Головний редактор «Межівського меридіану» Євген Хрипун учергове відвідав рідну Межову – селище на Покровському напрямку Дніпропетровщини, до лінії фронту звідси лише близько десяти кілометрів. Тут, під постійними обстрілами, без стабільного зв’язку, світла й води, досі живуть близько двохсот людей. І кожен із них чекає на свіжий номер районки.
Наприкінці березня 2026-го російський каб зрівняв із землею будівлю редакції в Межовій — це був уже третій удар по осередку газети. Редакцію вдалося релокувати в Дніпро, зберегти команду, тож «Межівський меридіан», який виходить із 1930 року й не пропустив жодного випуску, і далі доходить до своїх читачів. Тепер редактор привозить газети сам — у рюкзаках, по кілька десятків за раз.
На відео, знятому під час цієї поїздки, Євген Хрипун роздає номери й просить мешканців брати «по одній, щоб усім вистачило». Люди підходять, дякують, розповідають, як живуть: ремонтують потрощені будинки, збирають урожай і консервують городину — попри те, що «серйозно прилітає» майже щодня.
– А я, як не привезу газету, не можу заснути, — зізнається редактор. І чує у відповідь слова, які варті цілої передовиці:
– Не тільки хліб і питна вода, газета потрібна! Газета теж треба! Газета дуже важлива для нас: почитати і межівські новини, і що в Україні, в світі робиться!
Бо тут, за десять кілометрів від фронту, районка — чи не єдине вікно у світ. А на запитання, чого межівцям бракує найбільше, вони відповідають одне: «Не треба нічого, тільки миру. Щоб не літали».
Інформаційна служба НСЖУ
