«Дякую за те, що тема цивільних у російській неволі нарешті стала публічною. Нарешті, бо війна почалася ще в далекому у 2014 році», – такими словами почала свій виступ на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування злочинів РФ проти журналістів громадянська журналістка Людмила Гусейнова, яка три роки провела в російських місцях несвободи.
Від початку окупації Донеччини вона писала про те, що там відбувається: спершу у фейсбуці, згодом ділилася спостереженнями з колегами-журналістками, зокрема з першою секретарем НСЖУ Ліною Кущ, Ольгою Мусафіровою, Оленою Смірновою. Кілька разів на рік приїжджала до Києва і заходила до Спілки журналістів.
– У ті часи я була здивована, чому у вільній Україні так мало правди говориться про те, що відбувається на окупованих територіях, – згадала вона.
У 2019 році Людмилу Гусейнову незаконно затримали і відправили в донецьку катівню «Ізоляція». Потім три роки вона провела в Донецькому СІЗО, у тісній камері на 20 жінок, засуджених за тяжкі кримінальні злочини. Серед них були жорстокі вбивці – зокрема жінки, які вбили власних маленьких дітей і батьків. Майже всі вживали наркотики, деякі мали психіатричні захворювання. На одних нарах по черзі спали по кілька людей.
– Мені дуже важко це згадувати, але я маю дати ці свідчення… Перші місяці я була в шоці. Я навіть не уявляла, що такі люди взагалі є, – згадувала Людмила Гусейнова.
Її свідомо тримали саме в такому оточенні, що було додатковим катуванням.
– Для мене найстрашнішим випробуванням було втриматися, не стати схожою на них, – сказала вона.
У камері не було елементарних санітарних умов, питної води, нормальної їжі (а іноді й їжі взагалі), медичної допомоги.
– Туалет – дірка в підлозі, і ти чекаєш своєї черги, щоб на очах у всіх справити потреби, – розповідає громадянська журналістка і правозахисниця. – За три роки – жодного побачення: відмовляли і мені, і сестрі, яка заради мене залишалася на окупованій території. Я дуже вдячна всім, хто мене в той час підтримував.
Окремим випробуванням стало рішення так званого «верховного суду» так званої «ДНР», на засідання якого Гусейнову навіть не відвезли. У рішенні йшлося, що Людмила є небезпечною злочинницею, шпигункою, екстремісткою тощо, тож її справу поки що не розглядатимуть, бо в «ДНР» діє мораторій на смертну кару для жінок, і, мовляв, треба почекати, поки його скасують.
– Ти живеш кожного дня в цій камері й не знаєш, що завтра відбудеться: знімуть цей мораторій чи ні, будуть розстрілювати чи ні, – розповіла Людмила Гусейнова.
Вона говорила і про приниження під час обшуків, коли жінок роздягали в присутності чоловіків і проводили принизливі так звані «глибинні» огляди, коли і нацьковували на них службових собак.
– Коли з російської неволі повертаються жінки і дівчата, я розумію, чому вони в такому жахливому стані, – каже Людмила.
Правда, навіть у тих умовах траплялися прояви людяності. Свій 60-ий день народження Людмила Гусейнова зустріла в камері, де цілодобово працював телевізор із російською пропагандою. Того дня – точніше, тієї ночі, близько опівночі, – його раптом вимкнули, і співкамерниці привітали її українською мовою.
– Це був найбільший подарунок, сюрприз, бо я цього не очікувала, – згадала вона.
Після допитів адміністрація підбурювала співкамерниць влаштовувати Гусейновій неприємності. Щоб не виконувати цих наказів, жінки попереджали Людмилу, що навмисне зчинятимуть галас і штовханину, щоб охорона вважала, ніби її «урабатывают».
Людмила Гусейнова повернулася в Україну під час великого жіночого обміну в жовтні 2022-го. Тоді додому одночасно повернулися понад 100 жінок, військових і цивільних.
– Я повернулася фізично, але ментально, психологічно залишаюся там. Інколи мені сняться ці дівчата, бо я кожну хвилину усвідомлюю, що вони зараз переживають, – сказала вона.
Нині Людмила Гусейнова очолює громадську організацію «Нумо, сестри!», яка об’єднує жінок, що пережили полон та окупацію. Серед них – журналістка Оксана Гриниченко, яка багато писала і пише про те, що відбувалося на Луганщині.
Людмила Гусейнова наголосила, що держава досі не створила системи реабілітації та підтримки для цивільних полонених, зокрема жінок-журналісток. Звільнені повертаються без статусу, і це, за її словами, неповага до людей, які в жахливих умовах «тримали в собі Україну». За період роботи профільної комісії 80% відмов у встановленні факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ стосувалися саме цивільних.
Людмила Гусейнова закликала прозоро сформувати новий склад комісії та виділити цивільних жінок в окрему пріоритетну категорію для звільнення.
Вона також нагадала, що на окупованих територіях щотижня затримують людей – зокрема за пости в соцмережах, які окупанти кваліфікують як «екстремізм».
– Нещодавно я зустрічалася з однією знайомою з окупованих областей. Ми бачилися на нейтральній території, і я запитала: «Може, досить? Може, їдь звідти?» Вона відповіла: «Ти не розумієш. Наша місія в тому, що ми тримаємо тут Україну, щоб зустріти квітами наших українських воїнів». Це треба затямити всім нам і з повагою ставитися до тих, хто залишається українцями на тимчасово окупованих територіях, – наголосила Людмила Гусейнова.
Як повідомили на засіданні правоохоронці, Людмила Гусейнова впізнала трьох безпосередніх виконавців злочинів проти неї. Обвинувальний акт щодо так званого начальника Донецького СІЗО Олександра Сілаєва вже скеровано до суду, справу розглядають заочно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Дмитро Лубінець: «Журналісти – одна з найскладніших категорій для повернення з російської неволі»
Список журналістів, які перебувають у російському полоні (оновлюється)
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: