Як зробити роботу журналістів більш безпечною? Висновки з досвіду року, що минув, робили учасники всеукраїнської онлайн-конференції НСЖУ «Уроки-2024: про стійкість українських медіа». Головні виклики – це цілеспрямовані атаки на цивільну інфраструктуру, яку використовують журналісти, масштабне застосування дронів та необхідність психологічної стійкості.
«Росіяни цілеспрямовано атакують місця перебування медійників», – Тетяна Попова
Атаки на готелі, де зазвичай селяться представники медіа, стали характерною особливістю 2024 року, зауважила воєнна кореспондентка, фіксерка та ведуча ютуб-каналу Тетяна Попова.
– Проблеми безпеки часто пов’язані із нерозумінням іноземними журналістами воєнних реалій, – розповіла Тетяна. – Приміром, один державний канал з великої країни дуже хотів познімати прямо на виробництві дронів у Сумській області, і я мала з ними суперечку, я сказала: «Якщо хочете це робити – то не зі мною; вас же заарештують». Після того вони перестали просити знімати на військовому виробництві.
Особливу увагу Тетяна Попова приділила небезпеці перебування журналістів у готелях та ресторанах.
– Ресторан, в якому я вечеряла, і готель, в якому я жила в Запоріжжі, були розбомблені російськими ракетами. Потім був жахливий удар по краматорському ресторану, де загинули персонал і відвідувачі, в тому числі письменниця Вікторія Амеліна, – розповіла Тетяна. – Відтак майже всі готелі, де ми колись жили, було піддано обстрілам.
За її словами, після цього працівники CNN, а за ними – й інші журналісти перестали селитися в готелях, віддаючи перевагу оренді квартир і будинків.
– Жити в готелях зараз дуже небезпечно майже на всіх прифронтових територіях, – підкреслила журналістка.
Окремо Тетяна зупинилася на необхідності мати шолом, бронежилет і аптечку, які вона отримала завдяки Національній спілці журналістів України. Також на одному з каналів, для яких працювала Тетяна, їй видали костюм хімічного захисту і протигаз. Користуватися останніми їй поки що не доводилося, хоча, за даними СБУ, з боку противника були неодноразові випадки хімічних атак.
Тетяна Попова розповіла про специфіку роботи з аудиторією на окупованих територіях. Значна частина глядачів її ютуб-каналу – з-за лінії фронту і навіть із Росії. Здебільшого це люди, які підтримують Україну.
– Що я роблю для їхньої безпеки? Я щоразу чищу чат трансляції. Як тільки закінчується трансляція, я видаляю всі коментарі, – поділилася журналістка. – Це необхідно тому, що люди інколи пишуть, з яких вони міст, та інші речі, які їх можуть ідентифікувати.
Журналістка наголосила на важливості захисту джерел інформації.
– Коли я знімаю людей, які, наприклад, приїхали з окупованих територій і будуть повертатися назад, я не показую їхні обличчя, – зазначила Тетяна. – Це емоційно дуже важкі інтерв’ю: люди хапають тебе за руки і питають: «Україна ж нас не покине?»
Цікавим спостереженням Тетяни Попової стала зміна запитів аудиторії.
– В мене набагато більше переглядів стали набирати військові, комбати, аніж, приміром, міністри, – зазначила вона, додавши, що останнім часом деякі інтерв’ю з міністрами навіть не публікувала, хоча мала ці записи.
За словами журналістки, контент потрібно адаптувати до реальних потреб аудиторії, зберігаючи при цьому високі стандарти безпеки як для журналістів, так і для їхніх героїв та джерел інформації.
«Перший кадр – не головне», – Ольга Звонарьова
Власну кореспондентку «Укрінформу» Ольгу Звонарьову було тяжко поранено під час виконання професійних обов’язків у Запоріжжі. Вона стала жертвою цинічної тактики російських військових, які завдають повторних ударів по одному й тому самому місцю, де вже працюють рятувальники, поліція і журналісти.
– По тому місцю, де я потрапила під обстріл, загалом було не два, не три, а п’ять ударів… Один із них був нещодавно – 6 грудня. Взагалі дуже цинічна атака була, згоріли люди в автівках, які просто стояли на світлофорі і потрапили під вибух кабу, – розповіла Ольга.
Головний висновок, який вона зробила після поранення, – безпека має бути на першому місці.
– Мало бути просто в шоломі, в бронежилеті, але все ж таки варто ще й мати на увазі, де саме сховатись у разі потреби, – зазначила Ольга Звонарьова. – Не дарма на місцях не працюють медики, якщо триває повітряна тривога, працюють військові медики. Тому ми, як журналісти, які працюють на місцях ракетних ударів, маємо дбати про власну безпеку.
Особливо важливим, на переконання журналістки, є переосмислення професійних пріоритетів.
– Безпека не має бути в нас на другому рівні. Не перший кадр, а все ж таки власна безпека, – підкреслила Ольга Звонарьова. – В моєму випадку вийшло так, що свого матеріалу з того виїзду я так і не зробила, бо так вийшло, що стала героєм матеріалів для інших.
Ольга висловила вдячність за підтримку професійній спільноті.
– Дякую НСЖУ. Усе ж таки працювати без Національної спілки нам було б важкувато, чесно скажу. Це і захист, і можливість працювати в релокації, і завжди бути на зв’язку з колегами, – зазначила Ольга.
На основі власного досвіду журналістка радить колегам:
– завжди мати план евакуації з місця зйомки;
– не нехтувати повітряними тривогами;
– дотримуватися вказівок військових та рятувальників;
– пам’ятати, що жоден матеріал не вартий життя.
«Дрони змінили правила роботи журналістів на фронті», – Іван Магуряк
Іван Магуряк, військовий кореспондент «24 каналу», поділився досвідом роботи в зоні бойових дій та розповів про нові виклики для журналістів у 2024 році. За його словами, активне використання безпілотників російськими військами суттєво змінило умови роботи медійників на передовій.
– Зараз відбувається війна безпілотників, і журналісти теж можуть стати мішенню. Виникає навіть дискусійне питання – чи варто носити бронежилет з маркуванням «Преса», адже це може зробити журналіста ще більш помітною ціллю для ворога, – зазначив воєнкор.
Іван Магуряк навів приклад зі своєї практики: під час зйомок на державному кордоні військові активно використовували засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) для протидії дронам. Однак згодом з’ясувалося, що росіяни почали застосовувати FPV-дрони, проти яких реби неефективні.
Окремо військовий кореспондент звернув увагу на проблему емоційного вигорання як військових, так і цивільних.
– На жаль, ми часто не усвідомлюємо всіх загроз, наскільки вони серйозні. Можливо, через емоційну виснаженість ми вже не реагуємо на небезпеку так, як мали б, – підкреслив журналіст.
Він також нагадав про важливість дотримання правил мінної безпеки при роботі на деокупованих територіях. За його словами, навіть після розмінування території залишаються небезпечними – був випадок, коли господар будинку знайшов міну-пелюстку на начебто перевіреному подвір’ї.
– Головний принцип роботи – не нашкодити. Кожне наше слово, кожен репортаж, кожен кадр може бути використаний ворогом, навіть коли ми цього не очікуємо, – підсумував Іван Магуряк.
«Безпека журналіста – це не лише про власний захист», – Костянтин Мельников
Воєнний кореспондент «ICTV» Костянтин Мельников поділився важливими уроками безпеки, які він засвоїв за 2024 рік. Особливий акцент журналіст зробив на необхідності мати при собі не одну, а кілька тактичних аптечок.
– Одна аптечка – це твоя, а друга може знадобитися комусь, хто опиниться поруч. Був випадок у Костянтинівці, коли після прильоту по ринку наш водій надавав допомогу пораненим цивільним. Більшість турнікетів зі своєї аптечки він використав саме для постраждалих, – розповів Мельников.
Журналіст звернув увагу на проблему забезпечення засобами безпеки, адже часто редакції не можуть повністю екіпірувати своїх співробітників необхідним спорядженням, або надають лише базовий набір захисту.
Окремо Костянтин Мельников застеріг колег від проживання в готелях у прифронтових містах.
– Навіть після трагедії в готелі «Сапфір» у Краматорську я досі зустрічаю групи журналістів, які селяться в готелях. Коли запитуєш чому – кажуть, що це найпростіший спосіб отримати житло та документи про проживання, – зазначив він.
За словами воєнкора, пошук безпечного помешкання може зайняти більше часу, ніж бронювання готелю, але це варто зусиль.
– Закликаю всіх колег, які вимушено працюють у таких районах, не пошкодувати півгодини свого часу і знайти нормальний варіант житла. Безпечного, – наголосив журналіст.
Костянтин Мельников звернув увагу на важливість постійної оцінки безпекових ризиків.
– Ми всі втомлюємося ментально, але потрібно брати себе в руки і убезпечувати своє життя, убезпечувати життя своєї команди. Журналіст, який потрапив під обстріл, не зможе видати матеріали. Якщо ми беремо на себе відповідальність за цю роботу, то маємо виконувати її усвідомлено і професійно, – підкреслив Костянтин.
Досвідчений воєнкор підкреслив, що оцінка ризиків має відбуватися не лише на етапі планування відрядження, а й безпосередньо на місці, оскільки ситуація на фронті дуже динамічна і може швидко змінюватися.
«Психологічне здоров’я журналістів на війні важливе не менше за фізичну безпеку», – Ганна Черненко
Фронтова репортерка та координаторка Харківського центру журналістської солідарності Ганна Черненко привернула особливу увагу до психологічного здоров’я журналістів, які працюють в умовах війни.
– Нам здається, що ми стали міцніші, витриваліші, але насправді ми всі стали більш крихкими. І ця міцність, витривалість – вона тимчасова, – наголосила журналістка, закликаючи колег не нехтувати допомогою психологів.
За словами Ганни, психологічна підтримка може включати різні формати: від індивідуальних консультацій до курсу антидепресантів, якщо це необхідно.
– Це те, що нас підтримує, щоб ми далі могли працювати. Наша робота – це наш вибір, але ми маємо робити її здоровими, – підкреслила вона.
Журналістка поділилася власним досвідом емоційного виснаження, згадавши свою реакцію на новину про майже повну окупацію її рідної Луганщини.
– Я пам’ятаю свій шалений вибух емоцій, коли читала, що до повної окупації Луганщини залишилося всього 5 сіл. Ти розумів це, ти знав це, але коли читаєш це ще раз, ти просто сипешся, ти ламаєшся, – зізналася Ганна.
Журналістка також відзначила важливість постійного навчання для журналістів.
– Це показали наші газетярі – якщо ти не вчишся, то ти зупиняєш роботу, – зауважила вона, додавши, що особливо важливим є регулярне повторення знань з тактичної медицини.
Харківська журналістка нагадала про щоденні виклики, з якими стикаються медійники прифронтових міст. Як приклад вона навела нещодавнє повідомлення від головного редактора місцевої газети «Зоря» з прикордонної Харківщини Василя Мирошника про обстріл Золочева, коли над його будинком пролітали безпілотники та падали снаряди.
– Нам здається, ми безсмертні… Є якесь таке відчуття, поки щось не станеться, що мене стільки разів проносило, що, ну точно, хто завгодно, я – ні. От ні. На жаль, хто завгодно, в тому числі і я, – застерегла Ганна Черненко колег від надмірної самовпевненості.
На завершення виступу журналістка ще раз підкреслила необхідність приділяти увагу психологічному здоров’ю:
– Бережіть себе. Це не просто слова – це необхідність для продовження нашої важливої роботи.
«Сучасні засоби безпеки необхідні для роботи журналіста на фронті», – Володимир Павлов
Досвідчений харківський журналіст, фіксер та оператор Володимир Павлов виступив з важливими порадами щодо технічного оснащення журналістів, які працюють в зоні бойових дій.
За словами Павлова, окрім традиційного спорядження – камери, штатива та аптечки з турнікетом – сьогодні вкрай важливо використовувати детектори дронів.
– Зараз працювати без детектора дронів, простішого чи серйознішого, просто неможливо, – наголосив він.
Фіксер пояснив, що хоча такі пристрої не гарантують стовідсоткового захисту, вони можуть попередити про наближення безпілотника.
– Краще завжди, якщо ви почули щось підозріле, якийсь незрозумілий сигнал, – сховатися, перечекати, – порадив Володимир Павлов.
Особливу увагу він приділив необхідності використання засобів захисту слуху при роботі поряд з артилерією.
– Бажано мати активні навушники чи звичайні беруші, коли ви працюєте з артилерією, мінометами, РСЗВ чи чимось потужним. Після таких вибухів слух вас може дезорієнтувати, – зазначив Володимир.
Він також наголосив на важливості постійного навчання роботі з захисним спорядженням.
– Завжди потрібно цікавитися, дізнаватися, як працюють прилади, турнікети. Спілкуватися з тими, хто має досвід їх використання, – порадив фіксер. – Коли щось трапляється, ми завжди опускаємося до рівня своїх навичок. Ми ніколи не будемо відповідати рівню своїх сподівань.
Колеги відзначили, що Володимир Павлов є одним із найдосвідченіших фахівців у питаннях тактичної медицини серед українських медійників, і його рекомендації базуються на реальному досвіді роботи в найгарячіших точках фронту.
«Комунікація між військовими та журналістами потребує вдосконалення», – Володимир Данилюк
Володимир Данилюк, секретар Національної спілки журналістів України та пресофіцер командування «Захід», поділився важливими порадами щодо взаємодії медійників із військовими. До повномасштабного вторгнення він працював головним редактором «Волинської газети».
– Кожен керівник медіа, який відправляє людей в зону бойових дій, мусить насамперед подбати про те, щоб люди були захищені, навчені, підготовлені, – наголосив Володимир Данилюк.
Він також звернув особливу увагу на заборону використання відкритих каналів зв’язку, рекомендуючи натомість месенджери «WhatsApp» та «Signal».
Щодо отримання коментарів від військових з резонансних подій, пресофіцер радить не лінуватися надсилати офіційні запити.
– Завжди є електронні пошти, канали комунікації з військовими частинами та органами військового управління, і вам надійде відповідь. Розумію, що інколи інформацію хочеться почути одразу, але армія має певні процедури, стандарти, накази, – наголосив пресофіцер.
Володимир Данилюк також звернув увагу на проблему браку офіцерів-журналістів у лавах ЗСУ.
– Дуже мало журналістів мають офіцерське звання. Як правило, журналісти всі або солдати, або сержанти, – зазначив він.
За його словами, зараз військові структури спільно з секретаріатом НСЖУ ведуть роботу з пошуку мобілізованих журналістів для можливого їх залучення до комунікаційної роботи у військах.
– Буває, що журналіст служить як солдат, а в журналістиці він – «генерал», який 20 років віддав професії. Треба знайти спосіб використати цей досвід з користю і для армії, і для суспільства, – підкреслив Володимир Данилюк.
Особливу увагу пресофіцер приділив головному правилу роботи військових журналістів – «не нашкодити».
– Кожне наше слово, кожен репортаж, кожен кадр може бути використаний ворогом, навіть тоді, коли ми цього не чекаємо. Збройні Сили України відкриті для комунікації, але є правила і закони роботи журналіста в зоні бойових дій. Будь ласка, дотримуйтесь їх. Головне, щоб всі журналісти повернулися додому в свою редакцію, – підсумував Володимир Данилюк.
«Тактична медицина має бути відточена до автоматизму», – Софія Бобок
Фронтова репортерка Софія Бобок, яка співпрацює з міжнародними виданнями, поділилася досвідом роботи в прифронтових районах та наголосила на критичній важливості медичної підготовки журналістів.
– Тактична медицина – це історія, яка має бути відточена до автоматизму. На жаль, у багатьох це не так, – наголосила журналістка. За її словами, важливо не просто мати теоретичні знання, а постійно відпрацьовувати навички на практиці.
Особливу увагу Софія Бобок приділила питанню медичного оснащення.
– У мене завжди з собою тільки турнікетів штук п’ять. Десь в багажнику, в рюкзаках, на бронежилеті, в кишенях в аптечці, – розповіла журналістка. – Я розумію, що мені знадобиться умовно один-два, Боже збав. Але є різні ситуації…
Софія Бобок наголосила на важливості регулярної перевірки справності медичного обладнання і висловилася категорично проти використання спорядження, щодо якості якого є сумніви.
Окремо вона розповіла про нові виклики 2024 року.
– Це – дрони. Вони були і раніше, але раніше все ж таки, коли я кудись їхала, я боялася, що мене накриє арта. А зараз – це історія про дрони. Дрони – абсолютний жах, – емоційно висловилася Софія.
Щодо проживання в прифронтових районах, журналістка розповіла про важливість ретельного вибору місця.
– Коли ми знімаємо квартири, ми перевіряємо, що навколо. І це дуже важливо. Чи немає поблизу великого скупчення військових, чи немає електростанцій, газорозподільчих станцій, ну, тобто, всієї інфраструктури і цікавих для росіян об’єктів, – сказала журналістка.
Вона також звернула увагу на специфічні деталі, важливі для жінок у професії.
– Є така історія, як манікюр. У мене його немає вже з 2022 року – саме, тому що я розумію, що з манікюром у разі потреби я не надам необхідну долікарську допомогу ані собі, ані іншим, – наголосила Софія Бобок.
Вона поділилася й особистим негативним досвідом наслідків нехтування захисним спорядженням.
– Те, що я ношу окуляри – це наслідок кількох несильних контузій. Це було десь неподалік позицій, де я працювала. Це була арта, з якою я працювала. І я бажала працювати з артою, але чомусь без навушників. І це була дуже погана ідея, тому що після цього в мене тут же понизився зір, – зазначила Софія.
Вона закликала в усьому слухати порад пресофіцерів і обов’язково погоджувати з ними свої матеріали. Це не лише забезпечує точність подачі інформації, а й знімає з журналіста відповідальність за неї.
«Існує 5 ключових правил планування журналістських відряджень на фронт», – Дмитро Ковальчук
Воєнний кореспондент і локальний продюсер телеканалу «France 24» Дмитро Ковальчук поділився практичними порадами щодо підготовки журналістських виїздів у зону бойових дій. За його словами, правильне планування – запорука не лише успішної роботи, але й безпеки медійників.
Першим важливим кроком Дмитро назвав участь у професійних чат-групах у вотсапі та телеграмі.
– Там можна оперативно дізнатися контакти речників і пресофіцерів, з’ясувати ситуацію з комендантською годиною, роботою АЗС та прокласти оптимальний маршрут, – зазначив він.
Особливу увагу журналіст приділив питанню логістики. За його словами, «Google Maps» не завжди показує безпечні маршрути. Наприклад, з Києва до Краматорська навігатор прокладає шлях через Карлівку, хоча безпечніший маршрут пролягає через Харків.
Щодо проживання, Ковальчук категорично не рекомендує зупинятися в готелях, навівши приклади обстрілів готелів «Алфавіт» у Києві, «Парк» у Кривому Розі та «Сапфір» у Краматорську. Він також застеріг від відвідування популярних закладів харчування, де збирається багато людей.
– Через активне використання противником дронів-камікадзе та FPV-дронів змінилися правила роботи на позиціях, – підкреслив журналіст. – Тепер виїзди відбуваються переважно в сутінках – після заходу сонця або перед світанком. Основна робота проводиться в укриттях – бліндажах, підвалах, погребах.
Дмитро Ковальчук також поділився досвідом співпраці з військовими пресофіцерами, відзначивши як позитивні, так і негативні приклади. За його словами, найкраще працювати з мобілізованими журналістами, які стали пресофіцерами, – вони розуміють специфіку роботи медіа, особливо міжнародних, і володіють англійською мовою.
Окремо продюсер підтримав ініціативу НСЖУ щодо збору коштів на автомобілі для пресофіцерів.
– Я надаю перевагу поїздкам на позиції на авто пресофіцера, в якого може бути і РЕБ, і засоби захисту від дронів. Це набагато безпечніше, ніж на власному транспорті, – підсумував Дмитро.
Учасники конференції одностайно наголосили на необхідності постійного навчання та підвищення кваліфікації у сфері безпеки. Особливу увагу було приділено важливості проходження курсів з тактичної медицини та регулярного оновлення знань щодо нових загроз та методів захисту.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: