Важко знайти більш компетентну й більш принципову людину, яка б так послідовно і щиро захищала права працівників медіа в Косові. Втім, не лише тут, і не лише на Балканах. Флютура Кусарі очолює програму правової підтримки Європейського центру свободи преси та медіа (ECPMF), яка охопила сотні працівників ЗМІ по всій Європі. Серед них – понад 20 українців, котрі знайшли професійний прихисток у Приштині під час повномасштабного російського вторгнення. Флютура є ініціаторкою програми «Резиденція в Косові» та опікується нею півтора роки поспіль не лише як медіаюристка, а як людина й активна громадянка.
Вона також виступає в міжнародних організаціях за вдосконалення законодавства для захисту свободи слова. Має ступінь доктора філософії з медіаправа в Університеті Гента, Бельгія.
Понад десять років правозахисниця з Косова займається розвитком спроможності в царині свободи слова суддів, прокурорів, офіцерів поліції та адвокатів на Західних Балканах. Крім того, вона консультує журналістів з юридичних питань до та після публікації, таких як наклеп, доступ до інформації, неповага до суду та конфіденційність.
Водночас Флютура є співкерівницею роботи Стратегічного позову проти участі громадськості (SLAPP) на європейському рівні в рамках Коаліції проти SLAPP у Європі (CASE) і як експертка від Європейського Союзу та Ради Європи. Її робочий графік насичений відрядженнями, офіційними зустрічами та участю в публічних заходах, через що Флютуру майже неможливо застати в Приштині.
І все ж, попри тотальну завантаженість, вона знайшла час для інтерв’ю для сайту Національної спілки журналістів України. Ми говорили про свободу слова і про перші результати програми «Резиденція в Косові», про плани на майбутнє. Очі моєї співрозмовниці наповнювалися сльозами, коли мова йшла про війну в Україні. Коли ж справа стосувалася прав журналістів, її голос ставав рішучим і навіть категоричним.
– Я почала працювати медіаюристкою з 2009 року, – розповідає Флютура Кусарі. – З цього моменту я побачила, що є чимало можливостей для регулювання діяльності медіа за допомогою закону. Я пройшла навчання за підтримки Великобританії, а після повернення продовжила правозахисну діяльність у Косові. Я вірю в медіа і знаю, що це надійний інструмент для підтримки демократії. Тому я допомагаю всім журналістам.
– Як, на вашу думку, виглядає ідеальне медіа?
– Це, передусім, незалежне, професійне медіа, яке працює в інтересах суспільства, а також поважає права працівників. Незалежні ЗМІ – це джерело незаангажованої, правдивої інформації. В Косові існує багато ЗМІ. Я не можу сказати, що всі вони відповідають цим критеріям. І все ж важливим є те, що це незалежні медіа, і вони захищають права співробітників.
– Минулого літа в Косові був прецедент, коли уряд намагався припинити діяльність медійного холдингу Klan Kosova, через що журналісти вийшли на акцію протесту (сайт НСЖУ писав про цю подію – Ред.). Що заважає встановити дружні контакти між медіа та владними інституціями, аби запобігти таким кардинальним рішенням?
– Між журналістами та владою немає і ніколи не буде ідеальних стосунків. Для демократичної країни це цілком нормально. Ми працюємо в різних напрямках. Але ми маємо співіснувати разом. Уряду слід поважати журналістику. Журналістика, в свою чергу, повинна викликати повагу. Зараз косовські журналісти вимагають прозорості дій та підзвітності від прем’єр-міністра та міністрів очолюваного ним кабінету. Зрозуміло, що представники влади не завжди реагують позитивно на такі вимоги. Це цілком нормальна ситуація, в якій журналісти мають і надалі виконувати притаманну їм суспільну місію та вимагати від влади звітувати перед громадськістю. Вони роблять це від імені людей, які обирали цих політиків.
– Сьогодні перед журналістами постало чимало викликів. Один з них – російсько–українська війна. Як повномасштабне вторгнення вплинуло на свободу слова в Косові?
– Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми всією душею переживали за українців. Наші серця були сповнені болю і співпереживання. Ця війна оживила спогади про війну 1998 – 1999 років у Косові.
В Косові не було жодного журналіста, який би не висвітлював тему війни в Україні. Новини з України були в пріоритеті на всіх телеканалах, в усіх теле- та радіопрограмах, на інтернет-порталах. Напевно, це відбувалось, у тому числі, й через те, що під час нашої війни ми конче потребували підтримки від цивілізованого світу. Ми мали життєву необхідність, аби про нас писали і говорили про те, що відбувається в Косові.
Я переконана, що держава Косово не отримала б такої потужної допомоги й підтримки в 1999 році, якби журналісти не розповідали про геноцид та злочини сербської армії проти косоварів. Так само й сьогодні всі медіа світу повинні свідчити про війну в Україні, аби підтримка з боку міжнародного співтовариства не припинялася.
– Особливо важливо це чути від людини, яка є одним з ініціаторів програми «Резиденція в Косові» для українських журналістів. Як і чому виник цей проєкт?
– Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, кожен громадянин Косова замислився: «Як я можу допомогти Україні?». Ми побували в такій самій ситуації, як і ви зараз. Тому косовари прекрасно розуміють, що зараз переживають українці.
Через декілька днів від початку війни я зв’язалася з депутаткою Асамблеї Косова на ім’я Доарса Кица і поцікавилась, в який спосіб ми можемо організувати допомогу українським журналістам? Виникла ідея привезти їх до Приштини, але для її реалізації потрібні були дуже великі ресурси.
Пройшло декілька хвилин відтоді, як я поставила це запитання. Незважаючи на те, що була глибока ніч, Доарса зв’язалася з прем’єр-міністром Альбіном Курті. Вона також сконтактувала з міністром зовнішніх справ та діаспори Донікою Гервалла-Шварц і міністром внутрішніх справ Джелялем Свечлою. Всі вони одностайно відповіли «Так».
Потім ми поспілкувалися з головою Асоціації журналістів Косова (AGK) Джемайлем Реджею та очільником Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком. Заручившись підтримкою всіх сторін, почали думати, як вивезти з України і переправити до Косова медійників. Зрештою, 17 квітня 2022 року перша українська журналістка прибула до Приштини. Зараз програмою «Резиденція в Косові» охоплено 14 українських колег. Вісім журналісток по завершенні піврічного терміну повернулися до України або продовжили професійну діяльність в інших країнах.
– В яких країнах, окрім Косова, існують подібні програми?
– Програма «Журналісти в резиденції» існує під егідою ECPMF з 2016 року. За її протекцією близько 40 журналістів перебувають у Німеччині. Як правило, це працівники електронних медіа, радіо, телебачення, газет і журналів, які з певних причин не мають можливості продовжувати професійну діяльність у своїх країнах. У ній беруть участь, у тому числі, громадяни країн, які вважаються відносно безпечними: Мальта, Угорщина, Туреччина, Азербайджан та інші.
«Резиденція в Косові» – копія програми, яка діє в Німеччині. Вона відрізняється тим, що фінансується, в тому числі, урядом Косова. Ця програма ніколи б не могла народитися, якби не було підтримки від прем’єр-міністра Альбіна Курті, а також уряду Німеччини, який фінансує половину проєкту. Особливо хочу подякувати Надзвичайному і Повноважному послу Німеччини в Косові Йорну Роде, який з великим розумінням відгукнувся на наше звернення та завжди готовий до діалогу.
– Чи справдились ваші очікування від програми «Резиденція в Косові»?
– Одним із головним позитивних моментів цієї програми є не лише те, що ми допомогли понад 20 журналістам продовжити роботу в безпечних умовах. Програма була розрахована на взаємодію двох держав, віддалених не лише географічно. Раніше ці дві країни дивились одна на одну з ворожнечею. Дякуючи різним факторам, у тому числі «Резиденції в Косові», ці дві країни стали ближчими і більш дружніми.
– Що в цьому проєкті найбільше тішить ваше серце?
– Це не було для мене сюрпризом, і я очікувала, що будуть такі емоції. Але найбільш емоційним моментом було прибуття першої української журналістки до Приштини. Для того, аби це сталося, довелося подолати багато організаційних та бюрократичних перепон. Ми до останнього не вірили, що зможемо привезти сюди українських журналістів та журналісток. Але дякуючи уряду Косова, всі пазли склалися.
Мене вразило те, наскільки швидко наші українські колеги інтегрувались у місцеве життя. Звичайно, косовари – привітний народ, двері наших домівок і наші серця завжди відчинені. Але ви, українці, також виявились напрочуд відкритими. Вражає, наскільки швидко ви були готові влитися в косовське суспільство.
Я вдячна за кожну статтю і за кожне слово, які ви пишете про Косово. Все це працює проти наративів російської пропаганди, які спотворюють нашу історію. Журналісти з України – це справжні зірки, які сяють сьогодні в Косові. Я вірю, що всі вони повернуться в Україну після перемоги.
Людмила Макей, Приштина
Фото з фейсбук-сторінки Флютури Кусарі
