Російська війна докорінно змінила теми, на які пишуть українські екологічні журналісти. Вони розслідують забруднення Чорного моря, фіксують знищення лісів та екосистем, досліджують проблеми водопостачання й використовують супутникові знімки, щоб перевіряти інформацію, недоступну для безпечної перевірки на місці. Про роботу українських медійників, поспілкувавшись із кількома, розповіли «Репортери без кордонів» (RSF).
До повномасштабного вторгнення Росії українська журналістка Маріанна Вербовська, яка понад 20 років спеціалізується на екологічній тематиці, писала, зокрема, про екологічні наслідки вирощування рису в Україні. Після лютого 2022 року її робота зосередилася на проблемах, спричинених війною: від забруднення Чорного моря до знищення лісів.
Спочатку журналістка сумнівалася, чи цікавитиме людей довкілля, коли країна переживає війну. Проте розслідування про загибель дельфінів у Чорному морі, пов’язану з воєнними діями, переконало її в необхідності такої роботи. Як зазначає RSF, журналістка зрозуміла: якщо вона не розповість про цю проблему, то, можливо, цього не зробить ніхто.
Супутникові знімки замість виїздів на місце
За даними дослідження, проведеного міжнародною ініціативою Initiative on Greenhouse Gas Accounting of War за підтримки української екологічної організації «Екодія», до кінця 2025 року екологічні збитки, завдані Росією Україні, оцінювалися у 43 мільярди доларів.
Водночас екологічні теми, попри зростання уваги до них, досі залишаються недостатньо представленими в медіа. Одна з головних причин – складність доступу до інформації. Прифронтові території небезпечні через бойові дії, міни та загрозу атак дронів, а на окупованих землях незалежні журналісти не мають можливості вільно працювати. Додатковими перешкодами іноді стають обмеження доступу до інформації з міркувань безпеки.
Тому журналісти дедалі частіше використовують супутникові знімки. Маріанна Вербовська, зокрема, звернулася до даних європейської програми Copernicus, щоб перевірити заяву Міністерства захисту довкілля України про те, що 30% лісів країни опинилися під окупацією або були знищені.
Через значну кількість мін перевірити масштаби руйнувань безпосередньо на місці було неможливо. Журналістка разом із фахівцем із журналістики даних отримала доступ до супутникових зображень американських компаній Maxar і Planet Labs. Перевірка показала, що озвучена оцінка була завищеною.
Цей приклад демонструє важливість журналістської перевірки навіть тоді, коли йдеться про офіційні повідомлення та надзвичайно складні для дослідження теми.
Документування екологічних злочинів
Журналістка Вікторія Губарева, яка працює в київському медіа Rubryka, також використовує супутникові знімки Copernicus. За їхньою допомогою вона документує руйнування екосистем і визначає площі територій, охоплених пожежами.
«Наші звіти можуть у майбутньому слугувати доказом російських злочинів проти довкілля з метою отримання фінансових репарацій від Росії», – пояснює вона.
Такі матеріали можуть допомогти і в кримінальних провадженнях щодо екоциду.
Журналістська робота зберігає інформацію і про місця, які нині залишаються недоступними. Разом із науковцями Вікторія Губарєва, зокрема, документувала пожежі на Джарилгацькому півострові на південний схід від Херсона. За її словами, їхні матеріали стали першою фіксацією цих пожеж, про які тоді ще не було відомо широкому загалу.
Війна, вода і майбутнє громад
У Миколаєві журналістка місцевого медіа NikVesti Юлія Бойченко почала активно висвітлювати екологічні проблеми після початку повномасштабного вторгнення. Однією з головних тем стало водопостачання.
Після російського удару у 2022 році по трубопроводу, яким вода надходила до міста з Дніпра, Миколаїв із населенням близько 500 тисяч людей залишився без звичного водопостачання. Використання води з іншої річки регіону, яке може становити ризики для здоров’я, перетворилося на тривалу тему журналістських матеріалів.
Як зазначає RSF, екологічні публікації знаходять відгук у читачів, адже йдеться про середовище, у якому людям доведеться жити після війни.
Водночас наслідки російської агресії для довкілля ще належить повністю оцінити. Серед невивчених проблем вказується накопичення оптоволоконних кабелів, які використовуються на дронах поблизу фронту. Масштаб їхнього впливу на навколишнє середовище поки що невідомий.
«Хоча цілі ділянки української території стали недоступними через бойові дії та російську окупацію, екологічні журналісти висвітлюють екологічні наслідки війни. Їхня робота є необхідною: вона інформує громадськість сьогодні і допомагає визначити масштаби руйнувань. Ці медіаорганізації мають отримувати фінансову підтримку, щоб продовжувати свою роботу в інтересах суспільства», – наголошує Полін Мофре, регіональна менеджерка RSF.
Українська журналістська спільнота документує екологічні наслідки російської агресії від перших місяців повномасштабної війни. На сайті Національної спілки журналістів України раніше розповідали, як медійники працювали в зоні затоплення після підриву Каховської ГЕС, а також висвітлювали, як збереження довкілля стало одним із важливих напрямів роботи журналістів під час війни. Окрему увагу НСЖУ приділила історії одеського журналіста й еколога Владислава Балінського, який досліджує наслідки російських дій для Чорного моря та зіткнувся з погрозами. Такі матеріали засвідчують, що екологічна журналістика – це не лише розповідь про руйнування природи, а й важлива робота зі збереження доказів, захисту суспільного інтересу та привернення уваги до наслідків війни, які відчуватимуть майбутні покоління.
У публікації «Репортерів без кордонів» наголошується на суспільній важливості роботи екологічних журналістів і необхідності фінансово підтримувати редакції, які продовжують висвітлювати наслідки війни в інтересах громадськості.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: