Долям українських журналістів у російській неволі та незаконному ув’язненні було присвячене засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування злочинів РФ проти журналістів, яке відбулося 28 жовтня.
Голова ТСК Євгенія Кравчук нагадала, що в тюрмах Росії й на окупованих територіях перебувають близько 30 українських журналістів. Вона наголосила, що різні цифри в підрахунках різних організацій та інституцій підривають довіру до цих даних, тож учасники домовилися поіменно звірити списки.
Про пережите розповіли звільнені журналісти. Зокрема, Людмила Гусейнова, заарештована 2019 року в окупованому Донецьку, три роки провела в СІЗО в камері на 20 жінок, без побачень і медичної допомоги. Журналіст УНІАН Дмитро Хилюк розповів про голод, холод та інформаційний вакуум у російських тюрмах.
– Один з охоронців сказав мені: «Добро пожаловать в Бухенвальд». І він не жартував, – зазначив Дмитро.
Олена Руденко, сестра мелітопольської журналістки Ірини Левченко, засудженої окупантами до 15 років, розповіла про знущання російських тюремників над Іриною, яку кожні 10 днів ночами перевозять в інше місце утримання.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко, який входить до складу експертної ради ТСК, наголосив, що для Спілки солідарність із поневоленими росіянами журналістами – великою мірою персональна історія.
– Багато хто з них – члени НСЖУ. Серед спілчан – Ірина Левченко – відома журналістка, яку я знаю особисто. У 2019 році її визнали журналістом року в Україні, – сказав він. – НСЖУ працює в прямій координації з родинами, зокрема через Запорізьку обласну організацію, де багато колег, які виїхали з Мелітополя.
Голова НСЖУ розповів, як Спілка використовує майданчики Міжнародної та Європейської федерацій журналістів: документи НСЖУ стають документами спілок у Чехії, Німеччині, Британії, Канаді. Цього року на конгресі ЄФЖ в Анкарі почесним гостем став посол України в Туреччині Наріман Джелял, якого свого часу звільнили з російського ув’язнення.
– Делегати з усієї Європи наочно побачили: за ці списки солідарності, які вважалися умовно декларативними, вони голосували, і ось до них виходить звільнена людина, яка особисто їм дякує. Колеги з Чехії, з Нідерландів плакали. Тому кожна резолюція, кожен лист, кожен заклик справді є дієвим, – підкреслив Томіленко.
Цього року завдяки міжнародній підтримці НСЖУ надавала матеріальну допомогу родинам полонених журналістів, зокрема на окупованих територіях. Дружини полонених змогли передати посилки й відвідати чоловіків у в’язницях за 2–3 тисячі кілометрів. Водночас один із журналістів через дружину попросив не робити про нього гучних публікацій, бо вважає, що це ускладнить його звільнення. Тож Сергій Томіленко запропонував у рамках ТСК проговорити з рідними кожного полоненого бажаний рівень публічності.
Перша секретар НСЖУ, також членкиня експертної ради ТСК Ліна Кущ звернула увагу на становище родин журналістів, котрі перебувають у неволі.
– Сім’ї цивільних затриманих, зокрема журналістів, втрачають дохід і водночас мусять нести додаткові витрати. Усе, що може запропонувати держава, – 100 тисяч одноразової допомоги, – наголосила вона. – Для порівняння: адвокат лише за перший етап захисту журналіста, незаконно затриманого на Херсонщині, попросив 300 тисяч, а один візит адвоката до колонії коштує 20 тисяч.
Ліна Кущ також нагадала, що, на відміну від військовополонених, для звільнених цивільних, зокрема журналістів, немає комплексної програми реабілітації.
Ще одна проблема – бюрократія. За словами Ліни Кущ, сестрі Ірини Левченко досі не вдалося домогтися встановлення факту позбавлення Ірини особистої свободи внаслідок збройної агресії, хоча про її ув’язнення знають усі. Євгенія Кравчук назвала ситуацію абсурдною і пообіцяла взяти її на контроль ТСК.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: