Першим у циклі спільних вебінарів НСЖУ та Шведської спілки журналістів став виступ міжнародної секретаря шведської організації Вікторії да Сільва.
Вона розповіла, як працює одна з найстаріших журналістських профспілок Європи – від структури й членських внесків до колективних договорів, захисту фрилансерів і дискусій про цифрову прескарту.
Інформаційна служба НСЖУ зібрала найголовніше з її презентації, яка відкрила для української медіаспільноти «кухню» шведського досвіду.
Стара організація, яка втрачає членів… але з незалежних від спілки причин
Шведську спілку журналістів (Svenska Journalistförbundet, SJF) засновано 1901 року. Цьогоріч у вересні їй виповнюється 125 років, і колеги планують це відзначити. За понад століття змінилося майже все: коли спілка тільки поставала, Швеція була бідною країною, а сьогодні це одна з найзаможніших держав світу. Незмінною лишилася суть – боротьба за права журналістів.
Нині організація об’єднує близько 13 тисяч членів. Це менше, ніж колись: лише за останні п’ятнадцять років спілка втратила приблизно 5 тисяч людей. Але, як наголосила Вікторія да Сільва, причина не в розчаруванні членством.
«Люди йдуть не тому, що ми їм не подобаємось. Просто в Швеції стає дедалі менше можливостей працювати журналістом, тож багато наших колег змінюють професію», – пояснила вона.
Скорочення штатів у редакціях триває, і швидкого відновлення ринку праці в спілці не очікують. Та попри це організація лишається впливовою і прагне бути сучасною.
Важлива особливість SJF у тому, що вона поєднує дві природи водночас. З одного боку, це профспілка, яка веде колективні переговори, обстоює гідні умови праці й заробітну плату, супроводжує членів у конфліктах із роботодавцями. З іншого – асоціація, що захищає свободу слова, формує громадську думку й лобіює інтереси професії.
Саме до асоціативної частини спілки звертається уряд, коли потребує позиції журналістської спільноти щодо важливих ініціатив чи розслідувань. У своїх статутних засадах організація закріпила два ідеалістичні пріоритети: збереження свободи вираження поглядів і свободи преси, а також відкритість суспільства й розмаїття медіа.
«Ми забезпечуємо права журналістів та авторів, професійну етику й журналістську доброчесність. Можливо, ми не говоримо про це щодня, але це те, над чим ми насправді працюємо постійно», – зазначила Вікторія да Сільва.
Окремий і дедалі важливіший напрям – авторське право. Над питання, які з ним пов’язані, у спілці працює спеціальний юрист, а фактично до цієї теми все більше долучаються ще двоє правників. Причина – стрімкий розвиток штучного інтелекту, який змінює правила гри для всієї творчої сфери. Не менш принциповою для шведів лишається й етика: власне, спілка свого часу й постала через потребу сформулювати правила для журналістів. Сюди ж належить і захист джерел інформації.
Хто може стати членом і скільки це коштує
Членство в SJF доступне тим, хто працює журналістом на будь-яке шведське медіа або в редакції, що діє у Швеції. Це не обов’язково репортери: фотографи, дослідники, а також аудіовізуальні перекладачі, які працюють для телебачення, теж є частиною спілки. Існує й окреме асоційоване членство для журналістів, які нещодавно приїхали до Швеції, – серед них є й українці.
Колись вступити було значно складніше: треба було довести, що ти справді журналіст і пропрацював щонайменше два роки. Через спад у галузі правила спростили. Тепер при вступі достатньо вказати місце роботи, а спілка вибірково це перевіряє. Головний критерій – професійна діяльність за оплату; «громадянська журналістика» без гонорару членства не дає.
Внески в SJF залежать від доходу: хто заробляє менше – платить менше, хто більше – більше. Найнижчий внесок становить близько 250 шведських крон (приблизно 25 євро) на місяць, найвищий – приблизно вдвічі більший. Окремо й додатково сплачується внесок до каси з безробіття, який часто плутають із членським. Спілку нерідко критикують за дорожнечу, але, за словами Вікторії да Сільва, порівняно з одними профспілками вона дорожча, а з іншими – дешевша, і фактично є свого роду страховкою на випадок, коли допомога справді знадобиться.
Варто додати, що SJF – єдина журналістська профспілка у Швеції. Це нордична традиція: одна профспілка на професію. Конкуренцію їй частково складає велика загальна профспілка майже на 900 тисяч членів, але вона не має колективних договорів саме для журналістів.
Як влаштована спілка: від конгресу до місцевих осередків
Найвищий орган ухвалення рішень – конгрес. Він збирається раз на 3 роки 9 місяців (раніше – раз на 3,5 року; інтервал змінили, щоб засідання не накладалися на цикл колективних переговорів).
На конгрес приїздять 91 делегат, переважно обраних в осередках і секціях, і розглядають десятки мотивацій та пропозицій від членів – від етичних питань до проблем фрилансерів. Саме конгрес обирає Національну раду. Наступний конгрес відбудеться 2028 року; на попередньому, торік, був присутній голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Національна рада ухвалює всі ключові рішення між конгресами й має для цього широкий мандат. Очолює спілку президентка Ульріка Хюллерт. Рада збирається приблизно шість разів на рік, а в роки укладання колективних договорів – значно частіше. Цікава деталь, на яку звернула увагу спікерка: у керівництві помітно переважають жінки, а молодих людей бракує – наймолодшій членкині ради близько 30 років.
Щоденну роботу виконує апарат спілки – 27 співробітників (двоє з них на неповній ставці). Серед них семеро переговорників, окремий юрист зі спеціалізацією на трудовому праві, а також фахівці, що опікуються «авторськими» коштами, грантами та стипендіями. Багато хто з працівників апарату – колишні журналісти.
Усі члени належать до осередків (branches), а великі осередки поділяються на секції. Принцип простий: один осередок – на одне медіа. Щоб утворити осередок, потрібно щонайменше троє членів у редакції. Найбільші осередки – як-от громадське телебачення, де близько тисячі членів, – функціонують через регіональні секції. На робочих місцях організація почувається впевнено: у великих редакціях членами спілки є 80–90% працівників. А ось із фрилансерами складніше – їх важче залучати, і модель їхньої організації, визнають у SJF, потребує перегляду.
«Шведська модель»: договори замість законів
Окремий блок виступу Вікторії да Сільва присвятила «шведській моделі» – підвалинам всієї системи трудових відносин у країні. Її суть у тому, що умови праці регулюються не стільки законами, скільки колективними договорами між профспілками й організаціями роботодавців.
У Швеції немає законодавчо встановленої мінімальної зарплати – і профспілки свідомо проти її запровадження, бо хочуть домовлятися про оплату самостійно. У законі прописано лише базові речі на кшталт відпустки; решта – у колективних договорах. Договір не є обов’язковим за замовчуванням, але профспілка має право вийти на страйк, щоб його домогтися.
Народилася ця модель із трагедії. Спікерка згадала драматичні події початку 1930-х, коли на тлі Великої депресії й масового безробіття роботодавці тиснули на робітників, а ті страйкували. Ідеться про розстріл в Одалені (Ådalen) 14 травня 1931 року: тоді під час мирної демонстрації викликані на допомогу поліції військові відкрили вогонь і застрелили п’ятьох людей. Ця подія сколихнула країну й змусила державу, роботодавців і профспілки усвідомити: так далі не можна, треба домовлятися одне з одним. За кілька років, 1938-го, було укладено Сальтшобаденську угоду, що заклала основу шведської моделі, а сама країна на десятиліття стала оплотом соціал-демократії.
Що ця модель означає сьогодні, добре ілюструє відомий конфлікт довкола Tesla й Ілона Маска, про який згадала Вікторія да Сільва. Компанія відмовляється укладати колективний договір – і профспілковий страйк проти неї триває вже майже три роки. Випадок вважають резонансним саме тому, що практично всі великі компанії у Швеції такі договори мають, і завдяки цьому система працює.
Як спілка реально захищає працівників
Для штатних журналістів фундамент усього – договір про працевлаштування. Договори укладають на один, два чи три роки, залежно від домовленостей з організацією роботодавців.
Найбільший біль – короткострокові контракти. За законом і колективним договором журналіста можна тримати на тимчасовому контракті до 11 місяців, після чого роботодавець зобов’язаний оформити постійний договір. Багато компаній уникають таких зобов’язань, тримаючи молодих журналістів на ланцюжку коротких контрактів. Для початківців це означає невпевненість у завтрашньому дні, а декого взагалі виштовхує з професії. Спілка веде активну кампанію проти цієї практики – і роботодавці цим невдоволені.
Боролися шведські колеги й із кадровими агенціями-посередниками (staffing companies), які «позичали» працівників редакціям за нижчу платню. Завдяки наполегливій роботі таких посередників стає дедалі менше.
Коли на робочому місці виникає проблема – звільнення, реорганізація, конфлікт, – за законом роботодавець зобов’язаний провести переговори з профспілкою, і не лише про зарплати, а про будь-які суттєві зміни. Першими в перемовини вступають місцеві осередки, які найкраще знають свою редакцію; якщо ситуація ускладнюється, на допомогу приходить апарат спілки. Показовий приклад – масштабні скорочення на Шведському телебаченні, де офіс активно допомагав місцевому осередку, інколи долучаючись безпосередньо до переговорів.
Окрема велика тема – умови й безпека праці (work environment). Цим займається окрема фахівчиня, адже саме до цієї сфери в Швеції належать і питання ґендеру та різноманіття. Спілка також надає юридичні консультації, проводить зарплатні дослідження й перевіряє, чи відповідає рівень оплати домовленостям.
Цікавий нюанс шведського законодавства: профспілкову роботу можна виконувати в робочий час із оплатою від роботодавця. У великих редакціях, як-от на громадському телебаченні, голова місцевого осередку може повністю присвячувати себе профспілковій діяльності – і це оплачує роботодавець.
А ось до трудового суду шведи доходять украй рідко. У країні діє окремий суд для трудових спорів, але SJF не зверталася туди вже понад десять років: переважну більшість справ владнують на місцевому або центральному рівні, шукаючи рішення з роботодавцем, адже судовий процес дорого коштує обом сторонам.
Окрема увага – фрилансерам
Фрилансери – близько 1 450 осіб, і їхня кількість, на жаль, теж зменшується (колись було близько 1 800). Багатьом дедалі важче виживати самою лише журналістикою, тож вони підробляють у комунікаціях. Для самозайнятих немає колективного договору – формально це відносини «бізнес із бізнесом». Та спілка домоглася окремої рамкової угоди (Frilansavtalet) і нині працює над тим, щоб у таких угодах з’являлися конкретні ставки, адже саме ставки для фрилансерів критично важливі.
Щоб підтримати тих, хто працює сам на себе, SJF створила цілий набір інструментів:
- Фриланс-калькулятор, який показує, скільки варто брати за роботу з урахуванням податків, ПДВ, соціальних внесків, страхування й навіть пенсії, яку фрилансер мусить забезпечувати собі сам.
- Рекомендовані ставки, які Національна рада щороку переглядає услід за колективним договором для штатних.
- Базу ставок, куди фрилансери можуть вносити свої гонорари від різних редакцій і ділитися цією інформацією з колегами. Нею частіше користуються початківці; досвідченіші покладаються на власні контакти. Навіть якщо база працює неідеально, вона стала цінним історичним документом – і показує, що ставки за останні роки радше знижуються, ніж зростають.
- Типові договори, юридичні консультації та страхування за вигідною ціною, розроблене спеціально для журналістів-фрилансерів.
- Навчання й семінари – від ведення власного бізнесу до оподаткування.
«Іноді нам здається, що ми робимо для фрилансерів недостатньо. Але коли я бачу, як із цим у колег з інших європейських країн, розумію, що ми пройшли довгий шлях», – поділилася Вікторія да Сільва, нагадавши, що фрилансери є частиною спілки вже 55 років.
Не менш важлива для них і проста можливість поспілкуватися: чимало фрилансерів працюють із дому й бачать мало людей, тож живі та онлайн-зустрічі стають справжньою цінністю.
Студенти, молодь і пенсіонери
Окрема гордість і виклик водночас – студенти. Їх у спілці близько 650, і над їх залученням працює окрема працівниця. Чому молодь вступає? Один із вагомих стимулів – норма колективного договору: студент-журналіст, який іде на практику до редакції, отримує половину передбаченої договором оплати, але лише за умови членства в спілці. Повноцінних переговорів за студентів спілка не веде, проте максимально допомагає – наприклад, із літньою роботою чи підміною.
Є в SJF і близько 2 500 пенсіонерів – колишніх журналістів, частина з яких лишається дуже активною. Вони мають власний осередок із регіональними відділеннями по всій країні й зберігають живий інтерес до професії.
Окремо спілка експериментує з форматами для медіакерівників: торік запустили щось на кшталт «осередку за інтересами» для тих, хто обіймає керівні посади й не входить до звичайних місцевих осередків. Для них проводять окремі вебінари – адже керівник усередині редакції має особливу роль, яку треба поєднувати з журналістською.
Пресдокументи: цифра проти пластику
При вступі кожен член підписується під 13 етичними правилами для журналістів. Порушення теоретично може коштувати членства, але на практиці спілка нікого не виключала. Через це, визнала Вікторія да Сільва, система етичної комісії працює не надто ефективно, і нині її переглядають.
Водночас у Швеції діє ширша система – медіаомбудсмен, спільний для всіх медіа, незалежно від членства в спілці. Тож фактично існують два рівні: внутрішня етична система спілки й загальна медійна. Скарг від громадськості надходить чимало, але спілка опрацьовує лише ті, що стосуються її членів.
Темі етики та саморегулювання присвятять окремий вебінар. Як і питанню штучного інтелекту: у SJF уже є базові настанови щодо роботи з ШІ, які постійно оновлюють, а з низки питань спілка співпрацює з організаціями творчої сфери, зокрема зі Спілкою письменників.
Несподівано гостру дискусію всередині шведської спілки викликали пресдокументи. Усі члени можуть оформити прескарту, але сьогодні національна картка існує лише в цифровому вигляді, а фізичною лишилася тільки міжнародна. Це викликає критику: попри високий рівень цифровізації Швеції, чимало журналістів хочуть саме пластикову картку.
Аргументи зрозумілі: цифрова картка може підвести там, де немає зв’язку; не завжди хочеться віддавати свій телефон, щоб показати документ; та й до деяких державних установ із цифровою пресовою карткою не пускають. До того ж, як образно зауважила Вікторія да Сільва, фізичну картку можна зберегти й показати онукам, а цифрова зникне того дня, коли ти перестанеш бути журналістом. У спілці думають, чи не повернути фізичну картку або чи не зробити «своєю» міжнародну – наприклад, додавши на неї власний логотип.
* * *
Перший вебінар став радше оглядовим – таким собі знайомством із загальною конструкцією шведської системи. Попереду на українських журналістів чекає серія глибших зустрічей: про колективні договори й «шведську модель», роботу з фрилансерами, залучення молоді, журналістську етику, штучний інтелект, а також про систему медіа у Швеції та політику їх державної підтримки.
«Сьогодні – лише початок. Це також свого роду тест, як усе працюватиме», – підсумувала Вікторія да Сільва, запросивши українських колег ставити запитання й надалі.
Партнерство Національної спілки журналістів України зі шведськими колегами триває від перших днів повномасштабної агресії. Саме шведські колеги були одними з перших, хто після початку російського вторгнення почав системно підтримувати українські медіа: серед першої допомоги, яку НСЖУ отримала навесні 2022 року, були бронежилети від видавничого дому Bonnier News, Фундації Gazeta Wyborcza та шведських друзів.
Згодом ця підтримка переросла у ширші ініціативи. У 2022 році постав Ukrainian Media Fund, що об’єднав медіакомпанії та медіаасоціації нордичних країн – Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії. Спільно з Асоціацією видавців шведських медіа (Tidningsutgivarna, TU) НСЖУ реалізує програму Frontline Press, яка допомагає 25 прифронтовим газетам України продовжувати роботу під час війни.
Окремий напрям співпраці – підтримка мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ, що з квітня 2022 року надають журналістам у прифронтових регіонах екстрену допомогу, захисне обладнання та безпечні робочі місця. Шведська спілка журналістів (SJF) долучилася до екстреної допомоги українським медійникам своїми пожертвами після вторгнення.
Зв’язки між двома організаціями зміцнюються і на рівні керівництва. У березні 2025 року голова НСЖУ Сергій Томіленко як гість узяв участь у конгресі Шведської спілки журналістів у Сальтшобадені поблизу Стокгольма, де одразу після відкриття зібрання президентка SJF Ульріка Хюллерт започаткувала спеціальну сесію солідарності з українськими журналістами. На знак вдячності за підтримку Сергій Томіленко вручив Шведській спілці журналістів спеціальну відзнаку НСЖУ. Під час того ж візиту відбулася презентація роботи української спілки для Шведської національної комісії ЮНЕСКО.
Шведський досвід розбудови вільної медіасистеми українські журналісти сприймають як орієнтир. Як зазначав Сергій Томіленко, шість десятиліть тому шведська держава створила унікальну систему дотацій для друкованої преси, покликану підтримати плюралізм і вільну конкуренцію медіа, – згодом вона стала основою аналогічних систем підтримки преси в інших країнах Європи.
Логічним продовженням цієї дружби став спільний проєкт НСЖУ та Шведської спілки журналістів із реформування Спілки за підтримки Шведського інституту. Саме в його межах відбувся вебінар із міжнародною секретарем SJF Вікторією да Сільва.
Для НСЖУ цей цикл – частина дружби, що триває від перших днів повномасштабної війни, і водночас практичний інструмент трансформації. Багато з почутого українська спілка планує адаптувати до власних реалій – звісно, з поправкою на те, що Шведська спілка журналістів розбудовувала свою систему понад століття в умовах миру, а НСЖУ робить це під час війни.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: