Чи може журналіст прийняти чашку кави від політика, якого прийшов слухати на пресконференцію? А якщо це не кава, а пляшка вина до Дня журналіста? А якщо політик подарував редакції стільці для офісу? Здавалося б, дрібниці. Але саме навколо чашки кави під час вебінару «Саморегулювання журналістів у Швеції: як це працює» розгорнулася одна з найжвавіших дискусій. І вона виявилася значно ширшою за питання про каву: де проходить межа між звичайною ввічливістю та залежністю журналіста від джерела, між подарунком і конфліктом інтересів, між професійною незалежністю та її сприйняттям аудиторією?
Шведський досвід тут доволі простий за логікою, хоча не завжди простий у застосуванні: журналіст має залишатися незалежним не лише фактично, а й у такий спосіб, щоб його незалежність не викликала обґрунтованих сумнівів.
«Кава – це ще не хабар», – пояснив Єнс Крей, секретар Комітету професійної етики Шведської спілки журналістів. Але, за його словами, чіткої межі, яку можна було б виміряти кількістю чашок кави чи вартістю подарунка, немає.
Проблема починається тоді, коли безкоштовні послуги чи подарунки стають регулярними й можуть створити враження, що журналіст опинився під чиїмось впливом.
«Чашка кави – це гаразд, але якщо це стане звичкою, то це може стати методом контролю, і це поставить вашу журналістську репутацію під сумнів», – зазначив Крей.
Українські учасники вебінару швидко знайшли паралелі зі своєю практикою. Один із журналістів розповів, як політик захотів подарувати редакції стільці для офісу. Частина колег одразу вирішила, що такого подарунка краще не приймати. Інші звернули увагу на інший бік питання: навіть чашка кави може стати проблемною, якщо йдеться про політика з дуже негативною репутацією і якщо фотографія з цієї зустрічі згодом з’явиться в соцмережах чи телеграм-каналах.
«Моя думка стосовно навіть філіжанки кави: якщо це політик, скажімо так, із негативною, дуже негативною репутацією, якщо ви сидите з ним поряд, то це вже не є добре. Тому навіть я би і кави не брала», – прозвучало під час дискусії.
Інша учасниця розповіла, що в її редакції на День журналіста взагалі почали зачиняти офіс, щоб не приймати подарунків від політиків, органів місцевого самоврядування та інших представників влади.
Крей таку обережність зрозумів. Якщо чашку кави він ще вважає прийнятною, то щодо пляшки вина його позиція інша.
«Навіть якщо це не впливає на те, як ви виконуєте свою роботу, це може вплинути на те, як інші люди будуть вас сприймати. Ті, хто вас читають, ті, хто вас дивляться, можуть почати ставити собі запитання: а чи дійсно ви незалежні?» – пояснив він.
Від чашки кави – до системи правил
Саме такі ситуації і пояснюють, навіщо шведські журналісти мають окремі правила професійної поведінки.
Вебінар став уже четвертим у спільному циклі Національної спілки журналістів України та Шведської спілки журналістів. Проєкт реалізується за підтримки Шведського інституту і має на меті дати українській журналістській спільноті практичне уявлення про те, як працює шведська модель профспілки та які її елементи можуть бути корисними для України.
Цього разу про шведську систему саморегулювання розповідав Єнс Крей – секретар Комітету професійної етики Шведської спілки журналістів, який раніше очолював цей комітет. До розмови долучилася міжнародна секретарка Шведської спілки журналістів Вікторія да Сільва. Від НСЖУ вебінар модерувала перша секретар Спілки Ліна Кущ.
Для Шведської спілки журналістів етика – не додаткова декларація, а частина професійної діяльності. Організація існує з 1901 року, а її робота поєднує функції профспілки та професійної організації. Як профспілка вона займається трудовими правами, переговорами та колективними договорами. Як професійна організація – питаннями свободи слова, відкритості, журналістських прав та етики.
«Ми, як журналісти, продаємо впевненість і довіру нашим читачам та глядачам, і тому наша репутація, наша довіра не має продаватися», – так Крей сформулював одну з ключових ідей шведського підходу.
У спілці діє Комітет професійної етики. Його робота має два основні напрями: освіта та адвокація з питань журналістської етики, а також розгляд скарг на можливі порушення правил професійної поведінки.
При вступі до Шведської спілки журналістів члени погоджуються дотримуватися 13 правил професійної поведінки. Водночас ці правила не є державним законом і не поширюються автоматично на всіх журналістів країни. Вони діють щодо членів спілки.
«Якщо ви долучаєтеся до Шведської спілки журналістів, то автоматично підписуєтеся під цими правилами. Якщо ж ви не член цієї спілки, то ці правила до вас не застосовуються», – пояснив Крей.
Що саме регулюють 13 правил
Правило 1. Завдання — тільки від редакції
Приймайте журналістські завдання виключно від свого редакційного керівництва. Рішення про те, що досліджувати, висвітлювати чи публікувати, ухвалюють редактори, а не сторонні особи.
Правило 2. Незалежність і відсутність конфлікту інтересів
Не приймайте подарунків, безкоштовних поїздок, запрошень чи комісійних, а також не укладайте угод, які можуть поставити під сумнів вашу незалежність і неупередженість.
Правило 3. Стійкість до зовнішнього тиску
Не піддавайтеся тиску з боку сторонніх осіб чи організацій, які намагаються заблокувати висвітлення теми або, навпаки, створити «піар» без журналістської цінності. Доцільність публікації визначає лише редакція.
Правило 4. Заборона використання статусу в власних цілях
Не використовуйте статус журналіста, посаду чи прескарту для вирішення особистих питань, тиску чи отримання власної або чужої вигоди. Журналістська діяльність має бути чітко відокремлена від приватного життя.
Правило 5. Заборона використання інсайдерської інформації
Не використовуйте ще не опубліковані новини (про фінансовий стан компаній, рішення органів влади чи організацій) задля власного збагачення чи вигоди третіх осіб. Використовувати інформацію в приватних цілях можна лише після її офіційної публікації — на рівних умовах із суспільством.
Правило 6. Право на відмову від принизливих завдань
Поважайте гарантії колективних угод: журналіст має право відмовитися від виконання завдань, які є принизливими для його гідності або суперечать його власним переконанням.
Правило 7. Етичне ставлення до непрофесійних співрозмовників
Будьте особливо уважними та чуйними під час спілкування з людьми, які не мають досвіду публічності. Завжди попереджайте респондента, чи призначений запис для публікації. З обережністю використовуйте матеріали та заяви, оприлюднені непублічними особами в соцмережах.
Правило 8. Повага до прав респондента
Задовольняйте обґрунтовані прохання респондентів дізнатися, у якому контексті та де саме будуть використані їхні цитати. Це будує довіру до медіа та допомагає уникнути викривлення слів, зберігаючи точність заяв.
Правило 9. Заборона фальсифікацій
Не фальсифікуйте інтерв’ю, цитати, аудіо, фото чи відеоматеріали (зокрема з використанням штучного інтелекту). Будь-яка маніпуляція чи підробка руйнує довіру до всієї журналістики.
Правило 10. Етика під час висвітлення трагедій та злочинів
Проявляйте повагу та стриманість під час зйомки та збору матеріалів на місцях нещасних випадків і злочинів. Працюйте в діалозі з екстреними службами (ДСНС, поліцією) та узгоджуйте з редакцією межі допустимого висвітлення людського горя.
Правило 11. Винятковий характер прихованої зйомки
Прихована камера чи аудіозапис дозволені лише у виняткових випадках — коли важлива для суспільства інформація не може бути отримана жодним іншим шляхом. Застосування таких методів узгоджується з редакцією, а фігуранти зазвичай повідомляються про наявність запису до його публікації.
Правило 12. Дотримання авторського права
Чітко дотримуйтеся законодавства про авторське право щодо текстів, зображень, аудіо- та відеоматеріалів. Будь-який чужий контент належить його авторам і потребує належного використання.
Правило 13. Прозорість і посилання на першоджерела
Завжди вказуйте першоджерело інформації, якщо ваш матеріал значною мірою ґрунтується на даних інших медіа чи колег. Чітке посилання – це запорука прозорості та чесності перед аудиторією.
Прихована камера: лише коли іншого способу немає
Саме прихована зйомка стала ще однією темою, яка викликала інтерес українських журналістів.
Шведські правила допускають використання прихованої камери або іншого обладнання для прихованого запису лише у виняткових випадках – коли журналістська оцінка показує, що отримати суспільно важливу інформацію іншим способом неможливо. Таке рішення не має бути одноосібним рішенням репортера: його слід обговорювати з редакційною командою.
Крей навів приклад із шведської практики. Близько 24 років тому, під час національних виборів, журналісти провели розмову з кандидатом із прихованою камерою. Вони не повідомили, що є журналістами, оскільки вважали, що в такому разі не отримали б тієї інформації, яку шукали.
«Якщо ви хочете отримати якусь інформацію, яку не можна отримати, представляючись як журналіст, то треба використовувати приховану камеру», – сказав Крейн, наголосивши, що йдеться саме про випадки суспільного інтересу та відсутності іншого способу отримати інформацію.
Український контекст, зауважила Ліна Кущ, має свої особливості. Правоохоронні органи в Україні нерідко публікують записи прихованих слідчих дій, які потім активно використовують медіа.
«Журналісти відіграють величезну роль у висвітленні війни, висвітленні наслідків війни зараз. І те, що роблять журналісти, це часто стає документальними доказами воєнних злочинів», – наголосила Ліна Кущ.
Тому питання доступу журналістів до інформації та можливих законодавчих обмежень особливо чутливе в українських умовах.
Скарга на журналіста: хто може звернутися і що відбувається далі
Шведська система передбачає досить конкретну процедуру розгляду скарг.
Повідомити про можливе порушення може будь-хто. Але скарга має відповідати чотирьом умовам: журналіст повинен бути членом Шведської спілки журналістів; скарга має стосуватися хоча б одного з 13 правил; інцидент має статися не більш як за три місяці до подання скарги; а сама скарга не може бути анонімною.
Далі секретар комітету перевіряє скаргу, за потреби запитує додаткову інформацію і передає її журналісту, якого стосується звернення. Журналіст має можливість відповісти.
«Комітет отримує і скаргу, і відповідь з двох боків, приблизно так, як працює суд, де в нас є сторона звинувачення і сторона захисту», – пояснив Крейн.
Після цього комітет визначає, чи було порушення правил професійної поведінки. У разі серйозного порушення можливе навіть виключення зі спілки, хоча, за словами Крея, таких випадків у практиці організації не було.
Рішення комітету можуть публікуватися на сайті спілки в анонімізованому вигляді.
Цікаво, що шведська система перебуває у процесі змін. У самій Шведській спілці журналістів визнають, що механізм етичної комісії потребує перегляду. Загалом же в країні діє і ширша система медіасаморегулювання – зокрема медіаомбудсмен, який працює з медіа незалежно від членства журналіста у профспілці. НСЖУ
«Не все інтерв’ю»: де закінчується право героя і починається редакційна свобода
Окреме питання учасники поставили про інтерв’ю. Що робити, якщо герой просить перед публікацією прочитати весь матеріал?
Крей радить не плутати перевірку цитат із погодженням готового матеріалу.
«Я б дав у такому разі можливість переглянути свої цитати. Не все інтерв’ю», – сказав він.
На його думку, співрозмовник може перевірити, чи правильно журналіст передав його слова і чи не змінився їхній сенс. Але це не означає, що герой отримує право редагувати весь матеріал або вирішувати, що саме редакція має опублікувати.
Цей принцип добре узгоджується з одним із базових завдань саморегулювання: створювати довіру до журналістики, не перетворюючи етичні правила на інструмент цензури.
Що зі шведського досвіду може бути корисним Україні?
Для НСЖУ шведська модель цікава ще й тому, що в українській Спілці наразі немає окремого комітету, який системно розглядав би скарги на поведінку членів організації.
«Для нас, як для Національної спілки журналістів України, це відносно новий формат документів, тому що у нас є статут, який прописує права і обов’язки членів спілки. Але як окремо кодекс поведінки такого окремого кодексу у нас немає», – зазначила Ліна Кущ.
Водночас, за її словами, окремі механізми реагування вже існують: скарги можуть розглядати регіональні організації НСЖУ, які знають журналістів і можуть вислухати обидві сторони.
Саме тому шведський досвід для української Спілки – не готовий шаблон, який можна просто скопіювати, а радше привід подумати, які інструменти можуть працювати в українських умовах.
Це важливо і з огляду на те, що саморегулювання не означає лише покарання за порушення. Йдеться також про постійне професійне обговорення складних ситуацій: подарунок від політика, робота з прихованою камерою, публікація приватної інформації, використання чужих матеріалів, взаємодія з героями інтерв’ю.
Саме в таких сірих зонах професійні правила перестають бути формальністю і стають практичним інструментом для журналіста.
«Це такий хороший фокус саме на роль Спілки журналістів – як ми можемо впливати на своїх членів», – підсумувала Ліна Кущ.
За її словами, для української медійної спільноти цінність таких зустрічей не лише в тому, щоб дізнатися, як працюють шведські колеги.
«Та дискусія, яка виникає з нашої практики прямо під час вебінарів, для мене дуже цінна, тому що таким чином ми можемо подивитися зі сторони на свою роботу, на те, з чим ми працюємо і як ми можемо ставати кращими».
Цикл спільних вебінарів НСЖУ та Шведської спілки журналістів триває. І, схоже, найцікавіше в ньому саме те, що шведські правила змушують українських журналістів говорити не абстрактно про «етичність», а ставити дуже конкретні запитання: чи можна взяти каву, чи варто приймати подарунок, чи можна сховати камеру і де саме проходить межа між професійною незалежністю та її видимістю для аудиторії.
ДОВІДКА. Спільний проєкт НСЖУ та Шведської спілки журналістів (SJF) став можливим завдяки підтримці Шведського інституту та уряду Швеції. Програма розрахована на півтора року та передбачає серію практичних вебінарів, присвячених реформуванню внутрішніх процесів, захисту трудових прав та розбудові ефективного зворотного зв’язку з членами організації.
Раніше ми розповідали про те, що Національна спілка журналістів України провела першу онлайн-зустріч із міжнародною секретарем Шведської спілки журналістів Вікторією да Сільва. Її презентація «Як працює Шведська спілка журналістів» відкрила спільний проєкт двох організацій, що реалізується за підтримки Шведського інституту.
Також ми розповідали про те, що під час онлайн-вебінару на тему «Як працює медіасистема у Швеції» український журналіст Карл Волкогон, який нині працює у Швеції, поділисвя своїм досвідом і спостереженнми.
Ми писали і про вебінар, присвячений практичним аспектам профспілкової роботи у Швеції, а також про механізми правового захисту преси – від найдавніших конституційних гарантій до найновіших законів Євросоюзу.
Інформаційна служба НСЖУ
