Безпека журналістів у прифронтових регіонах, документування російських воєнних злочинів, доступ до інформації, робота релокованих редакцій і майбутнє локальної преси стали головними темами виїзного засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, яка розслідує злочини Росії проти журналістів та інших працівників медіа.
Для засідання обрали Одесу – місто, що фактично стало одним із медійних центрів Півдня. Тут продовжують працювати місцеві журналісти, а також редакції й медійники, релоковані з Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини та інших прифронтових територій.
Голова ТСК Євгенія Кравчук наголосила: за час роботи комісії стало очевидно, що йдеться не про поодинокі епізоди, а про системний і багаторівневий тиск Росії на українську медіасферу – від убивств, поранень і викрадень журналістів до руйнування редакцій, тиску на медіа в окупації та інформаційних операцій:
– Ми почали досліджувати тему з гіпотези, що це системні злочини проти медіа і журналістів. Але в процесі роботи зрозуміли, що типів злочинів, які чинить Росія, набагато більше, ніж здавалося спочатку.
За даними НСЖУ, від початку повномасштабного вторгнення загинули щонайменше 156 медійників. Із них 21 – під час виконання професійних обов’язків, понад 50 були поранені. Окремо ТСК досліджує становище журналістів на окупованих територіях, проблеми релокованих і прифронтових редакцій та російський інформаційний вплив.
У засіданні взяли участь журналісти й редактори з Одещини, Херсонщини, Миколаївщини та Донеччини, представники НСЖУ, СБУ, прокуратури, Національної поліції, ДСНС і Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Дискусію побудували навколо чотирьох блоків: безпека і доступ до інформації у прифронтових регіонах; документування воєнних злочинів і робота під обстрілами; проблеми релокованих медіа та відновлення фронтової преси; взаємодія з правоохоронними та державними інституціями.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко відзначив, що цінність таких виїзних засідань – можливість народним депутатам і посадовцям напряму почути свідчення журналістів, які пережили окупацію, обстріли, тиск і втрату редакцій.
Він сказав, що серед міжнародних партнерів НСЖУ – Міжнародна та Європейська федерації журналістів, Комітет захисту журналістів та інші організації. Вони очікують на підсумковий звіт ТСК, аби надалі використовувати його у своїй роботі та міжнародній адвокації.
За його словами, НСЖУ концентрується на трьох напрямах: документуванні злочинів і тиску задля притягнення до відповідальності винних, оновленні системи безпеки журналістів та стійкості редакцій.
– Ключове для нас – питання справедливості й покарання росіян за воєнні злочини, – наголосив Сергій Томіленко. – Я впевнений, що ця робота буде нашим спільним внеском у справедливість і майбутній трибунал над росіянами.
Свідчення, зібрані в Одесі, ТСК планує включити до річного звіту, який має бути оприлюднений у грудні. Матеріали комісії також використовують у міжнародній адвокації: попередні напрацювання ТСК уже ставали основою для документів на міжнародних парламентських майданчиках.
У цьому плані важливим наступним кроком стане осіння сесія ПАРЄ у Страсбурзі, де заплановані спеціальні слухання Victory for Viktoria Day, присвячені журналістці Вікторії Рощиній, яка загинула в російському полоні. Там ТСК представить і свідчення про російські злочини проти медіа, озвучені журналістами в Одесі. Також комісія вже готує наступне виїзне засідання в Харкові.
Подія також відзначилась приємним моментом, коли херсонській воєнній кореспондентці Олені Гнітецькій вручили Почесну грамоту Верховної Ради України. Заступник голови ТСК Ярослав Юрчишин, вручаючи відзнаку, подякував журналістці за її працю й зазначив, що саме робота воєнних кореспондентів дозволяє Україні розповідати світові правду про російську агресію:
– Воєнні кореспонденти, такі як Олена Гнітецька – це те, на чому тримається демократія в Україні. Саме вони продовжують розповідати правду про війну Росії проти України, попри всі спроби ворога перешкодити цій роботі.
Журналістика під обстрілами: безпека і доступ до інформації
Одним із наскрізних питань засідання став баланс між безпековими обмеженнями та можливістю журналістів виконувати свою роботу.
Локальний продюсер іноземних медіа, координатор Одеського кризового медіацентру Михайло Штекель наголосив: значну частину проблем вдається вирішувати через безпосередню комунікацію з пресслужбами та пресофіцерами, але самих конфліктних ситуацій могло б бути значно менше.
Особливо відчутною, за його словами, стала конкуренція професійних медіа з телеграм-каналами. Інформація про удари й надзвичайні події часто з’являється там раніше, ніж журналісти отримують офіційний доступ до місця події.
– Журналістам доводиться витрачати час на те, щоб отримати доступ туди, де доступ у звичайних людей через ці телеграм-канали вже є, – сказав він.
Виходом Штекель назвав зрозумілі та однакові правила для всіх редакцій:
– Хочеться швидше координуватися між журналістами та тими, хто дозволяє чи не дозволяє нашу роботу в регіоні. Хочеться отримувати зрозумілі і єдині для всіх правила гри.
Окремо він закликав цінувати присутність іноземних кореспондентів: порівняно з 2022 роком їх стало значно менше, а тим часом саме вони допомагають утримувати увагу міжнародної аудиторії до України.
Продюсерка «Суспільне Одеса» Олена Кваша розповіла про роботу південного хабу Суспільного, який об’єднує команди Одеси, Херсона та Миколаєва – загалом це понад 200 працівників.
За її словами, найпершим викликом є безпека.
– Це постійні обстріли, це робота в умовах, максимально небезпечних для життя і здоров’я наших колег.
Працівників, які виїжджають на місця атак, забезпечують бронежилетами, касками й аптечками, навчають домедичної допомоги. Але, як наголосила Кваша, небезпека давно не обмежується журналістськими відрядженнями, бо «можна не їхати на приліт і бути в небезпеці, на жаль».
Серед працівників південного хабу вже є поранені та контужені. Вона згадала херсонських та одеських колег, які постраждали під час роботи: оператора Володимира Чепиногу, пораненого на Херсонщині, інженера Вадима Хоменка, який підірвався на міні «Пелюстка»…
Зазнають ударів і самі редакції. Херсонська філія мовника фактично позбавлена можливості працювати у своєму приміщенні, а одеський майданчик Суспільного в березні 2026 року пережив масовану атаку дронів «шахедів». Наслідок – одна будівля знищена цілком, медіа завдано збитків щонайменше 1,8 млн. грн. (це лише вартість численних вибитих вікон, зауважила Кваша).
Окремою загрозою стали БПЛА. За словами Кваші, нещодавно під час одного з виїздів за автомобілем знімальної групи у Херсоні стежив російський дрон, який згодом уразив машину. Люди, на щастя, не постраждали.
Усе це впливає й на психологічний стан працівників. Команда організовує ретрити, психологічне розвантаження й підтримку, але, за словами продюсерки, важко оцінити, чи достатньо цього за умов постійної небезпеки.
Попри атаки, Суспільне продовжує виробництво новинного, документального і культурного контенту.
– Ми не зупиняємо виробництва. Одеса тримається, і ми намагаємося робити все можливе, щоб так було й надалі, – підкреслила медійниця.
Одеська журналістка і блогерка, заступниця голови ГО «Центр журналістської єдності» Ольга Левчук зосередилася на професійній незахищеності журналістів, які працюють у воєнних умовах, а також на проблемах комунікації медіа з місцевою владою.
За її словами, особливо вразливими залишаються журналісти, які працюють без офіційного оформлення. Вони виїжджають на місця російських ударів і працюють у небезпечних умовах, але в разі поранення чи іншої надзвичайної ситуації можуть зіткнутися з проблемою підтвердження свого професійного статусу.
– Коли людина приїжджає на на приліт, з нею щось трапиться, а вона не оформлена офіційно – як потім довести, що вона журналіст? – поставила резонне питання Левчук.
Вона наголосила, що саме тому медійникам потрібні самоорганізація та професійна структура, здатна захищати їхні трудові права, реагувати на випадки тиску й представляти інтереси журналістів у діалозі з владою.
Ольга Левчук також подякувала голові НСЖУ Сергію Томіленку за підтримку створення «Центру журналістської єдності».
Документувати злочини і залишатися в живих
Виступаючи у блоці питань про документування російських воєнних злочинів та роботу під обстрілами, журналістка-розслідувачка «Слідство.Інфо» Юлія Химерик зосередилася на доступі до інформації, необхідної для розслідування воєнних злочинів.
За її словами, досвід взаємодії з правоохоронними органами суттєво відрізняється залежно від регіону. На Херсонщині журналісти мали можливість працювати на місцях ексгумацій і розстрілів, на Харківщині – отримувати розширені коментарі прокуратури та матеріали для ідентифікації російського озброєння.
А от на Одещині, стверджує журналістка, доступ до місць атак і матеріалів часто складніший. Проблеми виникають і під час висвітлення судових процесів: журналістам доводиться домагатися можливості бути присутніми на слуханнях у справах про воєнні злочини.
– Дуже складно отримувати доступ до доказів цих злочинів та до осіб, які причетні, саме в Одесі. Такої проблеми в мене немає ані в Херсоні, ані в Харкові, ані в інших місця, – відзначила Химерик.
Дискусія в ТСК привела до висновку про необхідність виробити більш уніфіковану практику взаємодії прокуратури та журналістів, які займаються розслідуваннями.
Найбільш предметно про нову реальність роботи під російськими атаками говорила воєнна кореспондентка Олена Гнітецька з Херсона, яка сама нещодавно зазнала контузії внаслідок удару російського FPV-дрона.
Херсон, за її словами, живе під постійною загрозою артилерії, мінометів та дронів. Якщо раніше особливо небезпечними були прибережні райони, тепер російські БпЛА з’являються практично по всьому місту.
– Раніше в Херсоні було певне зонування: «червоні» прибережні вулиці й райони більше перебували під атакою та наглядом ворожих дронів. Зараз дрони є буквально в кожному районі міста. Я живу в «жовтому» мікрорайоні, який ще донедавна вважався досить безпечним і розташований далеко від Дніпра, але дрон прилетів саме до мого дому, – зазначила журналістка.
Ще одна постійна загроза – дистанційне мінування. Воно, за словами журналістки, можливе практично в будь-якому районі міста, тому медійникам доводиться одночасно стежити і за повітрям, і за тим, що під ногами.
– Будь-яка людина, яка працює, живе в місті Херсон, має розуміти, що вона – ціль ворога. Ми маємо контролювати небо, ми маємо контролювати землю, – констатувала Гнітецька.
Нові загрози змінюють навіть базові правила журналістської безпеки. Бронежилет, який захищає від уламків, може водночас зробити людину помітнішою для оператора FPV-дрона, сказала воєнкорка, пояснивши:
– Російські окупанти у своїх телеграм-каналах хизуються атаками на цивільних і акцентують, що людина в бронежилеті для них є пріоритетною ціллю. Ідеться про будь-які бронежилети, не лише з маркуванням PRESS.
Змінилося й оснащення журналіста. Гнітецька розповіла, що раніше працювала з великою камерою, а тепер використовує маленьку екшн-камеру та смартфон. Усе спорядження має бути максимально легким, щоб людина могла швидко переміститися в укриття.
Окремо вона підтвердила системне застосування росіянами повторних атак – так званих double tap – по місцях уже здійснених ударів.
– Росіяни намагаються атакувати після першого ураження, коли на місці вже працюють ДСНС та інші служби. Російські окупанти неприховано пишуть у своїх ресурсах, що рятувальники й комунальні служби для них також є пріоритетними цілями. Практично кожне велике влучання супроводжується ризиком появи малих дронів, які атакують рятувальників та інших людей, що працюють на місці, – підкреслила Гнітецька.
Через це медійники, рятувальники й комунальники під час роботи на місці влучання в Херсоні постійно залишаються під загрозою нової атаки…
Головний редактор одеського медіа «Інтент» Валерій Болган продовжив тему документування злочинів, але наголосив: журналістам потрібен не лише фізичний доступ до місць подій, а й чіткі правила доступу до суспільно важливої інформації.
– Ми чудово розуміємо, що під час воєнного стану певна частина інформації може бути закрита. Але проблема виникає тоді, коли слова “воєнний стан” і “національна безпека” перетворюються на універсальну відповідь: інформації просто не дамо, – констатував Болган.
Він навів приклади інформаційних запитів, на які редакція тривалий час не може отримати відповіді, та розповів про труднощі доступу знімальних груп до Ізмаїльського, Болградського й Білгород-Дністровського районів.
Водночас Болган підкреслив, що журналістські розслідування можуть бути джерелом важливої інформації для слідства. За його словами, журналісти Центру публічних розслідувань у деяких справах самостійно встановлювали й передавали правоохоронцям дані про ймовірних російських воєнних злочинців.
– Ідеться про співпрацю, а не про те, щоб бачити одне в одному проблему. Ми тут не конкуруємо. Росіяни мають бути покарані, – сказав Болган.
Він запропонував ТСК допомогти створити дві речі: зрозумілу практику, де саме обмеження для журналістів виправдані, та простий механізм передачі правоохоронцям інформації, яку редакції знаходять під час власних розслідувань.
Редакція без рідного міста: як виживають релоковані медіа
Наступним був доповідей на тему «Виклики для релокованих медіа та відновлення фронтової преси». Керівник релокованого херсонського медіа «Мост» Сергій Нікітенко наголосив, що редакція свідомо скоротила роботу безпосередньо в Херсоні через небезпеку для співробітників: «нам не потрібна така ціна роботи. Ми не готові платити таку ціну – це однозначно».
Водночас медіа продовжує висвітлювати Херсонщину. Нікітенко нагадав, що йдеться не тільки про обласний центр: журналістам необхідно розповідати і про звільнені територіальні громади Дніпра (їх 17), частина яких через безпекову ситуацію майже недоступна.
Ще складніше працювати з лівобережною окупованою Херсонщиною. Значна частина джерел виїхала, а інформацію, яка надходить з окупації, важко перевірити.
– Працювати шалено складно через те, що всі наші контакти звідти виїхали. Це були проактивні люди, ті, з якими ми спілкувалися до повномасштабного вторгнення по всій території лівобережної Херсонщини. Зараз таких контактів майже не залишилося. Є кілька схем отримання інформації, про які я не можу говорити публічно, але навіть цю інформацію часто неможливо нормально верифікувати – вона приходить дуже спотвореною, – відзначив Нікітенко.
За його словами, більшість інформації про окуповану Херсонщину медійники отримують із відкритих джерел: документами окупаційних структур та автоматизованим моніторингом. Також журналісти «Моста » намагаються спиратися на інформацію з опозиційних до окупаційної адміністрації телеграм-каналів, які публікують багато документів.
Нікітенко також порушив проблему відсутності виробленого професійного підходу до висвітлення життя на тимчасово окупованих територіях: як говорити з цією аудиторією, як перевіряти інформацію і як не втрачати зв’язок із людьми, які залишаються в окупації.
Історія газети «Вісті Снігурівщини», яку розповів головний редактор Ігор Новіков, стала одним із найвиразніших прикладів значення місцевої преси про громади.
Снігурівка – єдине місто на Миколаївщині, яке було окуповане після повномасштабного вторгнення Росії. Окупація тривала 238 днів. Журналісти були змушені виїхати, редакція втратила майно і техніку. Та коли місто звільнили 10 листопада 2022 року – вже 20 листопада мешканцям привезли перший номер відновленої газети за підтримки НСЖУ та партнерів.
У селах без електрики, інтернету й мобільного зв’язку саме з газети люди дізнавалися, що Снігурівку звільнено, підкреслив Новіков. Друковане видання стало для громади не лише джерелом новин.
– Коли прийшли «Вісті Снігурівщини», люди зрозуміли, що повернулася Україна, що це правда. Газета стала не тільки джерелом інформації, а й психологічним чинником: якщо виходить газета – значить, усе добре, – розповів медійник.
Сьогодні редакція працює під постійною загрозою обстрілів і дронів («Молнії», за словами Новікова, літають щодня), переживає відключення електроенергії та інтернету, падіння передплати й реклами. Водночас продовжує друкувати газету, вести сайт, свій телеграм-канал та соціальні мережі.
Ще драматичніший шлях пройшла бахмутська газета «Вперед» із Донеччини. Її головна редакторка Світлана Овчаренко розповіла, що до повномасштабного вторгнення редакція мала 16 співробітників і щотижня випускала дві газети.
Тепер у команді залишилося троє. Редакцію в Бахмуті знищено разом з обладнанням і архівами.
– Хочу, щоб ця історія прозвучала не просто як історія одного медіа, яке якось виживає під час війни. Я хочу, щоб вона була зафіксована як злочин Росії проти права людей на інформацію, – підкреслила Овчаренко.
У 2022 році, коли тисячі людей ще залишалися в місті – без електрики та зв’язку – команда вирішила повернути їм друковану газету. З фінансуванням першого випуску допомогла НСЖУ та партнери.
Ці примірники газети «Вперед» волонтери привозили в Бахмут і роздавали людям у підвалах. Через газету мешканці дізнавалися про евакуацію, ситуацію в Україні та про те, що про них не забули.
– Волонтери казали: не везіть продукти – дайте нам газету. Продуктів вистачає, а люди не знають, що відбувається, – розповіла Овчаренко.
На думку Овчаренко, це була інформація, яка могла безпосередньо рятувати життя. Тепер «Вперед» знаходить своїх читачів у хабах бахмутян по всій Україні. Для багатьох із них газета залишається не тільки носієм інформації, а й частинкою втраченого дому.
Журналістка закликала створити зрозумілий механізм допомоги редакціям, які були змушені евакуюватися: це може бути підтримка друку, доставки чи відновлення обладнання. Адже для частини людей паперова газета залишається єдиним доступним медіа – вона не потребує смартфона, зарядженої батареї чи стабільного інтернету.
– Таким редакціям недостатньо сказати: переїжджайте і працюйте онлайн. Ми працюємо з людьми, для яких друкована газета іноді є єдиним способом отримати інформацію, – сказала редакторка.
Головний редактор «Вісті»зі Слов’янська на Донеччині Олександр Кульбака також наголосив на необхідності стабільної моделі підтримки прифронтової преси. За його словами, редакції Донеччини сьогодні значною мірою тримаються завдяки НСЖУ та міжнародним донорам, але таке фінансування за визначенням не може бути гарантованим на роки:
– Сьогодні донор є, а завтра його не буде. І що далі? Держава не має ці прифронтові й релоковані редакції кидати напризволяще.
Він закликав передбачити стабільні механізми підтримки друкованої преси, яка у прифронтових громадах продовжує виконувати особливу інформаційну функцію.
Правоохоронці: від фіксації ударів до інформаційної війни
Перший заступник начальника УСБУ в Одеській області Віктор Чигрик у своєму виступі говорив одразу про кілька типів російських загроз – військові удари, терористичні методи та інформаційний вплив:
– Росія працює в цьому напрямі, Росія залякує. Вони застосовують нові інструменти, нові форми й методи, і представники медіа також перебувають під загрозою.
Окремо він зупинився на російському інформаційному впливі через телеграм. За його словами, СБУ відстежує низку каналів, орієнтованих на південний регіон, щодо адміністраторів та пов’язаних із ними осіб застосовуються санкційні й кримінально-правові механізми.
Виконувач обов’язків начальника відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Одеської обласної прокуратури Артур Крисань пояснив, що факти російських ударів реєструються переважно за статтею 438 Кримінального кодексу України – порушення законів та звичаїв війни.
– РФ постійно атакує Одещину різними засобами ведення війни. За цими фактами реєструються кримінальне провадження здебільшого за ст. 438 ККУ за відповідною частиною залежно від обставин здійснення таких обстрілів, – зазначив він.
Слідчі та прокурори збирають докази, працюють із потерпілими й свідками та встановлюють як виконавців атак, так і тих, хто віддавав накази.
Окреме провадження стосується масованої атаки на об’єкт медіаінфраструктури в Одесі у березні 2026 року. Прокуратура, за словами Крисаня, зацікавлена і в інформації, яку під час своєї роботи отримують журналісти.
Директорка департаменту контролю, аналізу, стратегічного та регіонального розвитку Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Марина Ткачук у свою чергу розповіла, що регулятор також систематично збирає та передає матеріали про воєнні злочини Офісу Генерального прокурора:
– Ми маємо можливість фіксувати саме з датою, часом. Якщо медіа мають зафіксовані воєнні злочини, просимо передавати нам відео- і фотоматеріали.
Зібрана інформація використовується не лише для українських розслідувань, а й під час міжнародних заходів та адвокації.
Свідчення, які мають працювати на відповідальність
Підсумовуючи засідання, Євгенія Кравчук наголосила: ТСК бачить себе майданчиком, який може поєднати журналістів, парламент, виконавчу владу й правоохоронні органи. За результатами обговорення комісія планує готувати звернення та депутатські запити, а також шукати формат постійної робочої комунікації там, де журналісти системно стикаються з проблемами доступу.
Учасників запросили передати комісії також письмові пропозиції та додаткові свідчення – вони можуть бути використані під час підготовки підсумкового звіту.
Цінність ТСК в Одесі полягала саме в тому, що за одним столом опинилися журналісти, які щодня працюють під обстрілами, керівники релокованих редакцій, парламентарі й представники структур, що документують та розслідують злочини.
Для одних головною проблемою стали дрони й повторні удари, для інших – знищена редакція чи втрата читачів, для третіх – неможливість отримати інформацію, необхідну для професійного розслідування. Але ці історії складаються в одну цілісну картину: російська агресія б’є не тільки по окремих журналістах, а й по самій можливості українських громад отримувати перевірену інформацію.
Саме ці свідчення ТСК планує включити до підсумкового звіту – щоб історії журналістів і редакцій із Херсона, Снігурівки, Бахмута, Слов’янська чи Одеси ставали частиною задокументованої доказової бази й домагатися того, щоб ці свідчення стало частиною майбутньої відповідальності Росії.
* * *
Національна спілка журналістів України системно документує злочини російської армії проти журналістів і медіа від початку повномасштабного вторгнення. Один із ключових напрямів цієї роботи — проєкт «Розстріляна свобода слова»: команда НСЖУ зібрала понад 100 текстових і відеосвідчень медійників про окупацію, полон, поранення, погрози, знищення редакцій та інші злочини. Матеріали передаються правозахисним організаціям для міжнародної адвокації та використання у правових процесах.
Окремо НСЖУ також веде окремий моніторинг російських фізичних атак на медіасферу, верифікуючи обстріли й удари дронів по журналістах, пошкодження редакцій, медіаінфраструктури та житла працівників медіа. Зібрані дані Спілка передає міжнародним партнерам, зокрема Міжнародній та Європейській федераціям журналістів і Комітету захисту журналістів.
Ще один напрям — взаємодія з правоохоронцями. НСЖУ відновила й посилила співпрацю з Офісом Генерального прокурора щодо документування та розслідування злочинів проти медійників, а також навчає журналістів правильно фіксувати й зберігати потенційні докази. Такі навчання проводилися разом з ініціативою «Трибунал для Путіна» та «Архівом Війни».
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: