Марлен (Сулейман) Асанов народився 2 березня 1977 року у місті Бекабад, в Узбекистані. У 1980-х роках родина повернулася з депортації до Криму. 1994 року Марлен закінчив Голубинську середню загальноосвітню школу Бахчисарайського району. Після закінчення школи він вступив до ТНУ імені В. Вернадського та у 1999 році закінчив навчання, здобувши диплом про повну вищу освіту за спеціальністю філолог та викладач турецької та кримськотатарської мови і літератури. Марлен був активним учасником життя університету: брав участь у наукових студентських конференціях, олімпіадах з турецької та кримськотатарської мов. Мав авторитет серед однокурсників та з повагою ставився до викладачів. 1 травня 1998 року закінчив навчальний центр агенції «Кримтур» та отримав третю категорію екскурсовода.
З 1999 по 2003 рік працював за фахом у Голубинській середній школі викладачем кримськотатарської мови та літератури. Молодий учитель намагався збудувати уроки методично грамотно. На уроках використовував наочні засоби навчання, пов’язані з історією кримських татар. Проводив відкриті уроки, організовував позакласні заходи, брав участь у районному методичному об’єднанні вчителів кримськотатарської мови. У 2002 році брав участь у конкурсі педагогічної майстерності, де став переможцем та отримав звання «Учитель року».
У жовтні 2002 року Марлен одружився. Із дружиною Айше у них четверо дітей. Родина Асанових дуже дружна. Подружжя дуже серйозно ставиться до виховання своїх дітей, піклується про їхній духовний, моральний та фізичний розвиток.
Щоб показати гостям Криму всю красу, культуру, традиції та побут кримських татар у 2000 році Марлен одержав від спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму у Криму сертифікат та став директором культурно-етнографічного центру «Коккоз». Любов до своєї історії він намагався зафіксувати фотокамерою та мріяв стати професійним фотографом.У 2014 році взяв участь у фотоконкурсі «Бахчисарай в об’єктиві».
У 2002 році в Бахчисараї Марлен Асанов заснував караван-сарай «Салачик». Це кримськотатарський культурно-етнографічний центр, що складається з комплексу архітектурних споруд, призначених для розміщення та відпочинку мандрівників та гостей. Здавна в караван-сараях люди могли відпочити, прийняти їжу, відновити свої сили, дізнатися інформацію, що їх цікавить, і просто приємно провести свій час.
Марлен вів здоровий спосіб життя. Не мав шкідливих звичок. Жителі Бахчисарая його поважали. Брав участь у громадському житті міста, проводив та організовував святкові заходи у дні релігійних свят мусульман – К’урбан та Ораза байрам. Він завжди простягав руку допомоги тим, хто її потребував, ніколи і ні в чому нікому не відмовляв.
Вже після арешту його номінували на «Волонтерську премію – 2017», організатором якої є «Євромайдан SOS». Вона має на меті привернути увагу і популяризувати надзвичайну роботу та гідні вчинки звичайних людей, а також показати суспільству, що таких людей у нас дійсно багато і кожному під силу змінити світ на краще.
***
З 2014 року Марлен Асанов допомагав сім’ям політв’язнів. Відвідував усі судові засідання з політично вмотивованих справ. Публікував на своєму каналі Youtube відео з обшуків.
ФСБ провела обшук у караван-сараї «Салачик» 12 травня 2016 року. Того ж дня у Бахчисараї було затримано та звинувачено в участі в «Хізб-ут-Тахрір» чотирьох місцевих жителів. Марлена Асанова того разу притягли до адміністративної відповідальності за «порушення громадського порядку» та присудили 5 тисяч рублів штрафу. Цей випадок не налякав бізнесмена, і навіть, навпаки, він активніше включився у громадську діяльність і почав надавати своє кафе для проведення зборів активістів «Кримської солідарності».
Його черга прийшла 12 жовтня 2017 року. Були заарештовані жителі Бахчисараю Тимур Ібрагімов, Марлен Асанов, Мемет Белялов, Сейран Салієв, Сервер Зекір’яєв та Ернес Аметов. ФСБ інкримінувала їм участь у терористичній організації. Марлена Асанова звинуватили за ч. 1 ст. 205.5 («Організація діяльності терористичної організації», що передбачає кару до довічного позбавлення волі), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 КК РФ («Приготування до насильницького захоплення влади» (до 10 років позбавлення волі). Марлен Асанов під вартою з 11 жовтня 2017 року.
Кримськотатарський караван-сарай «Салачик» тимчасово припинив працювати з 27 квітня за рішенням російського суду. Про це йдеться на сторінці кафе у фейсбуці. «Починаючи з 2014 року ми вас інформували про систематичні обшуки, перевірки та інші заходи, що проводяться стосовно до нашого кафе. Все це призвело до того, що, починаючи з 27 квітня 2018 року, рішенням суду на запит прокурора Бахчисарайського району О.Б. Ощепкова нас змусили тимчасово закрити наше кафе. Подальша доля кафе «Салачик» вирішуватиметься у судах».
***
Як повідомляло видання «Ґрати» з посиланням на адвокатів, російські силовики викрали та вивезли до Росії дев’ятьох жителів тимчасово окупованого Криму. Серед них семеро активістів «Кримської солідарності». Це Сервер Мустафаєв, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Сервер Зекіряєв, Мемет Бєлялов, Тімур Ібрагімов та Едем Смаілов. Кожного з них росіяни вивезли в окрему область. Також росіяни викрали пенсіонерку Валерію Гольденберг. Вона облила кров’ю могилу російського військового, який загинув під час повномасштабного вторгнення. Дев’ятий — активіст Олександр Тарапанов. Він розклеював антивоєнні листівки, на яких був зображений знайомий йому російський військовий, учасник вторгнення. Листівки Тарапанов почепив поблизу житла військового.
***
16 вересня 2020 року Марлена та ще шість фігурантів справи «Хізб-ут-Тахрір» засудили до реальних термінів. Асанова засудили на 19 років колонії суворого режиму, Мемета Бєлялова – на 18 років, Тимура Ібрагімова – на 17 років, Сейрана Салієва – на 16 років, Сервера Мустафаєва – на 14 років, Сервера Зекір’яєва – на 13 років, Едема Смаїлова – на рік колонії.
Згодом, як повідомило громадянське об’єднання «Кримська солідарність», фігуранта другої бахчисарайської справи «Хізб ут-Тахрір» Марлена Асанова етапували до виправної колонії №7 суворого режиму в Мордовії, що у селищі Соснівка. Дружина Асанова зауважила, що близько місяця гадки не мала, де перебуває її чоловік. Лише нещодавно Марлен Асанов отримав змогу зв’язався з дружиною та повідомив їй, що знаходиться в ІЧ-7 Соснівки у Мордовії.
«Зазвичай не скаржиться, каже, що з терпінням приймає всі випробування і дякує Аллаху за все, більше переживає за нас», – розповіла Айше Асанова.
***
Журналістка Марія Семенченко писала на сайті «Читомо» і ПЕН-Україна: Якось Марлену Асанову наснився сон: у квітучій долині, оточеній горами, розкинувся прекрасний караван-сарай – місце, де колись мандрівники й торговці могли відпочити, смачно поїсти та побути кілька годин серед краси. Марлен вирішив втілити сон у життя. Підійшов до справи серйозно: все мало бути історично вивірено – від архітектури й оздоблення до страв і напоїв. Так у Бахчисараї з’явився кримськотатарський «Караван-сарай «Салачик», до якого люди приїжджали з усього світу – за традиційними стравами та особливою атмосферою. Марлен відкрив цей етнографічний заклад передусім для того, щоби більше розповісти про історію, культуру, традиції кримськотатарського народу. Він хотів, щоб люди краще розуміли корінний народ півострова. Це не перший його такий проєкт: раніше разом із однодумцями він заснував невеличкий етнографічний музей, а ще сам розробив і проводив екскурсію «В гостях у кримських татар».
«Марлен горів «Салачиком», переживав за нього і любив його, як рідну дитину. Йому було важливо зробити все якнайкраще. Коли в 1944-му наших дідусів та бабусь примусово депортували з Криму, то іншим народам казали, що то вивозять зрадників, поганих людей. Марлен хотів показати гостям Криму, що кримськотатарський народ – прекрасний, гостинний, добрий, дружній. Що ми – мирні люди, які нікому не бажають зла, що ми завжди раді гостям і завжди готові допомогти», – розповідала його дружина Айше.
При вході до «Салачика» Марлен розмістив напис: «Ти добрим гостем до нас увійди – а підеш уже добрим другом!» Він сам варив на вогні каву й розповідав відвідувачам про історію кримськотатарського народу. Дуже швидко про його кафе дізналися не лише в Криму, а й далеко за його межами. Якось, у 2011-му, сюди навіть завітав відомий американський шеф-кухар, письменник і телеведучий Ентоні Бурден, щоб зняти новий випуск своєї програми саме про «Салачик». А потім, вже у 2014-му, в Крим прийшла Росія.
Невдовзі «Салачик» потрапив у поле зору окупаційної влади – і за рішенням суду в 2018-му був закритий. А у 2020-му окупаційна влада засудила Марлена Асанова до 19 років колонії суворого режиму за сфабрикованими й абсолютно абсурдними звинуваченнями у тероризмі.
Російський «Меморіал» визнав його політв’язнем. Коаліція правозахисних організацій України визнала Марлена Асанова особою, позбавленою волі з політичних мотивів. Європейська федерація журналістів скерує досьє на ув’язнених Росією кримськотатарських громадянських журналістів для міжнародного дипломатичного контролю на Спеціалізовану платформу Ради Європи із захисту журналістів. Європейська федерація журналістів (ЄФЖ) приєдналася до ініціативи Національної спілки журналістів України із закликом до негайного звільнення колег, яких переслідують в окупованому Криму.
Генеральний секретар ЄФЖ Рікардо Гутьєррес у своєму відеозверненні закликав Російську Федерацію негайно звільнити кримськотатарських журналістів. «Я вважаю, що сьогодні, як ніколи раніше, необхідно сприяти міцній солідарності з журналістами, яких переслідує російська влада в Криму. Ми вважаємо наших колег політичними в’язнями. Вони сидять у в’язниці лише за те, що виконують свою роботу в інтересах суспільства. Крим став зоною, де більше не поважають міжнародне право та верховенство права», – зазначив Гутьєррес у своїй промові.
***
Айше Асанова розповідає, що вони з чоловіком були свідомі всіх ризиків його активної громадянської позиції і його діяльності як громадянського журналіста, але про те, щоби виїхати з Криму в якесь безпечне місце, навіть не йшлося. Коли хтось із друзів чи рідних просив Марлена бути обережним, подумати над виїздом з півострова, Асанов завжди відповідав: «Як я можу залишити свій народ? Як я зможу десь спокійно жити, знаючи, що мій народ страждає?».
«Він і мене готував, казав, що за ним можуть прийти і що я маю бути сильною. Але є велика різниця між тим, коли ти про це говориш, думаєш, уявляєш, і коли це відбувається насправді», – каже Айше.
***
Громадянський журналіст «Кримської солідарності» з Бахчисарая, а нині журналіст QIRIM.News у Києві Сейтумер Сейтумеров розповідає: «Кафе «Салачик» було символом кримськотатарськості. «Там завжди збиралися кримські татари, щоб попити кави, поспілкуватися, спокійно провести час. Але також це було місце, де збиралися представники протестного руху. Всі перші збори «Кримської солідарності» проходили у цьому закладі. Марлен і сам був активістом і громадянським журналістом. Допомагав родинам політв’язнів матеріально. Завжди був присутній на всіх обшуках, робив стріми, знімав відео. Через це його переслідували і через це закрили його заклад».
«Марлен був меценатом. Я знаю, скільки він і кому допомагав, але люди цього не знають. Він робив це тихо. В Бахчисарайському районі, наприклад, він збудував мечеть, і ніхто не знав, що це він. Інший, може, своє ім’я десь і написав би. Але це не про Марлена», – говорить Сейтумер.
Спочатку окупаційна влада тиснула на Марлена через постійні перевірки й адміністративні справи проти «Салачика». Але Асанов і далі знімав і викладав в інтернет обшуки в оселях кримських татар і судові засідання. І так само продовжував активно допомагати родинам політв’язнів.
«Це все сталося о пів на шосту ранку, ми всі спали, – згадує Айше Асанова. – Силовики навіть не стукали, а одразу вибили двері. У дім зайшло людей 20, всі зі зброєю. Довкола дому ще людей десять. Вони перекрили і вулицю. Перевернули нам весь дім, але нічого забороненого не знайшли. Діти прокинулися від того, що силовики почали кричати Марлену, щоб він ліг на підлогу і поклав руки за голову. Наставили зброю на нього. Діти це бачили, плакали. Пізніше один із синів мені розповів, що хтось із силовиків сказав йому: «Не плач, мальчік, ми кіно снімаєм». Інший син почав заїкатися після обшуку. Найменша дочка мене взагалі не відпускає, боїться, що я теж кудись подінусь, боїться і мене втратити».
На момент обшуку наймолодшій Сафіє було 4 роки, Ескандеру – 8, Сейтмамуту – 9, Саіду – 11 років. «Зараз Саід вже дорослий хлопець. І коли я на нього дивлюся, мені не віриться, що стільки часу минуло. Я з цими судами, передачками в СІЗО, побутом, не помітила, як вони виросли. Дітям дуже важко без батька», – говорить Айше.
Марлена заарештували, а в родини забрали машину та всі гроші. Слідчий пояснив: родина Асанових ще мала сплатити штраф в один мільйон рублів, саме тому конфіскували автівку та готівку.
Незабаром слідчий сказав Айше, що Марлену змінили статтю на більш тяжку – організація терористичної діяльності – і йому загрожує довічне.
«Середній син підійшов до мене і спитав: «Мам, а що таке довічне?» Я заплакала. Я йому сказала, що маємо молитися і вірити, і якщо Бог захоче, то вже завтра тато повернеться», – розповідала Айше.
Півтора року, поки тривало слідство, слідчий не давав дозвіл на побачення Айше з Марленом. «І коли нарешті ми отримали цей дозвіл, я взяла дітей і поїхала в сімферопольське СІЗО. Вперше за півтора року ми дві години розмовляли з ним – через скло і грати. Ми з дітьми плакали, але Марлен тримався, підбадьорював нас. Він більше переживав за мене, що я лишилася одна з дітьми. Постійно нагадував синам: допомагайте мамі, підтримуйте маму», – згадує Айше. І додає: «До арешту Марлена я займалася лише домом і дітьми, все інше робив він. У мене була машина, то Марлен вранці брав її, мив, заправляв повний бак бензину. Я не знала, де і як платити комунальні. Я завжди давала Марлену список продуктів, і він все купував і приносив додому. Настільки він мене розвантажував і оберігав від різних побутових дрібниць. Я дуже боялася, що не впораюся сама, але виявилося, що людині все під силу».
16 вересня 2020 року колегія Південного окружного військового суду Росії винесла вирок. Марлен Асанов отримав 19 років колонії суворого режиму. «Коли почула вирок, то сльози самі потекли. Я усвідомила, що суддя вибудував між мною і Марленом стіну в 19 років. Я розуміла, що далі – я сама з чотирма дітьми. Мені було дуже важко, але він навпаки підбадьорював мене: «Тримайтесь, вірте і чекайте». «Ми віримо», – говорить Айше Асанова. «Нещодавно йому вдалося зателефонувати нам, розповідав, як їх переводили з автівки на поїзд: там був натягнутий трос, одну руку прикріпили до цього троса кайданками, в іншій руці несли свої речі. Їх супроводжували військові з собаками. Розповів, що люди дивилися на них, як на злочинців, і це було дуже неприємно».
Айше ділиться, що навіть в ув’язненні Марлену вдається дарувати їй квіти. «Зберігаю їх у колбочці на поличці, – говорить вона. – Першу квітку він зробив мені з серветки – троянду. Зміг передати мені на суді. Згодом передав мені квітку, зроблену з воску. Я колись йому сир передавала у СІЗО, вкритий воском. А ще – рожеву троянду, зроблену з хліба. Вона як справжня. До квітів додає вірші, які почав писати в ув’язненні і які присвячує мені. Я все це бережу. Скучаю за ним дуже». Айше вірить, що Марлен повернеться додому раніше, що йому не доведеться відбути в колонії весь термін. Вірить у справедливість. «Як би Росія не хотіла переконати всіх, що кримські татари – терористи, люди не вірять і не повірять в це», – говорить вона.
***
З листа Марлена Асанова рідним: «Сьогодні в Криму велика кількість людей зазнає утисків. Влада намагається показати це як «боротьбу з тероризмом». Але нехай знають, що брехня завжди приречена на смерть. Кримські татари та міжнародне товариство не вірять у ці брехливі звинувачення. Всевишній все розставить на свої місця, випробування закінчаться і ми знову повернемося до рідного Криму, як колись кримські татари повернулися до Криму з місць депортації. (…) Де ті, хто гнобив наш народ? Їх зараз немає, а ми тут. Я впевнений, що настане час – і ті люди, які утискали нас, пошкодують про це».
***
Публічна амбасадорка Марлена Асанова Ірена Карпа. Марлен, звертаючись до судді, говорив: «Сьогодні на нас хочуть одягти одяг «терористів». Я ним не є і не буду ним ніколи. Моя релігія до цього не закликає. Я добропорядний громадянин, а не злочинець. Все це репресії людей, яких посадили за їхні погляди. Тому це ви є злочинцями, оскільки нас посадили. Я, як завжди, не буду у вас нічого просити і тиснути вам на жалість, а вимагаю нас відпустити», — звертався до судді Марлен Асанов під час процесу продовження запобіжного заходу 7 серпня 2018 року.
***
З травня та до кінця червня цього року громадянський журналіст, волонтер громадської організації «Кримська солідарність», бранець Кремля Марлен (Сулейман) Асанов перебував у штрафному ізоляторі (ШІЗО) колонії №7. Про це журналістам розповіла його дружина Айше Асанова. За її словами, Сулейман у ШІЗО мордовської в’язниці провів 50 днів. Зараз кримський татарин після ШІЗО знову повернувся до роботи у швейному цеху. Вона розповіла, що особливо важко дається її чоловікові перебування у холодну пору року. «Умови не з кращих, тому що зими дуже довгі та холодні до 40 градусів морозу. Клімат відрізняється від кримського набагато. Через незвичний клімат Асанов періодично хворіє», – сказала вона.
«Коли моя тітка з двоюрідним братом Османом виїхали з Криму, я дуже засмутився, тому що він був моїм найкращим другом, – згадує син політв’язня Махмут Асанов і додає. – Десь через рік я попросив свого батька поїхати до них у гості, але він сказав: «Я не можу поїхати, коли наші брати та співвітчизники в біді. Він вчив нас думати не про себе, а й про інших».
Інформаційна служба НСЖУ
В публікації використано матеріали ГО «Кримська солідарність», сайту «ПЕН-Україна», сайту «Читомо», видання Крим.Реалії проекту «Радіо Свобода», Центру прав людини ZMINA, Товариства «Меморіал, видання «Грати», QIRIM.News і інших. Інформаційна служба НСЖУ висловлює глибоку подяку колегам за люб’язно надану можливість.
