Теплі слова пам’яті лейтенанта Богдана Васильовича Будая, який загинув 26 вересня в районі виконання службових обов’язків, наводить видання «Вежа», де він працював до мобілізації.
Богдан – родом з Кривого Рогу, але тривалий час жив і працював у Вінниці. Зокрема – був журналістом видання «Вежа». Згодом мобілізувався. Останнім часом лейтенант Будай служив у 144 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Був на посаді офіцера відділення комунікацій, згодом обіймав посаду офіцера групи ЦВС.
Його кохана дівчина Юлія розповідає:
– Богдан – неймовірна людина. Хто його знав, погодиться. Він мав настільки широкий кругозір, так багато здібностей, таке тонке відчуття цього світу… Був дуже розумний, свого часу займався літературними перекладами, цікавився історією, грав на гітарі та ще чимало чого. Він завжди був готовий прийти на допомогу іншим, а ще – дуже любив тварин, прихистив і доглядав на війні декількох котиків, і навіть в дуже тяжких ситуаціях переймався, здавалося, за них більше, ніж за себе… Я та друзі не можемо повірити, що це сталося… Дуже шкода батьків, рідних, це неймовірне горе. Здавалося, що настільки світла і чиста людина, яка була такою попри чимало випробувань, має врешті здобути в житті бажане і здійснити свої плани. Ми не встигли одружитися, не встигли реалізувати чимало планів, мрій, дуже багато чого не встигли…
Побратими та посестри Богдана також відгукуються про нього, як людину, яка в будь-якій ситуації залишалась людяною:
– Він ніколи не залишав нікого наодинці з проблемами — чи то фізичними, чи то душевними. Якщо комусь було важко, Богдан завжди знаходив спосіб підтримати: підбадьорював жартом, підставляв плече або ж просто мовчки сідав поруч, аби ти не відчував себе самотнім. Його доброта проявлялася у дрібницях: поділитися останнім сухпайком, підкинути теплі рукавиці тому, хто забув свої, подбати про здоров’я своїх побратимів. Це були прості речі, але саме вони робили його незамінним серед нас. Для нас він був не просто побратимом — він став братом, другом, якого обираєш серцем. І ми завжди пам’ятатимемо його таким: щирим, надійним, добрим і незламним, – зазначили військові.
Поховали Богдана Будая в рідному Кривому Розі.
* * *
Богдан Будай розповідав про свій шлях від цивільної особи до офіцера відділення комунікації 144-ї бригади. Так, він тривалий час працював журналістом у «Вежі», а згодом вирішив піти до ТЦК та СП. «На той момент мені вже виповнилося 27 років, і я вирішив, що час вже нагадати про себе», – розповідав Богдан у коментарі «Армії FM». Тож у вересні 2023-го він був мобілізований.
Не маючи військової освіти, він спершу потрапив у військо в якості солдата, у 154-ту окрему механізовану бригаду. Під час проходження БЗВП був переведений до одного з батальйонів 144-ї, яка на той момент була піхотною бригадою (далі бригада була розширена і стала механізованою).
— І з листопада 2023 року я перебуваю у лавах нашої бригади, – розповідав у березні Богдан. – Якийсь час у складі нашого батальйону я був на сході, виконував завдання, а далі був переведений до бригади в якості пресофіцера. Десь рік назад мене відправили на навчання на офіцера і я вивчився на молодшого лейтенанта, на той момент на командира взводу, але повернувшись у батальйон, виявилось що та посада зайнята і мене прийняли на вільну вакансію.
Згодом Богдан став вже лейтенантом і планував рухатись далі.
Національна спілка журналістів України висловлює щирі співчуття рідним і близьким Героя. Світла йому пам’ять!..
Дискусія з цього приводу: