Велика війна застала Чернігівщину і «Вісті Сосниччини», коли в це важко було ще повірити
«Вісті Сосниччини» – газета, що була заснована на Чернігівщині 108 років тому – в далекому 1917 році. Йшла в ногу з часом – відповідно до часу мінялися її логотипи, контент, видання переживало злети і труднощі. Головним залишалося висвітлення актуальних місцевих подій, шарму додавали тематичні сторінки жіночих історій «Полісянка», корисні поради в рубриці «Ваше здоров’я», інші родзинки цікавинок.
Велика війна прийшла в Сосницю в перші дні вторгнення, коли ще важко було повірити в те, що сталося. На щастя, росіяни, вірячи у свій бліцкриг, проїхалися вночі вулицями містечка і, не затримуючись, поїхали далі, застопорилися на об’їзних шляхах до Чернігова. Сосниця, як і ряд інших населених пунктів Чернігівського прикордоння, залишалося у ворожій облозі.
На той час над випуском тижневика на восьми сторінках працювали троє співробітників. Редакторка тижневика Олена Кузьменко розповіла: «Так склалося, що ще за пару років до роздержавлення шестеро працівників редакції пішли на заслужений відпочинок, в тому числі і тодішній редактор. Після того були бажаючі спробувати газетярського хліба , але така робота їх не зацікавила: писати матеріали до газети – справа кропітка і не кожному під силу. Та й невеликі зарплати не могли зацікавити. Так нас залишилося троє – я – редакторка, бухгалтерка і фотокореспондент».
Зберегти газету у війні – це і є журналістська стійкість українських медійників, яка не перестає дивувати світ
У ворожій облозі, коли, як відомо, не працювала й друкарня в Чернігові, «Вісті Сосниччини», як і інші місцеві видання, взяли паузу. Перший номер після звільнення вийшов у травні 2022 року. На той час пішов з редакції фотокореспондент, який працював, будучи на заслуженому відпочинку. Редакторка Олена Кузьменко та бухгалтерка Ірина Федулаєва залишилися удвох.
«Ми навчились працювати удвох. Удвох шукаємо матеріали, удвох прибираємо своє приміщення, опалюємо його дровами. У пошуках цікавих матеріалів про людей і події ми велосипедами часом долаємо по двадцять і більше кілометрів», – ділиться пані Олена.
Газета всі ці роки великої війни виходить щотижня таким же форматом, що й раніше – вісім наповнених місцевою інформацією сторінок. Про актуальність тематики і якість підготовки матеріалів може засвідчити, наприклад, той факт, їх часто публікує на своїх платформах чернігівський портал GOROD.cn.ua.
Вірні друзі – велосипеди. Часом заради матеріалу доводиться долати на них і до 20 кілометрів
Про тираж
Тираж різко зменшився ще раніше, коли у невеличкому Сосницькому районі існувало дві газети: окрім «Вістей Сосниччини» до 2023 року тут видавалася газета «Час». Ще більше ситуація загострилася, коли Сосниця втратила статус районного центру, а до Сосницької громади увійшли не всі села району. Зокрема, найбільше село (а значить і велике число передплатників) – Авдіївка – було віднесене до Понорницької громади.
В редакції кажуть:
«Тираж нашої газети в 2022році становив від 908 до 1022 примірників. У 2023 він збільшився до 1723, а в 2024 році становив 1400 – 1600 екземлярів. Хотілось би сказати про благодійну акцію, яку минулого року провів наш земляк – Почесний громадянин Сосниччини, президент ФК «Кудрівка» Роман Солодаренко. Він передплатив нашу газету ста двадцяти сім’ям загиблих військових і тих, хто з перших днів вторгнення боронить Україну на фронті. Така акція додала нам віри, що газета потрібна, вона житиме попри всі труднощі сьогоднішніх часів.
У 2025 році ми набрали тираж близько 1300 примірників».
Фінанси: складно, тримаються на розумінні своєї необхідності людям і на підтримці найближчих
Про фінансове становище на разі не варто й говорити: хто як може, так і живе. У «Вістях Сосниччини», як самі кажуть, за великими зарплатами не женуться. Та й немає в редакції великих грошей. Адже піднімати вартість передплати, коли в потенційних передплатників на Чернігівщині, яку постійно кошмарять російські обстріли, де постійно висить загроза ДРГ, сутужно і з роботою, і з зарплатами. Реклами, щоб поповнити редакційну касу,як самі розумієте, взяти немає звідки.
Керівництво Сосницької громади Програму на висвітлення укладати не поспішає. Інколи, кілька разів на півроку, подають до газети іміджеві матеріали чи вітання, які друкуються на договірній основі. Олена Кузьменко при цьому зазначає: «Нині в громаді кошти дуже обмежені: місцевий бюджет не покриває навіть основних витрат – скажімо, на зарплати працівникам закладів освіти. Тож сьогодні не до фінансування газети».
У 2023 році і редакторка, і бухгалтерка одержували половину «мінімалки» – 3 тисячі гривень, а в 2024-му, коли фінансове становище редакції дещо поліпшилося, вийшли на рівень 2021 року. Звичайно, що про відпустку при такому «великому» штаті, на жаль, не йдеться.
Підтримують Олену Кузьменко і Ірину Федулаєву їхні найрідніші – сім’ї, друзі, близькі. Приходять на допомогу колишні колеги, небайдужі до справ громади дописувачі. А ще в маленькій редакції вдячні читачам за постійний зв’язок. «У мене не працює телефон», «Що мені робити, куди звертатись, щоб спиляти дерево», «Чому мені нема субсидії» і т.д. Читачі звертаються до газети, бо знають, що їхнє запитання не залишиться без уваги. А ще читачі підказують теми, постійно запрошують на різні заходи, що відбуваються в селах громади.
На грантові програми не вистачає часу і людей. На жаль…
Під час нашого спілкування торкнулися теми грантів, завдяки яким ряд газет змогли утриматися на плаву і продовжити розвивати видання. Виявляється, були спроби взяти участь у програмах і у «Вістях Сосниччини». Але є одне але, про яке Олена Кузьменко каже:
«У 2023 році нас суттєво підтримала стипендія, яку отримали від лабораторії журналістики суспільного інтересу. Цей Проект стипендії є складовою програми підтримки «Голоси України», яку координує Європейський центр свободи преси та медіа. Ми дуже вдячні представникам цієї лабораторії.
Також ми подавали заявки на участь у грантових проєктах, і одного разу нам навіть пощастило отримати грант. Проте не так просто одній людині написати серію матеріалів, щоб реалізувати проєкт. Якщо випадають з робочого графіка один-два дні на тиждень (наприклад, для поїздки на тренінги в рамках проєкту в Київ чи до Чернігова), то черговий номер газети не так просто наповнити.
Стараємося наповнювати сторінку фейсбуку: даємо інформацію про подію коротко і тут же даємо посилання на публікацію в газеті. Та навіть на це не завжди вистачає часу».
Видання не залишають без уваги. Це радує
Олена Кузьменко каже:
«В 2022 році, після визволення Чернігівщини від російського окупанта, ми були приємно вражені увагою до нашої газети і вдячні Національній спілці журналістів України, яка передала нашій редакції павербанк. В умовах тотальних відключень електроенергії він став нам у пригоді хоча б для того, щоб заряджати телефони і залишатися на зв’язку з нашими читачами, дописувачами, поштою тощо.
Коли вимикалося світло, ми були вимушені залишати робочі місця, а повертатись до роботи тоді, коли світло увімкнеться – хоч пізно ввечері, аби тільки вчасно здати газету до друку. Ми взяли участь у конкурсі, який оголосила Міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів», що працює в партнерстві з Інститутом масової інформації та Львівським медіа форумом, ми отримали обладнання для альтернативного енергопостачання. Тепер проблему вирішено: навіть коли вимикається світло, ми можемо працювати в редакції. Нам передали потужний генератор, який вже не раз виручав під час відключень електроенергії».
Але є й проблема – комп’ютери безнадійно застаріли. Змушені просити допомоги
Про це насамкінець говорили з Оленою Кузьменко. Почула про таке:
«З усіма викликами, які диктує сьогодення, стараємося справлятися самостійно, бо звикли розраховувати тільки на себе. Особливо відтоді, коли роздержавилися і постійно чуємо про те, що ми бізнесова структура.
Але все більше нам дошкуляє проблема техніки: наші комп’ютери вже давно застаріли, багато разів ремонтувалися, додавалася пам’ять і т.д. Боїмося, залишитися без техніки і відповідно без газети, адже власних коштів на придбання нової техніки «Вісті Сосниччини» не мають.
Тепер, на четвертому році великої війни, мусимо просити допомоги. Просимо Національну спілку журналістів України при можливості виділити нам ноутбук з такими технічними характеристиками, щоб використовувати його не лише для підготовки публікацій, а здебільшого для верстки газети.
***
Усі три роки великої війни ми тримаємо наш інформаційний фронт, знаємо, як потрібна наша газета людям жителям сіл Сосниччини. Готові працювати навіть у такому мінімальному складі, як тепер, радіємо кожному цікавому номеру видання і кожному «Дякуємо» від наших читачів. Живемо надією, що все погане скінчиться, і наша збережена в скрутну годину газета багато років і десятиліть служитиме людям».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
Дискусія з цього приводу: