Стефанія Капущак із Прикарпаття облаштувала прихисток для незрячих людей
Опіка незрячими є основною місією фонду «Довір’я», однією із засновниць якого є Стефанія Капущак із Франківщини. За час широкомасштабної війни тут побували більше 40 незрячих із зони бойових дій. Їхньою евакуацією із зони бойових дій та доставкою у Грабовець особисто займався директор Місії «Служіння незрячим» в Україні Ігор Мельничук.
Про те, як у невеличкому селі Грабовець підтримують людей з особливими потребами, написала газета «Слово народу» у межах проєкту НСЖУ «Ми з України!».
«Наш фонд ми заснували у 2016 році, хоч я мріяла про це, звісно, раніше, – розповідає Стефанія. – Разом з Місією «Служіння незрячим» опікуюсь хворими людьми. Тут, на батьківському обійсті, яке я отримала у спадок, а нас в сім’ї було семеро, вирішила дати прихисток цим хворим людям. Спочатку ми робили для них літні табори: забирали по 15-20 чоловік з УТОСів, привозили сюди, проводили для них екскурсії, люди багато спілкувалися між собою і навіть згодом одружувалися. Паралельно разом з чоловіком Іваном ми облаштували батьківську хату, поруч збудували мансардне житло».
У перші два-три тижні війни Стефанії було дуже непросто. Але українці – сильні люди. Багато допомагали продуктами жителі с. Грабовець, приїжджав (і, звісно, не з порожніми руками) очільник громади Ростислав Заремба, Стефанії допомагали друзі та волонтери. Постійно в курсі всіх справ цієї великої родини староста села Марія Мороз. Тож з часом все налагодилося. Дехто з незрячих вже повернувся до своїх рідних домівок – ті, які мешкають у Житомирській, Чернігівській, Київській областях.
Нині тут залишилися переважно люди, яким немає куди їхати. Як, приміром, 26-річний Едуард з окупованого Троїцького, у якого з рідних лише мама, до того ж психічно хвора, і нині перебуває у Тернопільському психоневрологічному пансіонаті. Подружжя Ігор та Євдокія – з Мелітополя, чи їхнє житло ще вціліле наразі не знають. 68-річна Валентина до війни жила у Лимані, тож зимувати, швидше за все, їх доведеться на Прикарпатті. Не має куди повертатися і Ігор, адже його рідний Бердянськ захоплений рашистами. Всі вони надзвичайно зворушені щирою і теплою атмосферою, в яку потрапили, кажуть, що почуваються, наче вдома. Хоча до справжнього, рідного дому все-таки хочеться повернутися якнайшвидше.
Попри зайнятість, Стефанія постійно працює над тим, щоби покращувати умови перебування людей. Ближчим часом планують до житлового приміщення добудувати їдальню (вже залито фундамент), аби незрячі могли скористатися внутрішнім переходом. Щоб це стало реальністю, Ігор Мельничук – у постійних пошуках спонсорів та меценатів, будівельних матеріалів.
Нагадаємо, що проєкт НСЖУ «Ми з України!» покликаний розповісти широкій аудиторії про героїзм простих людей у часи війни. До нього можуть долучитися усі ЗМІ.