Під час робочого візиту на Прикарпаття голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко став гостем програми «Про головне в деталях» на телеканалі «Галичина». Розмова точилася довкола головних викликів для української журналістики п’ятого року повномасштабної війни: безпеки, економічного виживання медіа, цифрової трансформації та протистояння російській пропаганді.
Візит до Івано-Франківська був насиченим: зустрічі з колегами з прикарпатських медіа та студентами, презентація книги про Івано-Франківський центр журналістської солідарності, а також перший всеукраїнський показ документальної стрічки НСЖУ «Ми їдемо, бо на нас чекають» – про прифронтову редакцію на Сумщині.
Попри те, що Прикарпаття умовно вважають безпечнішим регіоном, тривога за майбутнє однакова для всіх, наголосив голова НСЖУ. Саме тому працює мережа Центрів журналістської солідарності – нині це сім локацій, з акцентом на фронтові регіони: Харків, Дніпро, Запоріжжя, Суми, Київ. Івано-Франківськ став колискою першого такого центру.
– Центри журналістської солідарності – це як певна гаряча лінія для журналістів у часи війни і кризи. Кожен журналіст у біді може сконтактувати з нами, – наголосив Сергій Томіленко.
Центри забезпечують безкоштовний прокат бронежилетів, шоломів, а нині ще й детекторів дронів, проводять тренінги з безпеки та домедичної допомоги, шукають міжнародну підтримку. У разі надзвичайних ситуацій діють власні протоколи: у перші години – контакт із постраждалими колегами, верифікація інформації, швидка фінансова допомога.
Ефективність цієї моделі визнала штаб-квартира ЮНЕСКО. За прямою рекомендацією ЮНЕСКО та Міжнародної федерації журналістів Палестинський синдикат журналістів створив три центри солідарності в секторі Гази – за українськими протоколами.
– Ми здобуваємо надзвичайно гіркий український досвід. Але цей досвід сьогодні переймають за кордоном і визнають, що він ефективний, – зазначив Сергій Томіленко.
Війна зруйнувала економічні підвалини медіа: рекламний ринок звужується, а те, що від нього лишилося, «як пилосос» витягує на себе фейсбук. Наслідок – дедалі більше українців позбавлені доступу до перевіреної інформації про локальні події.
– Ми адвокатуємо не корпоративно сто чи двісті журналістів. Ми адвокатуємо право громадян на верифіковану інформацію, а не на цифровий шум і маніпуляції, – наголосив голова НСЖУ.
Серед можливих рішень Сергій Томіленко назвав створення фонду підтримки регіональних медіа за принципом Українського культурного фонду – з незалежною наглядовою радою та проєктним фінансуванням. Робочий приклад – Державний фонд підтримки медіа в Литві, куди уряд щороку спрямовує близько 10 млн євро (еквівалент 500 млн грн). Другий шлях – міжнародний партнерський фонд, наповнення якого могли б ініціювати уряд і президент. Натомість поки що увага посадовців зосереджена на національних мовниках, які недостатньо висвітлюють локальний і регіональний рівні.
Найгостріше спостереження голови НСЖУ стосувалося цифрової трансформації.
– Лідерами трансформації є медійники з фронтових регіонів. Вони фактично на руїнах, їм немає що втрачати – тому вони не витрачають час на заперечення технологій, – каже Сергій Томіленко.
Натомість на Заході України, за його словами, трапляється консервативніший підхід: редакції обстоюють модель 300 примірників газети на велику громаду, що радше є ознакою того, що ту газету не читають. Виняток, який Сергій Томіленко відзначив окремо, – коломийський «Вільний голос», де Валентина Близнюк фактично одна забезпечує вихід газети й водночас вчиться та трансформує своє видання.
Показовим є й досвід чернігівської газети «Вісник Ч» з рекордним накладом 25 тисяч примірників: тривалий час її видавець опирався цифровим змінам, а коли редакція взялася за монетизацію у фейсбуці, ютубі і тіктоці, окремі ролики почали набирати по 2–3 млн переглядів.
Головним ворогом друкованої преси голова НСЖУ назвав реформовану Укрпошту, яка обрала пріоритети поза соціальними функціями. Водночас в Україні відбувається феномен відродження фронтової преси: для десятків тисяч людей у «червоній зоні» газета часто є єдиним джерелом інформації. Нині 25 локальних видань на фронтових територіях отримують пряму фінансову підтримку через НСЖУ завдяки шведській медіабізнес-асоціації.
– У Лимані, Снігурівці, Ізюмі люди реально цілували перші примірники відроджених газет. Для них це надія: окупантів прогнали, ми отримуємо своє рідне українське слово, – сказав Сергій Томіленко.
Критичну важливість друкованих медіа в часи війни голові НСЖУ підтвердив і посол України у Великій Британії Валерій Залужний – під час зустрічі на британському медіафорумі в Лондоні у березні.
Для Кремля пропаганда – не фонові, а базові витрати, наголосив Сергій Томіленко. Саме тотальне знищення незалежних медіа в Росії уможливило повномасштабне вторгнення. На окупованих територіях росіяни полюють на незалежних журналістів, вимагаючи ставати колаборантами, і створюють видимість вибору: кілька окупаційних газет, 5–10 радіостанцій, які насправді є «брехнею в різній упаковці». В Енергодарі відкрили три окупаційні FM-радіо, а маленьке незалежне радіо в Нікополі росіяни прицільно розстріляли разом із вишками.
Окремо голова НСЖУ нагадав про силу локальних медіабрендів: через три тижні після захоплення Маріуполя окупанти надрукували в Ростові фейковий «Приазовський робочий» і завезли до міста десятки тисяч примірників – як доказ, що місцева газета, яку всі знають, нібито підтримує росіян.
– Сьогодні локальні видання більше союзники, ніж конкуренти. Нам усім треба вистояти, вижити й довести громаді нашу важливість, – наголосив Сергій Томіленко.
Інформаційна служба НСЖУ
