Ми відчуваємо себе своїми серед своїх», – сказала одна з учасниць церемонії нагородження переможців XVI Всеукраїнського конкурсу творчих робіт «Я – журналіст!». Такі слова, мабуть, найточніше передають атмосферу, що панувала під час події у просторі Національної спілки журналістів України.
Захід був сповний щирих емоцій, теплих обіймів і гордості. Урочистість поєдналася з почуттям підтримки, а хвилювання переможців – із радістю наставників, батьків і друзів. Серед авторів – школярі, студенти. Вперше долучилися і педагоги, як учасники конкурсу, із різних куточків України, зокрема з прифронтових територій і громад, які зазнали руйнувань. Для багатьох із них участь у конкурсі стала можливістю не лише проявити талант, а поділитися власними переживаннями та зберегти спомини про обставини, що змінили їхнє життя.
Інтрига, яку з перших хвилин створив організатор конкурсу Віталій Голубєв, тримала залу в очікуванні. Усі фіналісти бажали почути першим своє прізвище. Бо це означало отримати Гран-прі – найвищу нагороду. Тому ці миті і були найбільш напруженими.
Першокурсниця факультету журналістики Національного університету «Одеська юридична академія» Софія Дмитрієва теж, затамувавши подих, чекала: хто ж?
– Коли почула, що оголошують ім’я Софії, то промайнула думка: «це – я, чи, може, в залі ще є і друга Софія». Але коли Віталій Юрійович почав повільно називати прізвище, зрозуміла, що йдеться таки про мене, – ділиться враженнями володарка Гран-прі у коментарі для НСЖУ. – Це було дуже хвилююче! Я почуваюся щасливою! Неймовірно – з 1355 робіт, які надіслали на конкурс учасники з усієї України, саме моя здобула перемогу! Писала про побратима свого тата – Сергія Гуцалюка. Він дуже цікава особистість, патріот рідної землі, зараз у ЗСУ. Отримати ноутбук від НСЖУ, який вручив Сергій Томіленко, надзвичайно приємно. Для студентки це особливо корисна річ. Хочу висловити велику подяку організатору конкурсу, Національній спілці журналістів України, усім партнерам, які підтримують проєкт.
Софія мешкає в Одесі, до столиці дівчина приїхала з татом.
– Дуже радий за доньку, пишаюся нею, – каже пан Олег. – Мама стежить за трансляцією конкурсу на YouTube, під час отримання відзнак Софією, написала мені: «Дивлюсь і плачу…»
Перед врученням ноутбуку голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив, що роботи, які представлені на конкурс, високого рівня. Журі колективно і прозоро обирало переможців. Але всі учасники отримати нагороди не можуть, та кожен і кожна мають шанс. Голова НСЖУ вручив також відзнаки і потрібні у нашому сьогоденні павербанки лауреатам у номінації «Журналісти важливі».
– Дякую за голоси пам’яті конкурсантам, документування свідчень про війну. Гасло Національної спілки журналістів України «Журналісти важливі!». Відзнаками в цій номінації ми б хотіли підтримати авторів, які обирають героями своїх робіт журналістів і журналісток, медіа, показують важливість їхньої роботи, – наголосив Сергій Томіленко.
У числі лауреатів у номінації «Журналісти важливі» є Іван Веретенник із Хутір-Михайлівського (Сумщина). Як підкреслив Віталій Голубєв, ім’я хлопця стало цьогорічним відкриттям конкурсу. Адже він ще школяр, але активно веде журналістську діяльність, наповнює матеріалами медіа «Хутір. News». І у нього все добре виходить попри юний вік.
Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайкопідкреслив документальну цінність робіт.
– Кожне оповідання чи нарис – це документ, який буде звинувачувати Путіна і Росію, – переконаний Олег Наливайко.
Він звернув увагу на виклики, які стоять перед журналістами в епоху стрімкого розвитку штучного інтелекту. На одному з глобальних форумів у Кейптауні прозвучала ключова теза: журналістика перестає бути «про виробництво контенту» і дедалі більше стає «про виробництво смислів і довіри».
– Головною цінністю є здатність пояснювати складні процеси і брати на себе відповідальність, – підкреслив Олег Наливайко.
Він вручив відзнаки педагогам, наставникам, які працюють з юними журналістами, викладають медіаграмотність, роблять свій внесок у формування українського медіапростору.
На очах присутніх у залі виступали сльози у найзворушливіші моменти, линули слова вдячності ЗСУ. Так було і під час відкриття церемонії, коли звучали рядки-посвята, які написав Максим Ключко з Харкова своєму братові : «Я буду твоїм голосом тут. Я отримаю той диплом, про який ми мріяли. Я вивчу ту мову, за яку ти вмирав. Я пронесу наше прізвище крізь роки так, щоб воно світилося гордістю.» Його брат Владислав нагороджений орденом «За мужність» (посмертно) і досі офіційно вважається зниклим безвісти. Разом з Максимом ці слова, якими розпочав захід Віталій Голубєв, слухали його батьки і викладачка, які разом з юнаком приїхали до Києва.
– У нашій родині троє синів, Максим найменший, Владислав – середній. Він підписав контракт на службу в Національній гвардії України ще до повномасштабного вторгнення, пройшов навчання. З перших днів війни брав участь у боях неподалік Харкова, – розповів батько Геннадій Ключко. – Першого квітня у дружини Олени день народження. Тоді, у 2022 році, до мами на свято Владислав завітав з побратимами. Всі – у військовій амуніції, впевнені, налаштовані на боротьбу. Максим дивився на них і очі горіли, казав: «Владюха, хочу бути як ти…» А 21 травня Владислава не стало. Був бій у Луганській області. Вже чотири роки він не з нами. Але немає могили, є тільки повідомлення. І все сприймати дуже важко. Подія в НСЖУ для Максима і нашої родини це – своєрідна підтримка, можливість згадати і розповісти, аби пам‘ятали.
Відчуттями, що велика журналістська родина зібралася разом, щоб підтримати тих, хто тільки робить свої перші кроки в професії, поділилася Марія Пилипчук, представниця КП «Палац учнівської молоді Луцької міськради», журналістка-фрилансерка, членкиня НСЖУ.
–Веду гурток юних журналістів у Луцьку. Мої вихованці успішно беруть участь у конкурсі з 2018 року, – розповідає пані Марія. – Нинішнього року я вперше вирішила стати учасницею конкурсу, підготувала свою роботу. Це був особистий персональний виклик. І дуже радію, що потрапила в число переможців. Люблю цей конкурс, професійний і чесний. Мені дуже важливо бути в колі однодумців. Знаю, що кожна робота ретельно вичитується фахівцями. Тому нагороди конкурсу набувають особливої цінності. Віталій Голубєв вкладає душу в подію, величезну енергію в її організацію, що й відчувається під час церемонії. Дивуюсь, як пам’ятає всі роботи й імена учасників… Для мене – це свято: побути в Національній спілці журналістів України, відчути себе своєю серед своїх.
Організатор Всеукраїнського конкурсу «Я–журналіст!» Віталій Голубєв, секретар НСЖУ, наголошує:
– Роблю те, що люблю.
Людмила Мазнова
Фото: Наталія Євдокименко, Лариса Портянко/НСЖУ
Дискусія з цього приводу: