Зустріч в Запорізькому Центрі журналістської солідарності з колегою і воїном Тарасом Василенком була напрочуд щирою і хвилюючою – як і всі попередні, які проводяться в межах проєкту «Вони боронять Україну». Започаткований з перших днів війни, проєкт покликаний розповідати про наших журналістів-захисників, які воюють в лавах ЗСУ і Нацгвардії. Різні за посадами, військовими званнями, і воєнними долями, всі вони стали на захист рідної землі, – без гучних фраз, просто вважаючи це своїм обов’язком. закривши собою всіх нас.
Ми знаємо кожного з наших колег-захисників. в Центрі журналістської солідарності відкрито стенд з їхніми світлинами, ми підтримуємо з ними постійний зв’язок, надаємо волонтерську допомогу, а вони, в свою чергу. Приїжджаючи у відпустку чи у відрядження, обов’язково знаходять час, щоб зайти до Центру, поспілкуватися з колегами. Хвилюючі і щирі зустрічі вже відбулися з воїнами ЗСУ та НГУ Германом Дубініним, Олександрою Давиденко, Юрієм Гудименком – колишніми тележурналістами, Володимиром Москаленком, Богданом Василенком, Олександром Вєрьовкіним, та прес-офіцерами 65-ї механізованої бригади, яка воює на Запорізькому напрямку – Сергієм Скібчиком та Андрієм Андрієнком (до війни один працював редактором газети, а інший – фотокореспондентом).
І ось – нова зустріч, цього разу з відомим журналістом сайту «РІА «Мелітополь», і не менш знаним музикантом, а з початку 2024 року мінометником Тарасом Василенком. Після навчального центру та освоєння мінометної справи його направили воювати на Курщину. Головний сержант з побратимами пройшов вогонь і воду, пекельні бої, оточення, важкий вихід до своїх, отримав контузію, поранення. Нині за станом здоров’я, підтвердженим висновком ВЛК, служить у тиловій частині і займається журналістикою. Але вже військовою.
– Я категорично проти героїзації війни, люди повинні бути готові до важкої праці щоденної, на межі життя і смерті, – говорить Тарас Василенко. – Я був готовий. Не скажу, що мені не було страшно. Але почуття обов’язку, усвідомлення того, що за мною – мої діти, мої рідні, моє Запоріжжя, моя країна допомагає долати страх і воювати з ворогом. Важко? Дуже важко. Але кожен повинен сказати собі: «Якщо не я, то хто?» Захищати – це чоловічий обов’язок. Справа кожного.
Тарас також наголосив, що суспільство має розуміти, через які важкі, надлюдські випробування проходять захисники, прийняти той факт, що ветеранів з ПТСР буде багато. І треба думати, як займатися їхньою реабілітацією. Чимало з них не хочуть розбиратися в собі. А без цього вони не зможуть повернутися до повноцінного життя. Важливо шукати час і простір для сублімації, щоб тебе щось наповнювало. Для нього такою опорою є творчість.
–Трохи пишу, публікую в соцмережах серію розповідей під назвами «Прокляте закордоння», «Пекельний ліс». Є також ідея дитячої книжки, – поділився з нами планами Тарас Василенко. А на завершення зустрічі виконав для колег кілька своїх вже відомих і нових пісень під гітару.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15
Валентина Бистрова, Наталія Стіна
Світлини Дар’ї Зирянової та Алли Шамрай
Дискусія з цього приводу: