Росія системно поширює дезінформацію, використовує штучний інтелект для маніпуляцій, ув’язнює журналістів і перетворює окуповані території на інформаційні пустелі.
Про це говорив голова НСЖУ Сергій Томіленко на конференції «Global Crisis of Journalism», яка проходить в Анкарі у межах великої програми Щорічних зборів Європейської федерації журналістів (EFJ) та заходів турецьких журналістських організацій.
Під час дискусії про журналістику в умовах війни голова НСЖУ говорив не лише про безпекові виклики для українських медійників, а й про те, як Росія системно веде війну проти журналістики.
Росія намагається зруйнувати довіру до фактів через масштабні кампанії дезінформації та дедалі активніше використовує для цього штучний інтелект. Водночас вона переслідує тих, хто документує реальність: українські журналісти залишаються в російських тюрмах, а окупований Крим і новоокуповані території фактично перетворено на новинні пустелі або пропагандистські заповідники.
Особливу увагу під час виступу Сергій Томіленко приділив кримським журналістам і громадянським репортерам, які отримали багаторічні терміни ув’язнення лише за те, що розповідали світові правду про репресії на окупованому півострові. Згадав і Вікторію Рощину, чия загибель у російському полоні стала одним із найболючіших символів цієї війни проти журналістики.
Особливо символічно, що після виступу голова НСЖУ зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Туреччині Наріманом Джелялом. Ще кілька років тому його ім’я звучало на міжнародних форумах зовсім в іншому контексті. НСЖУ, Європейська федерація журналістів, Міжнародна федерація журналістів, правозахисні організації вимагали його звільнення з російського полону. Росія ув’язнила Нарімана за сфабрикованими звинуваченнями після його багаторічної журналістської та правозахисної діяльності в окупованому Криму. А сьогодні він представляє Україну як Посол у Туреччині.
«Для мене це дуже наочне нагадування: міжнародна солідарність має сенс, – наголошує Сергій Томіленко. – Кампанії підтримки, резолюції, заяви часто здаються чимось формальним. Але іноді вони допомагають людям повернутися додому, а потім – продовжити служити своїй країні вже в новій ролі. Тому ми не маємо права забувати про українських журналістів, які досі перебувають у російському полоні. Росія дуже хоче, щоб світ перестав говорити про них. Наше завдання — не дозволити їй цього».
Виступ Сергія Томіленка на конференції «Global Crisis of Journalism» у Анкарі
Шановні колеги!
Дякую Асоціації журналістів Туреччини та Європейській федерації журналістів за можливість зустрітися сьогодні в Анкарі.
Коли люди чують словосполучення «журналістика в умовах конфлікту» або «воєнна журналістика», вони зазвичай уявляють репортерів під обстрілами, які документують руйнування та ризикують життям на полі бою.
Цей образ залишається актуальним і сьогодні. Але я хотів би поговорити про дещо ширше явище.
Я переконаний, що війна Росії проти журналістики має три цілі:
• правду;
• журналістів;
• і сам доступ до інформації.
Дозвольте пояснити.
Перша ціль — правда.
Росія створила одну з найпотужніших у світі машин дезінформації. Її мета полягає не лише в тому, щоб переконати людей у тій чи іншій версії подій. Її справжня мета — зруйнувати саму довіру.
Довіру до журналістики.
Довіру до демократичних інституцій.
Довіру до фактів.
І зрештою — довіру до реальності.
Щодня Україна стикається з дезінформаційними кампаніями, які поширюють твердження про те, що Україна не прагне миру, що українська влада нібито саботує переговори, що українські військові вчиняють злочини проти власних солдатів або що російська окупація є нібито легітимною.
Сьогодні такі операції стають ще небезпечнішими, адже штучний інтелект радикально здешевив виробництво брехні.
Останніми місяцями ми спостерігаємо хвилі відео, створених за допомогою штучного інтелекту та поширюваних через Telegram і TikTok. Фальшиві політики. Фальшиві військові. Фальшиві поліцейські. Фальшиві звичайні громадяни, які закликають до «миру будь-якою ціною».
Але, мабуть, найбільш тривожний розвиток подій стосується дітей.
В Україні ми вже спостерігаємо системну вербовку підлітків через Telegram.
Молодих людей залучають через фальшиву дружбу, фальшиві романтичні стосунки та обіцянки легкого заробітку.
Потім їм доручають збирати розвідувальну інформацію, здійснювати диверсії, підпалювати військову техніку або готувати атаки.
Один із нещодавніх випадків стосувався школярів, яких інструктували виготовляти вибухівку та здійснювати напади на власних однокласників.
Це вже не просто дезінформація.
Це використання соціальних мереж як зброї проти дітей.
І це має турбувати кожну демократію, представлену в цій залі.
Друга ціль — самі журналісти.
Коли пропаганда не спрацьовує, мішенню стають ті, хто документує реальність.
Сьогодні щонайменше 28 українських журналістів перебувають у російському ув’язненні.
Багато з них — кримськотатарські громадянські журналісти з окупованого Криму.
Після окупації Криму у 2014 році багато професійних журналістів були змушені залишити півострів.
Тоді звичайні громадяни взяли до рук мобільні телефони та камери, щоб документувати обшуки, політично мотивовані судові процеси та репресії.
За ці прояви журналістики вони отримали вироки до 19 років позбавлення волі.
Їхнім «злочином» було документування реальності.
Серед тих, хто заплатив у російському полоні найвищу ціну, — українська журналістка Вікторія Рощина.
Вона зникла на тимчасово окупованій території України, зазнала катувань і була вбита.
Її історія стала символом для всієї журналістської спільноти.
Тому що вона нагадує нам болісну правду: російський полон убиває.
Окупований Крим фактично перетворився на медіапустелю, де незалежна журналістика знищена, а виживати дозволено лише пропаганді.
Третя ціль — сам доступ до інформації.
Росія дедалі частіше прагне не лише маніпулювати інформацією, а й унеможливити її збір журналістами.
І саме тут технології змінюють воєнну журналістику швидше, ніж багато хто з нас міг уявити.
Нещодавно я відвідав прифронтову Сумщину — лише за кілька кілометрів від російського кордону.
Як голова Національної спілки журналістів України я регулярно відвідую місцеві редакції та прифронтові громади.
Під час цієї поїздки я рухався дорогами, накритими антидроновими сітками.
До початку повномасштабного вторгнення Росії такий пейзаж здавався неможливим.
Сьогодні ці сітки захищають карети швидкої допомоги, шкільні автобуси, місцевих жителів і журналістів.
Журналісти більше не працюють лише під артилерійськими обстрілами.
Вони працюють під постійним спостереженням дронів.
Протягом десятиліть напис PRESS на шоломі чи бронежилеті був символом захисту.
Сьогодні на багатьох прифронтових територіях України він може перетворитися на мітку для прицілювання.
За підтримки Європейської федерації журналістів, Міжнародної федерації журналістів та штаб-квартири ЮНЕСКО Національна спілка журналістів України створила мережу Центрів журналістської солідарності.
Фактично це гаряча лінія підтримки журналістів під час війни, орієнтована насамперед на питання безпеки.
І сьогодні одна з головних рекомендацій НСЖУ для українських та міжнародних журналістів, які працюють на прифронтових територіях, — не використовувати позначки «ПРЕСА».
Російські FPV-дрони стали однією з найбільших загроз для журналістів.
Ми дедалі частіше обговорюємо детектори дронів, засоби радіоелектронного захисту та маршрути евакуації поряд із професійними стандартами та методами репортерської роботи.
Саме так виглядає воєнна журналістика у 2026 році.
І все ж, попри всі небезпеки, журналістика продовжує жити.
На Сумщині я зустрів Олексія Пасюгу — редактора районної газети «Ворскла».
Його редакція була пошкоджена.
Його громада пережила окупацію та постійні обстріли.
Проте щотижня він разом із дружиною продовжує доставляти газету читачам, які живуть лише за кілька кілометрів від російського кордону.
Чому?
Тому що люди чекають на цю газету.
Не лише заради інформації.
А як підтвердження того, що про них не забули.
Для багатьох мешканців прифронтових громад локальна журналістика — це не розкіш.
Це життєва необхідність.
Саме тому підтримка місцевих медіа є такою важливою.
Україна створила одну з найпотужніших у Європі спільнот фактчекерів. Незалежні журналісти продовжують документувати воєнні злочини, викривати дезінформацію та надавати громадянам перевірену інформацію.
Проте сьогодні багато місцевих редакцій стикаються з подвійною кризою: падінням рекламних доходів і скороченням міжнародних програм підтримки.
Підтримка незалежної журналістики — це не благодійність.
Це інвестиція у стійкість демократії.
Шановні колеги!
Український досвід дає нам важливий урок.
Сучасна війна проти журналістики починається не з куль.
Вона починається з алгоритмів.
Штучний інтелект змінює дезінформацію.
Дрони змінюють воєнну журналістику.
Але одна річ залишається незмінною:
Правда має значення.
А журналістика залишається першою лінією оборони демократії.
Дякую за увагу.
* * *
Щорічні збори Європейської федерації журналістів проходять в Анкарі 17–19 червня під гаслом «Незалежна журналістика під облогою» (Independent Journalism Under Siege). У заході беруть участь майже 100 керівників журналістських організацій та профспілок із десятків країн Європи.
17 червня відбулася міжнародна конференція «Глобальна криза журналістики», де обговорювалися виклики воєнної журналістики, вплив штучного інтелекту на медіа, цифрова трансформація редакцій та стан свободи слова в Туреччині. У панелі про журналістику в умовах війни виступив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
18 червня відбулося офіційне відкриття Щорічних зборів ЄФЖ, під час якого з ключовим зверненням виступив Наріман Джелял. Делегати також розглянули звіти про діяльність Федерації, фінансові питання та пріоритети роботи на наступний рік.
19 червня учасники розглядатимуть резолюції та термінові заяви. Серед них – документи на підтримку українських журналістів, місцевих і прифронтових медіа, а також вимоги щодо звільнення українських журналістів, незаконно утримуваних Росією.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: