Знищені редакції й архіви, розпорошені по Україні команди, втрата реклами та передплатників, робота під дронами й кабами, залежність від донорської підтримки. Редакції, які змушені були покинути свої громади в силу безпекової ситуації або й через окупацію, переживають багато труднощів. Та для розкиданих світом читачів така місцева газета нерідко стає не просто джерелом новин, а міцним зв’язком із малою батьківщиною та між собою.
Про виклики для релокованих медіа та необхідність підтримки і відновлення прифронтової преси говорили головні редактори газет Світлана Овчаренко («Вперед», м. Бахмут Донеччина), Ігор Новіков («Вісті Снігурівщини», м. Снігурівка Миколаївщина) та Олександр Кульбака («Вісті», м. Слов’янськ Донеччина) в Одесі на виїзному засіданні ТСК Верховної Ради з питань злочинів РФ проти журналістів і медіапрацівників.
«Не везіть продукти — дайте нам газету»
До повномасштабного вторгнення в редакції найстарішої — у січні виповнилося 106 років — газети Бахмута і Бахмутського району «Вперед» працювало 16 людей, команда щотижня випускала два видання, а це близько 40 сторінок інформації.
Із травня 2023-ого Бахмут в окупації. Редакцію знищено, обладнання й архіви врятувати не вдалося, люди роз’їхалися. Від колись чисельного колективу залишилося троє. Газета релокована в Одесу.
— Я хочу, щоб ця історія звучала не просто як історія одного медіа, яке якось виживає під час війни. Я хочу, щоб вона була зафіксована як злочин Росії проти права людей на інформацію, — наголосила головна редакторка Світлана Овчаренко.
Вона пригадала, як восени 2022 року в Бахмуті, поки тривала оборона міста, ще лишалися тисячі людей — без електрики, газе, інтернету й доступу до українських новин. Аби дати людям правдиву інформацію редакція вирішила відродити газету й передавати її волонтерами до Бахмута — у підвали та укриття. За словами Овчаренко, НСЖУ допомогла знайти благодійників для першого номера, а сама команда певний час працювала безкоштовно.
І дуже швидко стало зрозуміло, наскільки потрібною людям була саме інформація.
— Волонтери казали: «Не везіть продукти — дайте нам газету». Їжі й води вистачало, а люди не знали, що Україна про них пам’ятає, що про них знає світ, де і як можна евакуюватися, — розповіла Світлана Овчаренко.
Редакція друкувала адреси та маршрути евакуації, пояснювала ситуацію, розповідала, що відбувається в Україні. Овчаренко переконана: для частини людей ця інформація була життєво важливою.
Сьогодні місто, для якого «Вперед» працювала понад століття, фактично стерто з лиця землі, але є бахмутяни, розсіяні по країні. «І ми знайшли до них дорогу», — зауважила Овчаренко. Редакція розповсюджує газету для читачів у 15 хабах підтримки переселенців із Бахмута і продовжує видавати газету для своєї спільноти. Видання публікує історії евакуйованих земляків, розповіді про бахмутських військових, корисні контакти для переселенців та хроніки оборони Донеччини…
Для багатьох читачів газета стала ще й чи не єдиною реальною частинкою втраченого дому.
— Мені якось зателефонувала жінка й сказала: «Коли побачила газету і взяла її в руки — мало серце не зупинилося», — згадала редакторка.
Саме тому, наголошує Овчаренко, релокованим газетам недостатньо сказати: переходьте в онлайн.
Друковане видання не потребує смартфона, зарядженої батареї чи стабільного інтернету. Його можна занести в укриття, залишити в центрі підтримки, передати іншій людині. Для частини старшої аудиторії це досі найбільш доступний спосіб отримувати перевірену інформацію.
Овчаренко закликала до створення постійного механізму підтримки локальних медіа, які евакуювалися з окупованих або зруйнованих територій: допомоги з друком, доставкою, обладнанням.
— Держава не повинна чекати, поки кожна редакція самотужки винайде спосіб вижити, як робили це ми. Редакції, які опиняються в подібній ситуації, не мають залишатися сам на сам зі своєю проблемою.
«Газета означала: Україна повернулася»
Про свій досвід розповів головний редактор «Вістей Снігурівщини» Ігор Новіков. Снігурівка — єдине місто на Миколаївщині, яке було окуповане після повномасштабного вторгнення Росії. Окупація тривала 238 днів. Частина редакції виїхала до Одеси й інших міст, частина залишилася. Після звільнення журналісти повернулися до міста без стабільного електропостачання та інтернету, з пограбованою редакцією, втраченою технікою, знищеним редакційним авто.
Снігурівку звільнили 10 листопада 2022 року, а вже за десять днів редакція привезла людям перший номер відновленої газети, виданої за підтримки НСЖУ та партнерів.
Для відрізаних від зв’язку сіл це мало особливе значення. Новіков навів приклад Калинівки — населеного пункту приблизно за 20 кілометрів від Снігурівки. Через відсутність електрики та інтернету й заміновані дороги люди ще тривалий час не мали достовірної інформації про ситуацію.
— Коли прийшли «Вісті Снігурівщини», люди зрозуміли, що повернулася Україна, що це правда. Газета стала не тільки джерелом інформації, а й психологічним чинником: якщо виходить газета — значить, усе добре, — розповів медійник.
За його словами, газета набула навіть психологічного значення: якщо виходить номер і редактор залишається в місті — значить, громада живе.
Нині «Вісті Снігурівщини» пишуть про відновлення, розмінування, безпеку, комунальні служби, дітей, спорт і повсякденне життя громади. Паралельно редакція розвиває сайт, Telegram і соцмережі.
Але друк стає дедалі складніше утримувати. Частина передплатників виїхала, старша аудиторія скорочується, реклами й оголошень стало значно менше. Додаються відключення електрики й інтернету, пошкоджена техніка та безпекові ризики. Через атаки дронів команда вже не працює постійно у редакційному приміщенні.
— «Вісті Снігурівщини» пережили окупацію, релокацію, втрату майна. Ми продовжуємо працювати. Але відновлення прифронтової преси — це не лише підтримка конкретної редакції. Це внесок у відновлення громади й України, — підкреслив Ігор Новіков.
«Сьогодні донор є. А завтра?»
Для головного редактора слов’янських «Вістей» Олександра Кульбаки один із ключових викликів — не лише гроші й безпека, а й можливість журналіста нормально отримувати інформацію.
Команда редакції розосереджена по різних містах України. Сам Кульбака працює з Одеси, інші співробітники — з Києва, Харкова та Дніпропетровщини. Нещодавно російський авіаудар знову пошкодив приміщення «Вістей» у Слов’янську.
За словами Кульбаки, навіть прості коментарі від місцевих посадовців нерідко доводиться отримувати лише через формальні інформаційні запити. Журналістів можуть переадресовувати до щоденних відеозвернень керівників військових адміністрацій замість прямого спілкування.
Ще одна проблема — недовіра й страх людей. Коли журналіст фотографує місто для редакційного архіву, мешканці можуть вимагати припинити зйомку, побоюючись, що оприлюднення фотографії «наведе» наступний удар.
Та найбільша загроза для локальної преси, переконаний Кульбака, — відсутність передбачуваної системи фінансування.
— Сьогодні донор є, а завтра його не буде. І що далі? Держава не має кидати прифронтові й релоковані редакції напризволяще, — наголосив він.
За його словами, друковані газети Донеччини сьогодні значною мірою продовжують виходити саме завдяки підтримці НСЖУ та міжнародних партнерів. Але грант може закінчитися, а потреба людей у перевіреній локальній інформації — ні.
Не лише зберегти газету
Три редакції мають різний досвід, як виживати попри виклики війни. Але їхні проблеми багато в чому однакові: безпека, доставка, техніка, скорочення реклами й передплати, доступ до інформації та залежність від тимчасових програм підтримки.
І головний висновок: у прифронтових і зруйнованих війною громадах друкована преса залишається не просто звичним форматом медіа, а частиною інформаційної інфраструктури. Її втрата означає не лише закриття редакції — для частини людей це втрата одного з небагатьох доступних каналів правдивої перевіреної інформації, замість якого може прийти російська пропаганда.
* * *
Після початку повномасштабного вторгнення НСЖУ разом із міжнародними партнерами системно підтримує локальні редакції, які втратили приміщення, техніку, рекламний ринок або були змушені евакуюватися. Для частини газет допомога починалася з фінансування першого відновленого номера, а згодом доповнювалася технікою, регулярною донорською підтримкою, навчанням і розвитком цифрових платформ.
Бахмутська газета «Вперед» припинила друк після 24 лютого 2022 року. Восени того ж року НСЖУ запропонувала редакції допомогу міжнародних донорів для відновлення випуску. Перший після восьмимісячної перерви номер вийшов 4 листопада 2022 року. Його надрукували за сприяння НСЖУ на кошти японських благодійників, а волонтери доправляли газету до Бахмута — у місця видачі гуманітарної допомоги, сховища та інші точки, де люди не мали стабільного доступу до інтернету. Згодом видання почало виходити регулярно й поширюватися також через хаби бахмутян у різних містах України. Серед партнерів, які підтримували редакцію — GREEN COOP, Японський фонд майбутніх поколінь, Fondation Hirondelle, IRMI, МБФ «Академія української преси» та Тернопільський пресклуб.
Слов’янські «Вісті» Олександра Кульбаки припинили вихід у перший день повномасштабної війни, однак редакція продовжила роботу онлайн. За підтримки НСЖУ та її міжнародних партнерів друковану газету вдалося відновити у червні 2023 року. Частину тиражу безкоштовно поширювали серед жителів прифронтових громад. Згодом підтримка стала не лише фінансовою: у серпні 2023 року редакція отримала ноутбук від Ukrainian Media Fund через НСЖУ, а у 2024-му — кошти на смартфон у межах проєкту НСЖУ та нідерландської Free Press Unlimited. Це дозволило редакції паралельно з друком розвивати мобільну журналістику та цифрові платформи.
«Вісті Снігурівщини» Ігоря Новікова відновилися одразу після звільнення Снігурівки. Під час окупації редакційне приміщення було розграбоване й пошкоджене, але вже 19 листопада 2022 року вийшов перший післяокупаційний номер — за сприяння та фінансової підтримки НСЖУ й іноземних благодійників. Надалі редакція отримувала системну допомогу від Fondation Hirondelle та IRMI у межах проєкту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансувався Swiss Solidarity. Серед інших партнерів видання — японські GREEN COOP та Японський фонд майбутніх поколінь.
Підтримка дала «Вістям Снігурівщини» можливість не лише зберегти друк, а й розвинути цифровий напрям. У 2023 році редакція отримала ноутбук від Ukrainian Media Fund через НСЖУ, а після навчальних програм НСЖУ та IRMI запустила сайт «Снігурівка СіТі» — перший локальний новинний сайт у деокупованому місті
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: