Початок повномасштабного вторгнення в Україну кардинально змінив життя більшості людей. Чимало жителів країни, рятуючись від загарбників, виїхали за кордон, найбільш свідомі чоловіки й жінки зі зброєю в руках стали на захист своєї держави, своїх родин. Серед останніх – низка представників чернівецьких медіа, котрі замінили звичну журналістську роботу на захист України. Взяли зброю до рук редактор інформвидання «Новоселиця–інформ» Андрій Романцов, редактор сайту «Молодого буковинця» Микола Кобилюк та дизайнер Юрій Коверзнєв, Олександр Ткачук, Олександр Юхимець та Олександр Білоус, редактор С-4 Петро Гайдащук, Ігор Костантинюк, редактор ІА «АСС» Павло Токар і телеоператор Максим Шварцман…
Максим був добровольцем, до війська пішов у перший день повномасштабного вторгнення. Життя 35-річного захисника з позивним «Марвел» обірвалося 15 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. В перші дні війни на Миколаївському напрямку загинув відомий у Чернівцях газетяр Віктор Дудар. Немає, наразі, звістки про журналіста Захара Подкидишева. Днями стало відомо про загибель телеоператора Ярослава Левицького…
З початком повномасштабної війни до лав ЗСУ мобілізувався й головний редактор газети «Чернівці» Роман Клим. За понад три з половиною року журналіст з позивним «Редактор» воює у найгарячіших точках. Сьогодні наша розмова із заступником командира батальйону, капітаном ЗСУ Романом КЛИМОМ.
– Романе, у лютому 2022 року чи не весь український народ виступив на захист країни. Чи були у тебе сумніви щодо мобілізації до ЗСУ?
– Жодних. Як і всі українці, котрим не байдужа була доля України, намагався мобілізуватися до війська 24 лютого 2022 року, але був зарахований до ЗСУ лише четвертого березня. До слова, з третього разу, бо на перші звернення мені в територіальному центрі комплектування говорили, що у мене немає досвіду, що, мовляв, уже достатньо офіцерів із запасу набрали. Знаю, що з такими ж проблемами зустрілися й колеги Коля Кобилюк, Олексій Пономаренко… Так склалося, що у нашому батальйоні колег-журналістів не виявилося, їх розкидали по бригадах. А наш 424-ий стрілецький батальйон був суто чернівецьким, його сформував міський територіальний центр.
– Втрати завжди гнітять. Як у батальйоні намагалися мінімізувати втрати?
– Так, втрати завжди б’ють по свідомості. Дуже боляче, коли гинуть близькі друзі. Наприклад, для мене стала шоком звістка про загибель у бою колеги-журналіста Віктора Дудара. Цей талановитий газетяр був справжнім українським патріотом. Він був учасником Майдану, одним із перших 2014 року вирушив на Схід гасити сепаратистський рух. Останній бій він прийняв на Миколаївщині. Гірко переніс звістку про зникнення Захара Подкидишева. Будемо сподіватися, що він у полоні й буде обміняний.
– Романе, ти суто цивільна людина, журналіст, редактор, депутат міської ради. У мирному житті ти комунікував із цивільними людьми, нині ж доводиться бути вихователем для військових…
– В армії поняття «виховання» звучить якось неправдоподібно. Виховувати можна дитину з раннього віку, а з людьми, котрі мають 30-50 років, варто комунікувати по-іншому. Їм практично нереально вкласти у голову власну думку.
Тому робота грунтується на тому, що треба бути невідступно з підлеглими. Дуже важко переконати військового йти в окоп, якщо ти сам туди не йдеш. Тим більше, що ті ділянки фронту, де нам довелося захищати країну, були не найпростішими.
– Чи можеш зараз пригадати, на якій ділянці фронту було найскладніше?
– Свого часу вважали, що у Серебрянському лісі було найскладніше. Та після того були Богданівка, Часів Яр, коли усвідомили, де насправді найскладніше. Згодом були Покровськ, Куп’янськ, де теж доводилося не солодко.
Скажімо, біля Удачного рашисти так гатили з арти, що 15 хвилин перепочинку для нас було щастям. Річ у тім, що війна від 2022 року кардинально змінилася. Якщо, до прикладу, у Серебрянському лісі дрони були переважно розвідувальні, то на Покровському напрямку через них неможливо безпечно евакуювати пораненого з передової лінії. Складно доставити туди воду і провіант. Власне, ми також зараз активно застосовуємо сучасні дрони для винищення окупантів. Цим бережемо життя кожного бійця. Евакуація – інша справа. Використовуємо всі засоби і зусилля, щоб врятувати бійця. Отже, важко сказати, де було важче, просто з кожним боєм набувається досвід.
– Чи відчуваєте ви на фронті підтримку тилу, волонтерів, благодійних організацій?
– Волонтери безперервно працюють, адже перемогти ворога – наша спільна справа. Допомагають шинами, запчастинами для автотранспорту, пальним. Що стосується одягу, взуття і харчів, то цим ми забезпечені повністю.
Наприклад, нашому окремому стрілецькому батальйону 42-ї механізованої бригади для виконання бойових завдань на передньому краї оборони – найскладнішому та найнебезпечнішому Покровському напрямку, терміново потрібен був міні-екскаватор МД-4, для побудови та удосконалення фортифікаційних споруд. Ми оголосили збір коштів на його придбання. Люди в тилу відгукнулися на наше прохання й дуже допомогли.
Допомагають чернівчани. Скажімо, Чернівецька міська рада якось передала батальйону 12 сучасних квадрокоптерів Autel EVO MAX 4T на суму майже 3 мільйони гривень. Ці дрони вже працюють на фронті – розвідують, оперативно реагують на виклики для захисту життя наших бійців.
Анатолій ІСАК
