Учасники навчального візиту до Швеції зустрілися з журналістами-фрилансерами, які працюють у спільному офісі. До поїздки долучилися представники НСЖУ та журналісти різних українських медіа. Візит організувала Спілка журналістів Швеції за підтримки Шведського інституту.
Фредрік Нейман нині працює фрилансером, а раніше був газетярем. Він кілька разів бував в Україні та свого часу керував українсько-шведським проєктом. Понад десять років тому він зустрічався з Ігорем Лубченком в офісі Спілки на Хрещатику. Тепер Фредрік поцікавився, чи досі НСЖУ працює в тій самій будівлі. Також він запитав, як працюють українські фрилансери: лише з дому чи мають і спільні офіси.
Він розповів, як влаштований їхній простір. Фрилансери орендують офіс, розрахований на 30–35 людей. Тут 28 столів, і зараз вільні лише два. Під час пандемії COVID-19 пустувало 9–10 місць. Робоче місце коштує близько 400 євро на місяць, у цю суму входять стіл, інтернет і кава. Половину часу можна орендувати приблизно за 220 євро. Свій стіл можна мати окремо або ділити з колегою, домовившись про графік. Комп’ютер кожен приносить власний. Усі орендарі працюють як підприємці.
«Не всі фрилансери хочуть працювати з дому», – пояснив Фредрік Нейман. Тому офіс прагне бути не лише робочим місцем, а й простором для спілкування. Тут проводять семінари, зокрема нещодавно відбувся семінар про використання штучного інтелекту. Також організовують відкриті для всіх зустрічі за сніданком і щорічну різдвяну вечірку. Колеги разом їздили на журналістську конференцію в італійській Перуджі. Приблизно половина групи отримала на цю поїздку стипендію.
Більшість орендарів є членами профспілки. Водночас частина колег вийшла зі спілки, бо вважає, що вона робить для своїх членів недостатньо. До Спілки журналістів Швеції загалом належить близько 10 тисяч журналістів, з них приблизно 1500 є фрилансерами.
За словами Фредріка Неймана, людей із постійними контрактами в медіа стає дедалі менше. Скорочення торкнулися навіть суспільних мовників. Змінюється і склад самих фрилансерів: якщо раніше ними здебільшого ставали традиційні журналісти, то тепер таких менше. Він також розповів про проєкт з опозиційними журналістами Білорусі, у межах якого написали й видали 299 книжок.
Фотограф Магнус Лейгал працює в журналістиці з 1983 року і майже весь цей час на фрилансі. Він один із нових орендарів офісу і співпрацює з кількома виданнями. «Коли ти фрилансер, то працюєш так: або сам створюєш контент і потім продаєш його якомусь медіа, або отримуєш завдання від медіа», – розповів він.
Сара Пальмквіст працює фрилансеркою вже 15 років. «Дім має бути домом, а робота – роботою», – вважає вона. На її думку, найважливіше у фрилансі – дисципліна.
Досвід шведських колег показує, що фриланс не мусить означати самотність і роботу за кухонним столом. Спільний офіс дає журналістам те, чого бракує вдома: робочий ритм, обмін контактами й замовленнями, професійне середовище для навчання та підтримки. Для України ця тема особливо актуальна. Через війну частина редакцій закрилася або скоротила штат, і чимало журналістів працюють як фрилансери, часто без стабільних доходів і соціальних гарантій. Шведський приклад також нагадує, що навіть сильна профспілка втрачає членів, якщо вони не відчувають від неї практичної користі. Тому творчим спілкам варто думати не лише про захист прав фрилансерів, а й про конкретні сервіси для них: місця для роботи, навчання, спільні заходи.
Олександр Кульбака, НСЖУ, фото НСЖУ
