Воєнкор, продюсер міжнародних медіа, виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко під час експертної дискусії в офісі НСЖУ розповів, як змінюються правила безпечної роботи медійників у прифронтовій зоні, навіщо журналістам потрібна підтримка військових і чому сьогодні самого детектора вже замало.
«Журналістам треба міняти методи роботи — відповідно до того, як змінюються військові технології»
«Чи посадить посадить “Чуйка” дрон? Звичайно, ні. Але це дуже класний інструмент в ухваленні рішень, бо він дає тобі ті золоті хвилини, які можуть вберегти життя», — пояснює Коваленко. Детектор дронів він і його команда використовують постійно, працюючи в так званих кілзонах — місцях суцільного ураження. Проблема в тому, що ці зони розширюються, і то дуже швидко — тож на ці зміни критично реагувати.
«Так само, як змінюються військові технології, так само і нам, журналістам, треба змінювати методи своєї роботи», — наголошує він.

«Військові навіть небо бачать інакше»
Зміна, яку він фіксує як ключову: на власній машині й власною командою журналіст уже не доїде ближче до лінії фронту. «Це, в принципі, неможливо без засобів РЕБ. А журналістам використовувати РЕБ заборонено. По-друге, це дуже коштовна річ».
Звідси висновок, у якому Коваленко переконаний: працювати в прифронтовій зоні сьогодні можна лише разом із військовими. Пресофіцер завжди має більше інформації про те, що зараз у небі, і краще знає, як користуватися обладнанням. До того ж самі журналісти не мають права носити жодних засобів перехоплення дронів — ні сіток, ні пістолетів, ні помпових рушниць, хоча, за словами Коваленка, це питання серед колег уже починає підійматися: «Слава Богу, якщо це є у військових, які вас супроводжують, бо це дуже часто рятує життя». Військові ж, за його словами, навіть бачать інакше — дивляться в небо, розділяють сектори, залучають окрему команду, бо в машину зазвичай уміщається максимум четверо-п’ятеро людей.

«Військові просто зривають наліпки “Преса”»
Окрема тема — маркування. Тут Коваленко категоричний: наліпки «Преса» на автівках сьогодні не захищають. «Бо росіянам начхати на всі конвенції, які є». За його спостереженням, приблизно з 2023 року з’явилася тенденція, коли військові самі зривають такі наліпки перед виїздом медійників.
Журналіст, за його словами, не має виглядати як військовий — можна працювати в синьому чи чорному бронежилеті. Джерелом зайвого ризику може стати й автомобіль: «Мені навіть довелося поміняти машину, бо автівка виглядала як військова. Реально стало страшно їздити». Тепер, каже він, авто має бути повнопривідним і непомітним, але без зайвих ознак спорядженого позашляховика.

«Я — за носіння бронежилетів»

Порушували й питання захисного спорядження. Ведучий дискусії, голова НСЖУ Сергій Томіленко, звернув увагу: журналісти у прифронтових регіонах нерідко відмовляються від важких бронежилетів як від надто обтяжливого спорядження, обираючи працювати зовсім без захисту. Як можливе рішення нині обговорюється ідея забезпечувати медійників легшими тілесними бронежилетами охоронного типу: краще 2-кілограмова «майка», ніж нічого.
Андрій Коваленко підтверджує, що підходи серед колег різні: дехто ховає бронежилет під одяг, аби виглядати цивільно, дехто взагалі відмовляється від нього — бо в прифронтових містах це не в кращий бік може вплинути на контакт із героями матеріалів. «Якщо ти працюєш у Херсоні, Краматорську, Дружківці, де люди живуть у цьому всьому, а ви приїхали в бронежилетах і починаєте щось їм розповідати. Це, м’яко кажучи, виглядає дивно».
Утім, його позиція однозначна: «Я — за носіння бронежилетів. Бо це твій захист, який може оберегти твоє життя».
«Програма тренінгу застаріває скоріше, ніж сам тренінг закінчився»
Не оминув Коваленко й психологічного виміру журналістської роботи в екстремальних умовах. Усвідомлення пережитого, за його словами, приходить опісля — і цю тему, переконаний він, потрібно проговорювати, поряд із проблемою вигорання.
Окремо він наголосив на потребі безперервно оновлювати безпекові навички. «Програма тренінгу застаріває скоріше, ніж сам тренінг закінчився», — констатує журналіст. Скіли в тактичній медицині, на його думку, потребує відпрацювання не раз на рік, а хоча б тричі-чотири рази. Команда має знати, де і в якій кишені лежить турнікет у кожного: «Нам зараз потрібно не відставати від того, що відбувається на фронті — щоб ефективно працювати і щоб зберегти своє життя».

* * *

Свідчення Андрія Коваленка прозвучали під час експертної дискусії в офісі НСЖУ 10 червня «Журналістика в умовах дронових атак: безпека, підтримка та професійна солідарність». Голова НСЖУ Сергій Томіленко також презентував новий практичний посібник з безпеки журналістів в умовах дронових загроз, підготовлений за підтримки швейцарського фонду Fondation Hirondelle. А також мережа Центрів журналістської солідарності отримала нову партію детекторів дронів «Чуйка» від українського виробника BlueBird Tech, вони будуть доступні для безоплатного використання журналістами через ЦЖС у Києві, Сумах та Одеській області. Окремо була виокремлена роль Центрів журналістської солідарності НСЖУ як безпечних точок підтримки для медійників.
Учасники дискусії говорили не лише про технічні засоби захисту, а й про необхідність оновлення безпекових протоколів. Ключова зміна, зафіксована практикою: маркування «Преса» більше не захищає — навпаки, може перетворити журналіста на пріоритетну ціль.
Під час дискусії також пролунали свідчення воєнної кореспондентки Ольги Каліновської, яка розповіла своє нові небезпеки журналістської роботи в контексті розвитку дронових технологій.
Дискусія у Спілці засвідчила, що російська війна постійно створює нові виклики для медіа. Тому поряд із захистом свободи слова велике значення мають питання фізичної безпеки журналістів, підтримка локальних продюсерів та фіксерів, а також розвиток мережевої професійної взаємодопомоги. Саме на це й спрямовуються ініціативи НСЖУ та Центрів журналістської солідарності.
Інформаційна служба НСЖУ

























Дискусія з цього приводу: