Щодня журналісти працюють у небезпечних умовах, щоб розповідати правду. Серед них – багато жінок. Вони їздять на передову, працюють у прифронтових містах, спілкуються з постраждалими, фіксують злочини. Ми розповімо, як вони працюють під час війни, з чим зіштовхуються і що їм допомагає залишатися в професії.
Жінки становлять більшість у медіасекторі України. За даними дослідження Divoche.media, 58% працівників медіа є жінками і 42% – чоловіками. Дослідники відзначають, що порівняно з попереднім роком частка жінок навіть зросла. Жінки переважають у творчих професіях та керівництві медіа (51% проти 49% чоловіків). Також жінок більше серед керівників підрозділів (64%), ведучих (69%), журналістів (75%).
З початком повномасштабного вторгнення навантаження на жінок у медіа зросло в рази. Журналістки, які продовжили роботу, змушені були поєднувати професійні обов’язки з хатніми, доглядовими, волонтерськими. За даними дослідження Dovira та «Жінки в медіа», понад 68% опитаних повідомили про збільшення навантаження, водночас їхні доходи зменшилися або залишилися на довоєнному рівні.
Окрім цього, жінки частіше зазнають сексистських висловлювань,недовіри з боку колег, героїв матеріалів, а також прямої дискримінації.
Особливо це помітно у зоні бойових дій, де жінкам-журналісткам доводиться постійно доводити свою професійність і право бути на передовій.
Про такі випадки дискримінації та упередженого ставлення більше розповіла Центру журналістської солідарності військова журналістка Богдана Лясківська. За її словами, вона неодноразово стикалася з принизливою поведінкою з боку чоловіків на фронті:
–На жаль, дуже часто чоловіки зневажливо ставилися до того, що я перебуваю з ними на бойових позиціях. Мені відмовляли в потиску руки, хоча моєму оператору, який стояв поруч, руки тиснули. Якщо чоловік – оператор на фронті, то він автоматично молодець. А жінці – мовляв, що ти тут забула?
Богдана вже третій рік працює на передовій. Вона підкреслює, що тільки репутацією та результатами доводить свій професіоналізм:
–Я маю силу й здатна якісно виконувати свою роботу. Не просто не гірше за чоловіків, а навіть краще. Бо за цей час чимало операторів відмовилися їздити зі мною, і тепер я працюю сама – і як журналістка, і як операторка.
До чоловіків одразу є довіра. А жінкам доводиться усе доводити вчинками та працею, – розповідаєБогдана Ляськівська.
Ірина Славінська, програмна директорка «Радіо Культура», неодноразово говорила про те, що жінки в медіа стикаються з сексизмом, заниженими очікуваннями й відсутністю рівного представництва. Водночас їхній внесок у документування війни часто недооцінюють – навіть у випадках загибелі чи поранень.
Окрім фізичних ризиків, жінки-журналістки мають справу з постійним психологічним навантаженням: свідчення воєнних злочинів, інтерв’ю з постраждалими, травмуючі історії. При цьому більшість тренінгів з безпеки не враховують специфіку роботи жінок: ні фізіологічні потреби, ні особливості поведінки в умовах загрози сексуального насильства, яке також використовується як зброя війни.
Працюючи на передовій, журналістки часто змушені власним коштом забезпечувати себе всім необхідним: від броні до аптечок. Те, що може врятувати життя, не завжди надається державою чи професійними об’єднаннями.
У випадку Богдани Ляськівської – усе спорядження, включно з бронежилетом, вона придбала самостійно. Як вона зазначає:
–Мабуть, найбільше не вистачає технічної підтримки, тому що все забезпечення – броня, жіночий плитоносник – я придбала самостійно.
На питання про зміни у ставленні до жінок у професії після війни Богдан каже, що хоче, аби жінок сприймали повноцінними особистостями:
–Не просто як «о, це жінка – значить, не підходить», а чоловік – значить, автоматично беруть. Мені б хотілося, щоб жінку оцінювали не за гендером, а за її здібностями: її підготовкою, навичками, стресостійкістю, мотивацією. Щоб не було упередженого ставлення, коли жінці весь час доводиться щось доводити – просто через те, що вона жінка. Я хочу, щоб тих жінок, які свідомо йдуть на фронт, які хочуть бути у війську, не знецінювали. Щоб їм не казали: «Ой, ти жінка, йди звідси», а дивилися на них як на людей, які мають певні навички, здобутки та розуміння.”
Хто підтримує жінок-журналісток?
Найактивніше – українські й міжнародні ініціативи:
• Центри журналістської солідарності НСЖУ – працюють у різних містах, проводять навчання з безпеки, інформують, надають психологічну допомогу.
• Жінки в медіа (WiM) – українська організація, що реалізує дослідження, аналітичні проєкти, мапу атак на журналісток, адвокаційну підтримку.
• IWMF (International Women’s Media Foundation) – підтримує українських журналісток фінансово та менторськи, висвітлює їхню діяльність на глобальному рівні.
Журналістки залишаються на передовій не лише з обов’язку, а й з переконання. Бажання бути корисними, говорити правду, відстоювати право на життя вільної країни
Для когось це – внутрішній виклик. Для когось – особиста втрата. Для багатьох – місія.
Богдана Лясківська пояснює це просто:
–Перш за все – це бажання перемоги. Все, що я можу робити – я й надалі робитиму. Для своїх громадян. Для своїх батьків. Для своєї країни.
Жінки-журналістки в умовах війни – це не лише ті, хто фіксує історію. Це ті, хто виборює право на професію, голос, безпеку. Їхній вклад не може залишатися у тіні.
Підтримка журналісток – це не тільки про права жінок, це про якість інформації, справедливість і медійну безпеку країни.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Андріана Павцьо
Дискусія з цього приводу: