– Коли занурення в роботу дуже велике, ми просто не помічаємо втому. До групи ризику потрапляють люди зі схильністю до аналітики, люди раціонального складу, які багато думають, постійно «живуть у голові» і не встигають зупинитись та вчасно відпочити, – наголошує практикуюча психологиня Марина Раманчук.
За нинішніх, воєнних умов життя, коли рідко вдається відпочивати, журналісти часто працюють без зупинок та перебувають на межі професійного «вигорання». За ініціативи представництва Західноукраїнського центру журналістської солідарності у Чернівцях відбувся тренінг «Ознаки професійного «вигорання» у журналістів та можливі шляхи подолання психологічного негативу». Під час навчання представники місцевих медіа спільно з досвідченою тренеркою розглядали специфіку журналістського «вигорання» та що робити, щоб не «вигоріти».
– Специфіка вигорання у журналістів пов’язана з тим, що інформприводи за природою неконтрольовані: якщо трапилося щось важливе, репортер бере тему і працює, адже не може обирати, працювати сьогодні чи ні, втомлений – чи не дуже. Він бере інтерв’ю або шукає інформацію, думає, що не має права відмовитися, або відкласти все на завтра. Вважає: «Я просто зобов’язаний реагувати», – каже Марина Раманчук.
Журналіст не виражає себе, а лише збирає, «перетравлює», аналізує й відтворює. Журналісти більше налаштовані на сприймання, вони споживають важку інформацію, всотують емоції інших, і зрідка висловлюють свою реакцію одразу. Усе це «вариться» всередині.
– Часто, готуючи матеріал, журналіст не може втрутитися, вплинути на ситуацію: він не може всім допомогти, дати грошей бідним, врятувати бездомних, усиновити знедолених дітей. І водночас журналіст часто отримує зворотну агресію у форматі «ви знімаєте замість того, щоб допомогти!». Це додатково збільшує внутрішнє напруження, – зауважує психологиня.
Ознаки професійного вигорання
На першій стадії вигорання можна помітити такі симптоми.
- Небажання контактувати з інформацією: не хочеться читати пошту або зайвий раз відкривати стрічку новин.
- Нетипова харчова поведінка: людина їсть незвично мало, або незвично багато, або більше солодкого, ніж зазвичай.
- Нетипова поведінка щодо місць: хочеться поїхати до лісу або в інше безлюдне місце, хоча раніше таких бажань не виникало.
- Дзеленчання телефона дратує.
- Частіше дратують близькі або колеги.
Якщо відновлення не настає й вигорання поглиблюється, виникають додаткові симптоми.
- Нездатність думати, надовго фокусуватися, «входити в потік».
- Постійний внутрішній монолог, прокручування однієї й тієї ж ситуації.
- Постійне роздратування на близьких.
- Почуття провини: «Не можу допомогти тим, з ким спілкуюся»; думка «Я заробляю гроші на чужому горі».
– Коли вигорання розвивається, з’являється тривожність, безпричинне хвилювання без раціональної причини. На стадіях серйозного вигорання таке хвилювання переходить у паніку або панічні атаки. До речі, стовідсоткова ознака вигорання – потреба в алкоголі, коли щовечора людині хочеться випити хоча б келих вина, бо без цього просто не виходить розслабитися, заспокоїтися і заснути, – пояснює Марина Романчук.
Щоб не вигоріти, потрібно:
- Стежити за режимом сну, фізичними навантаженнями та регулярністю харчування.
- Більше спілкуватися з близькими. Розповідати родичам або друзям про свої складнощі та проблеми, не носити все всередині.
- Встановити хоча б мінімальні правила, щоб сформувати відчуття контролю над ситуацією. Наприклад, фільтрувати тематику: «Ось такі матеріали я не беру, завжди відмовляюся від такої теми!». Це не завжди можливо реалізувати, але це справді допомагає.
- Важливо відокремити себе від професії. Взяти аркуш і виписати всі свої ролі: «Я син, друг, спортсмен, чоловік, батько, колекціонер… Я – не лише журналіст».
- Допомагає хобі або спорт, де людина може підтримувати іншу ідентичність і отримувати задоволення та здобувати перемоги.
- Тренуватися казати «Ні», не намагатися завжди врятувати інших, не працювати в стані: «Я вже не можу, але ж я зобов’язаний допомогти колегам!».
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Чернівецьке представництво об’єднаного Західноукраїнського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: