Головний редактор газети “Новий час” на Львівщині Андрій Данилець розповів Львівському офісу об’єднаного Західноукраїнського центру журналістської солідарності НСЖУ про основні виклики друкованої преси. І зауважив, що друковані медіа в Україні переживають чи не найскладніші часи за всю історію свого існування.
Природний відтік аудиторії в інтернет підсилився штучними бар’єрами: реформою з боку “Укрпошти”, відсутністю державної підтримки та викликами великої війни.
За словами Андрія Данильця, занепад має кілька причин. Зокрема через безперешкодний доступ до інтернету та контенту, що розміщений на сайтах, кількість читачів газет знизилася. Адже друкована преса практично не може передавати новини оперативно, на відміну від онлайн-медіа.
Однак головним фактором Андрій Данилець вбачає реформу з боку “Укрпошти”, що спричинила втрату великої частини передплатників.
“Ця реформа пошти фактично знищила друковані медіа. Поки вони налагоджували процеси, сталося все, щоб люди перестали нас передплачувати. Ми втратили майже 70% своїх передплатників просто через те, що газети не доставляли адресно. Зараз покращилася доставка з їхнього боку, але за рахунок того, що обсяги зменшилися в десятки разів. І ми вже зараз не можемо наростити ту кількість примірників, що у нас була 5 чи 10 років тому”, – пояснив журналіст.
Аби газета все ж потрапила до читачів, Андрій самостійно розвозить свіжий тираж навколишніми громади. Проте це забирає багато часу, який можна було б використовувати на творчість та роботу з текстами. Газети залишають у магазинах та школах, а також просять допомоги за оплату у колишніх поштарів.
Після роздержавлення кількість районних газет у Львівській області суттєво скоротилася. Наразі залишається працювати десь 7 газет з 25, додає Данилець. Ці видання виходять періодично, оскільки забезпечити системність не завжди вдається.
Особливе занепокоєння викликає відсутність чіткої державної інформаційної політики щодо друкованих медіа. З 2018 року більшість видань не отримали жодних механізмів підтримки, натомість були прирівняні до бізнесу – з відповідними тарифами на комунальні послуги.
“Нас прирівняли до бізнесу. Ну який ми бізнес, коли кінці з кінцями не зводимо. Вони думають, що газета це фактично продукт, як і деталь на заводі, але це не так. Ціна нинішньої газети така, що якби продавати по собівартості, її б ніхто не купив. Наприклад, якщо взяти нашу передплату – це 58 грн на місяць. З них 37 грн забирає пошта і мені залишається 21. Сюди має входити заробітна плата й інші витрати”, – розповів Данилець.
Через фінансові труднощі більшість районних газет Львівщини скоротили штат до мінімуму. Тож журналіст, окрім прямих обов’язків, паралельно виконує роботу верстальника та бухгалтера.
Війна неабияк загострила проблеми, адже рекламні надходження практично зникли. Колектив спершу працював на 0,5 окладу, аби лише зберегти видання.
“Кинути газету совість не дозволяє, тому що віддано 25 років життя. Це як дитина. Ми не затримували жодного номера газети. Я вважаю, це найвищий пілотаж, коли ми перед людьми виконуємо свої зобов’язання. А з другого боку десь фінансово витягувати ці речі нереально”, – наголошує журналіст.
Додаткові труднощі створюють тривалі відключення електроенергії. У редакції є генератор, однак пальне для нього – ще одна стаття витрат. Узимку через дорогі комунальні тарифи для бізнесу в офісі розморозилася система опалення, що додало нових проблем.
Попри песимістичну картину, Андрій Данилець переконаний, що друковані медіа мають шанс на життя.
“Газета майбутнього має бути якісною, актуальною і дорогою. Це має бути престижно, можливо, у журнальному форматі. Друкована преса не помре ще років 50, аби її тільки не поховали. Люди досі хочуть тримати в руках папір – купують друковані книги, попри наявність електронних”, – зазначає Андрій Данилець.
Вимушені поїздки селами для доставки газети перетворилися на глибоку взаємодію з мешканцями.
“Ми фактично стаємо соціальними журналістами. Коли ти сам їздиш територіями, маєш прямий зв’язок із людьми і купу матеріалу для роботи. Розказують про сім’ї військових, про загиблих героїв, чуємо різні живі історії”,– ділиться Андрій.
Окрім цього, районна газета залишається найкращою школою для молодих журналістів. Адже це місце, де можна відчути текст та подивитися на нього на папері. Тож зараз ведуться розмови з львівськими факультетами журналістики, аби залучати студентів на практику.
Львівський центр журналістської солідарності продовжує усіляко підтримувати регіональні видання, надаючи юридичну, технічну та психологічну підтримку колегам, які попри все продовжують видавати газети.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Дар’я Маркова
