Аби випускати газету «Вісті» Пулинської громади, що на Житомирщині, медійник Денис Войтенко, учасник популярного проєкту «МастерШеф», працює на двох кухнях: редакційній, де готуються матеріали, і «пекельній», на якій смажаться кури. Поєднання дивне на перший погляд, втім, це історія про виживання локальної журналістики.
–В українській мові є фразеологізм: і швець, і жнець, і на дуду грець, то він влучно говорить якраз про нашого колегу Дениса Войтенка, з яким довелося познайомитися під час одного з журналістських проєктів, – каже редактор газети «Ворскла» із Сумщини Олексій Пасюга. – Довідавшись його історію, аж подивувався, наскільки людина віддана журналістиці. Геройства ніби й ніякого у класичному розумінні, але це про відповідальність перед читачами і здатність робити те, що подобається, всупереч обставинам.
Дрони і ракети часто гудуть над Пулинами. Житомирщина межує з Білоруссю. Безпечним регіон назвати важко, як і будь-яку тилову територію України. Прилетіти може будь-де. До цього не звикаєш, але доводиться пристосовуватися, аби не втрачалися сенси життя.
Пріоритетом і сенсом сьогодення для Дениса Войтенка є випуск газети. Не п’ять гектарів землі, які має в обробітку, не можливості працювати в ресторанних закладах, а якраз журналістська робота. У редакції він залишився сам, допомагають при потребі колишні колеги. Але фактично вся редакційна кухня зосереджується в одних руках.
Додатковий заробіток – смаження курей
Щоб уникнути боргів за друк газети і не допустити закриття медіа, журналіст вдався до нестандартного рішення.
–Борги могли знищити редакцію, – визнає медійник. – Рішення шукати додаткові заробітки прийшло не відразу. Але торік, наприкінці літа, натрапив на оголошення: у місцевому закладі шукали працівника на кухню, смажити курей. Відгукнувся і вже за тиждень приступив до роботи. У нас у громаді всі про всіх і все знають. Моя участь у популярному телепроєкті «МастерШеф» у 2018 році добре відома. Я міг би обрати інший шлях – піти працювати кухарем у кафе чи ресторан, взяли б з радістю. Але там графік, який не залишив би місця для газети.
Від кулінарної творчості Денис відійшов, бо у маркеті більш стандартні робочі процеси. Натомість це дозволяє керівнику медіа знайти компроміс. Три дні – на кухні, зміна триває з 7.30 і до 21 год. Буває смажить за цей час до ста кілограмів курятини.
І три дні має для творчості в медіа: випускає газету, розвиває сайт і веде сторінку у Фейсбуці, де має 27 тисяч фоловерів. Заробіток від смаження курей вкладає у редакцію, зокрема гроші частково йдуть на друк газети. На роботу добирається із села Сколобів до Пулин електровелосипедом, долаючи щоразу відстань у десять кілометрів. До речі, журналіст пишається домашнім розарієм: із весни до пізньої осені дбає про 50 кущів чайно-гібридних троянд.
Суперсила журналіста: подолання викликів і допомога людям
–Готування з‘явилося у моєму житті рано і не як хобі, а як потреба. У родині був старшим із трьох братів, і поки мама працювала, мав щоденні турботи: нагодувати, доглянути, дати раду молодшим, – розповідає журналіст. – Із захопленням дивився кулінарні шоу. Особливе місце серед них посідав проєкт «МастерШеф». Спочатку як мрія, згодом як виклик самому собі. Вирішив спробувати.
Потрапити у проєкт вдалося не відразу. Перший кастинг закінчився невдачею. З другої спроби Денис опинився серед учасників. Презентував себе під псевдо «Супермен», журналістом із суперсилою, який завжди допомагає людям.
Втім, попри досвід «МастерШефа», хоч і не дійшов до фіналу, він не обрав шлях «високої кухні». Не поїхав у велике місто, не пішов у ресторани, а повернувся у редакцію рідної газети.
–Мені комфортно там, де я є. Хочу бути потрібним серед земляків, які мене знають, де я можу бути максимально корисним, – пояснює він. – Журналістика почалася в 2011-2012 роках з невеликих дописів у районну газету про своє село Сколобів, про людей, які поруч. Тексти друкували, це й стало підтвердженням, що я на правильному шляху.
У редакцію газети «Вісті» Денис Войтенко прийшов працювати у 2013 році, то були часи, коли районні газети мали стабільне життя і повноцінні колективи.
Його матеріали вирізнялися: сучасні, гострі, з акцентом на проблемах людей. Кожен дзвінок кликав у дорогу до тих, хто очікував від кореспондента допомоги. Невдовзі Дениса визнали кращим молодим журналістом Житомирщини.
Формально – свобода, фактично – виживання
Переломним для колективу «Вістей» став 2018 рік і процес роздержавлення. Газетярі позбулися комунальної власності, утворивши ТОВ. Формально – це означало свободу і незалежність. Фактично друковану пресу було кинуто на виживання.
Смартфони, соцмережі, сайти – інформація згодом масово пішла в онлайн, що одразу вдарило по тиражах. Поштова реформа посилила проблеми друкованих видань.
Передплатна ціна «Вістей» у 2026 році – 50 гривень на місяць. З цієї суми близько чверті забирає пошта за доставку.
–Не став збільшувати вартість газети, розуміючи, що людям і так фінансово складно. Та змушений був змінити формат. Тепер газета виходить двічі на місяць, але в кольорі і на восьми шпальтах, – деталізує медійник, додаючи. – Це рішення, звісно, не про розвиток…
Листоношам – велосипеди, а передплатникам… – порося!
Окремий виклик для медіа: доставка газети до читача. Денис Войтенко наголошує, що гроші за доставку пошта забирає справно, але ситуація з розповсюдженням у 2025–2026 роках суттєво погіршилася. Скарги не втихають. Листонош поскорочували. Газета втрачає свого «посередника» між редакцією і читачем.
Двох листонош, які працюють у Пулинах, редакція підтримує. Під час війни знайшли меценатів, які виділили кошти, аби придбати велосипеди, щоб поштовики могли швидше обслуговувати людей. Коли трапляється поломка, то редакція навіть робить ремонт велосипедів за свій рахунок.
Попри фінансові труднощі, редакція пропонує передплатникам брати участь у різних акціях. Як до війни, так і тепер, «Вісті» проводять розіграші для читачів. Це спосіб подякувати тим, хто постійно залишається з газетою.
Головний приз – особливий. Це – живе порося! Вагою 10–15 кілограмів! Його купують завдяки підтримці місцевих аграріїв і передають переможцю чи переможниці .
Це проста, на перший погляд, сільська історія. Але саме вона показує, як тримається газета на щирих відносинах і креативі навіть у призах!
Денис Войтенко каже, що його ідея з головним призом для передплатників, яка народилася у перший рік війни і стала традиційною, є відповіддю на реалії життя громади.
–У нас люди живуть господарством. Фермери, селяни – для них порося ніколи не буде зайвим, – пояснює він. – Саме тому головний приз від «Вістей» сприймається цілком природно. Щороку розігруємо й інші подарунки: від побутової техніки до корисних речей для дому. До ювілею – 90-річчя газети – серед передплатників розіграли теж особливий подарунок: новий велосипед. Його придбали також за допомогою місцевих аграріїв, які вважають, що наше медіа потрібне.
Протистояти викликам, а не відступати перед ними
За три місяці до повномасштабного вторгнення шляхом відкритого голосування засновників Денис Войтенко став директором ТОВ. І майже одразу керівника перевірив на міцність хаос війни. Після короткої паузи у три тижні, Денис і його команда були серед перших, хто вийшов із газетним номером в області. Згодом редакція отримала субгранти, було розуміння, як рухатися далі. Найперше, давати читачам перевірену інформацію, публікувати матеріали про життя у роки війни, боротьбу ЗСУ.
Але все полетіло шкереберть торік у січні. Не встигли в редакції порадіти повноцінному гранту в 120 тис. грн, як надійшло повідомлення, що його потрібно повернути, бо США зупинили фінансування.
Тоді у скрутній ситуації опинилися багато видань, які покладали надію на кошти донорів. Редакція «Вістей» ущільнилася до двох осіб – директора і редакторки газети. Але з вересня минулого року Денис Войтенко лишився сам, бо коштів навіть на двох працівників катастрофічно не вистачало.
Він вже реалізував непросте рішення – піти на другу роботу, щоб зароблені гроші вкладати у газету. Фактично – фінансувати медіа власними силами.
Денис подає різні заявки на гранти, але поки що редакцію оминає удача. Зізнається, мабуть, через те, що у медіа недостатньо працівників, аби виконувати умови.
Вихід у таких ситуаціях шукають через співдію, саме на цьому наголошувалося на одному з тренінгів НСЖУ. Варто подумати про угоди з ФОПами, які готові будуть співпрацювати. Або утворювати колаборації з іншими редакціями.
Денис Войтенко говорить і про ще одну проблему. Донори сьогодні пріоритетно допомагають редакціям і журналістам, які працюють у зоні активних бойових дій або на прифронтових територіях. І це зрозуміло: медійники щодня ризикують життям. Але водночас медіа з інших регіонів часто залишаються поза увагою. А загалом для друкованої преси вкрай необхідна державна підтримка.
За словами Дениса, допомога з боку громади мінімальна. Реклами обмаль, а витрати не зменшуються. Головним завданням для себе він вважає втримати медіа.
–Хоч кількість читачів зменшилася, але маємо ще більше 700 передплатників, реалізуємо газети і в роздріб. Не можу підвести своїх земляків і залишити їх без медіа. Зараз вистачає важких новин і складних тем, – каже журналіст, – я часто буваю на похоронах полеглих Героїв, і щоразу це до болю чіпляє серце. Але люди повинні знати історії борців за Україну, ціну, яку виставляє війна.
Ще один штрих: «Вісті» беруть участь у донорських акціях з переливання крові не лише як медіа, що висвітлює подію, а й як учасник донації.
– У мене рідкісна група крові, 4-а мінус, тому я в числі найбажаніших донорів, поки на моєму рахунку 10 донацій, – зазначає Денис
Фішки від редактора для колег
–Попри складнощі життя, намагаюся залишати на шпальтах місце для радості. Можу поділитися своїми фішками з колегами, можливо хтось візьме й собі у роботу, приміром, до Великодня, – Денис розкриває секрети редакційної кухні. – У «Вістях» проводяться різні конкурси. Один із улюблених – «Упізнай Святого Миколая». Відомих у громаді людей переодягаю у костюм Святого Миколая, фотографую, публікую у газеті. Пропоную вгадати, хто на світлині. У наступному номері є відповідь: показую справжнє фото і друкую історію.
Є й інші конкурси: на уважність, які створюють відчуття спільності: до Дня Святого Валентина читачі шукають і рахують сердечка, сховані на сторінках газети.
До Великодня лічитимуть і знаходитимуть крашанки. Хто першим правильно повідомить відповідь, отримає солодкий великодній подарунок.
Ще одна фішка – газетні серіали: на сторінках видання публікують історії кохання, почуті і пережиті читачами і передплатниками.
З медійником багато говорили про щоденну працю, яка розподіляється між редакцією і кухнею. Про потребу доносити читачам правдиву інформацію, загалом про відповідальність локальної журналістики.
Людмила Мазнова
Фото з архіву Дениса Войтенка
Дискусія з цього приводу: