Працівниця онлайн-медіа Thebuchacity з Бучі планує створити інформаційний проєкт, присвячений військовим і добровольцям
Вікторія Шатило свою професійну діяльність у журналістиці розпочала в редакції міської газети «Бучанські новини». Згодом змінила роботу і на момент повномасштабного вторгнення російських військ на територію України працювала адміністратором школи англійської мови для дітей. А з 2023-го повернулась у професію, і нині вона – журналістка у популярному медіа Бучі Thebuchacity.
«Я не хотіла нікуди їхати, бо думала, що за кілька днів усе закінчиться»
– 24 лютого 2022 року став найстрашнішим днем для всіх нас – жителів Бучі. Того дня моя сім’я прокинулася на світанку від сильних вибухів. Поруч із нами – Гостомельський аеропорт, і прямо з вікна будинку нам було видно, як летіли перші вертольоти і бомбили. У мене двоє діток. Тоді старшому синові було дев’ять, а молодшому – чотири роки. Як і інші містяни, ми не були готові до такої ситуації: не мали ні зібраних речей, ні набору продуктів. Були в паніці. Цілий день просиділи в підвалі нашого гаража недалеко від будинку. Увечері переїхала власним транспортом у приватний сектор Бучі до батьків чоловіка, – розповідає Вікторія.
Два тижні жили з родичами. Коли було дуже чутно вибухи, згадує журналістка, одразу всі спускалися в підвал. Страшно було. Не було жодної інформації. Щось дізнатися було дуже складно, адже ніхто нікуди не виходив. Коли оголосили перший евакуаційний коридор, Вікторія з сім’єю спробували виїхати. Та за першим разом не вдалося, побоялися. Точної інформації про те, де безпечно, в який напрямок краще виїжджати, не було. Згодом виїхали до родичів у Білу Церкву.
– Після того, як завершилися важкі бої на основній вулиці Вокзальній, коли наші війська розгромили колону російської техніки, у Бучі все притихло. Але ненадовго. Ми майже не виходили з двору. Були чутні постріли з автоматів, вибухи… Згодом дізналися, що це окупанти розстрілювали місцевих мешканців через те, що їм щось не сподобалось, або просто через те, що людина вийшла на вулицю. Вже коли виїжджали, то побачили, що багато будинків зруйновано, тіла загиблих людей лежали на вулицях, – згадує Вікторія Шатило.
За словами медійниці, вже в середині квітня, коли стало відомо, що Буча звільнена від окупантів і в місті відновлені основні комунікації, її сім’я повернулася до рідної домівки. Будинок, на щастя, вцілів. Окупанти туди навіть не заходили. Було куди повернутись. В багатьох інших новобудовах помітні були сліди ворога: відчинені двері, безлад, сліди грабунків. На звільнену територію почали приїжджати волонтери з допомогою. Поступово в Бучі відновили роботу продуктові магазини, аптеки.
«Хотілося бути чимось корисною для рідної Бучі, та й для наших захисників, котрі на фронті».
Волонтерством почала займатись і сама Вікторія. Вирішила, що вже нікуди не поїде, адже треба в рідній Бучі відновлювати життя.
– Моя сусідка організувала волонтерську спільноту, до якої доєдналась і я. Хотілося бути корисною. Ми збиралися в місцевій школі та плели сітки. Перші сітки робили із ганчірок. Поступово долучались інші мешканці. Роботи стало більше. Ходили щодня, як на роботу. Всі розуміли важливість і потрібність того, що робимо, – каже Вікторія.
Згодом волонтерська спільнота переросла в організацію «Бучанські павучки», в якій і досі плетуть маскувальні сітки, кікімори, шиють потрібні речі для військових.
За словами журналістки, згодом у Бучі активно запрацював найбільший паблік – Thebuchacity. Його засновник і директор, а також волонтер Олександр Остапа запропонував їй долучитися до редакційної команди. Вікторія каже, що охоче погодилась, адже любить свою професію. Також розповіла, що планує створити на Thebuchacity власний інформаційний проєкт, присвячений військовим і добровольцям, хто захищав Бучу, і тим, хто загинув за Бучу. Це будуть історії про цих людей. Дуже важливо пам’ятати про своїх героїв, – наголошує журналістка, – про їхню мужність і відвагу, самопожертву.
Як розповідає Вікторія, саме завдяки Thebuchacity жителі міста мають змогу постійно, через соціальні мережі, отримувати інформацію про те, що відбувається в Бучі та районі, вести переписку в чатах про ту чи іншу ситуацію, отримати поради чи будь-яку потрібну інформацію.
«Після того, як повернулася в місто, по-іншому дивлюся на все»
– Не скажу, що я уникнула паніки і сліз. Була і паніка, і сльози. Чому? Тому, що не готова була зовсім до такого. А зараз уже зовсім по-іншому сприймаю. Вже не так страшно. Життя показало, що треба бути більш внутрішньо сильними, налаштованими, підготовленими.
Вікторія зізнається, що після повернення у рідне місто їй допомогли зустрічі в центрах психологічної допомоги, яких у Бучі зараз є чимало. Також ставлення людей одних до одних, допомога з інших регіонів.
– Це все підтримує і не дає впасти у відчай. Зокрема, і під час всеукраїнського журналістського туру на Івано-Франківщині, – продовжує Вікторія, – побачила, наскільки нас підтримують, переймаються нашими проблемами і допомагають. Прикарпатці – надійний тил. Тому ми не можемо опускати руки і панікувати. Треба діяти разом! Кожен з нас має щось робити для наближення Перемоги! Лише так Україна може швидше виграти цю війну!
Під час престуру на Прикарпаття
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Розмову вела Дана Данилів
