Українські медійники працюють під прицілом безпілотників, які цілеспрямовано атакують представників преси. Національна спілка журналістів України фіксує стрімке зростання небезпеки для тих, хто документує правду про війну і наполягає на необхідності зміни протоколів захисту та забезпеченні журналістів детекторами дронів.
Війна дронів проти преси
Ранок 23 жовтня 2024 року. Звичайний робочий день для знімальної групи українського іномовлення FREEДОМ. Воєнна кореспондентка Альона Грамова (Губанова), оператор Євген Кармазін та спеціальний кореспондент Олександр Количев готувалися до зйомок у Краматорську. Місто, яке стало символом стійкості, але водночас перетворилося на зону підвищеної небезпеки через постійні атаки російських безпілотників.
О 09:37 знімальна група перебувала в цивільному автомобілі на території заправної станції. Вони були за 20 кілометрів від лінії фронту. На машині – розпізнавальні знаки преси. Але це не зупинило російський ударний дрон «Ланцет».
Альона Грамова та Євген Кармазін загинули миттєво. Олександр Количев отримав важкі поранення – мінно-вибухову травму, осколкові поранення та відкритий перелом. Це був не випадковий удар, а цілеспрямована атака на цивільних осіб, на тих, хто виконував свій професійний обов’язок – документував правду про війну.
«Це було дуже швидко, майже без звуку. В останню долю секунди я щось почув по звуку, але спіймав себе на такому відчутті, що я десь полетів. Пропав звук і не чую, не відчуваю ліву частину тіла, лице, вухо, рука», – згадує Олександр Количев.
«Оцінка небезпеки для журналістів стрімко зросла саме через російські дрони, що цілеспрямовано полюють на пресу, – наголошує голова Національної спілки журналістів України та член Керівного Комітету Європейської федерації журналістів Сергій Томіленко. – За даними НСЖУ, російські безпілотники перетворилися на найбільшу загрозу для українських медійників. Якщо раніше основну небезпеку становила артилерія, то нині дрони полюють на журналістів, волонтерів, рятувальників із такою ж завзятістю, як і на військових. Більше того – російські БпЛА заходять углиб на 20–30 кілометрів від лінії фронту, виявляючи неймовірну наполегливість у пошуку своїх жертв».
По всій лінії зіткнення безпечних місць для журналістів немає. І це не перебільшення – медійники працюють під постійною загрозою атак з повітря.
Історії з життя
Телеоператор Ігор Загной із Херсона знає про небезпеку не з чужих слів. 11 липня 2024 року він приїхав фіксувати наслідки російського обстрілу міста. Горіли будівлі, автомобіль, працювали пожежники. Ігор знімав усе це, коли раптом за три метри від нього та працівника комунальної служби окупанти скинули вибухівку з дрона.
«Через гудіння пожежної машини не було чутно дрона, – згадує Ігор. – І через кілька хвилин приблизно за три метри від мене окупанти скинули вибухівку. На нас полетіли уламки».
Ігор отримав акубаротравму. У голові шуміло, перед очима блимало та темніло. Але його перша думка була не про лікарів, а про роботу. Він змонтував сюжет за 30 хвилин і лише тоді звернувся до лікарів.
Життя в прифронтовому Херсоні – щоденний і щогодинний ризик. Нині російська армія обстрілює місто з більшою інтенсивністю, ніж будь-коли. «Рашисти буквально полюють на місцевих мешканців, які виходять на вулицю, йдуть на роботу чи в інших справах», – каже Ігор.
Коли чуєш «вихід» артилерії, у тебе є максимум 5 секунд, щоби сховатися. А дрони можуть влучити несподівано – їх не почуєш заздалегідь. Тому Ігор тепер носить із собою дрон-детектор, який сигналізує про наявність безпілотників поблизу. У машині – завжди шолом і бронежилет.
Російські дрони не розрізняють національності. 3 жовтня 2025 року неподалік Дружківки на Донеччині загинув французький фотокореспондент Ентоні Лаллікан. У машину, в якій він їхав разом з українським фотожурналістом Георгієм Іванченком, влучив FPV-дрон. Георгій отримав важкі поранення, внаслідок яких йому довелося ампутувати ногу.
У середині жовтня 2024 року знімальна група німецького видання Die Welt постраждала від атаки російського безпілотника «Ланцет» під час зйомок у Дніпропетровській області. Журналісти знімали матеріал разом з мобільним українським підрозділом протиповітряної оборони у відкритому полі.
27 жовтня 2025 року український фіксер Іван Захаренко працював з німецькими журналістами WELT у Дніпропетровській області. Близько 21:30 в армійську вантажівку, поруч з якою перебувала знімальна група, влучив російський ударний дрон типу «Ланцет». На момент удару журналісти перебували лише за кілька метрів від техніки. Іван отримав поранення ноги металевими уламками, розпочалася сильна кровотеча. Оператор Віктор Лисенко отримав легкі поранення. Репортер Ібрагім Набер разом з оператором надавав першу допомогу пораненому, відтягнувши його на безпечну відстань.
8 листопада 2025 року в Костянтинівці Донецької області російські війська атакували ударним FPV-дроном на оптоволокні броньоване авто гуманітарної місії «Проліска», в якому перебували австрійський журналіст Крістіан Вершютц та іспанська журналістка. Зазнав пошкоджень броньований автомобіль, який використовувався для евакуації цивільного населення.
15 грудня 2025 року спеціальна кореспондентка ТСН Юлія Кирієнко-Мерінова зазнала атаки російських дронів під час роботи знімальної групи на Куп’янському напрямку Харківської області.
Видання підкреслюють: під час зйомок репортери були чітко позначені як журналісти. Але це не зупиняє російські атаки.
Хроніка терору: коли атаки стають систематичними
За даними Національної спілки журналістів України, атаки дронами на журналістів набули системного характеру. Ось неповний перелік задокументованих випадків:
Серпень 2022 року
– знімальна група Ukrainian Witness потрапила під обстріл в Авдіївці. Військовослужбовець, який супроводжував групу, почув звук безпілотника, після чого почався прицільний обстріл. Журналіст Олексій Продайвода витягнув осколок зі свого бронежилета. Видання зазначає: «Ми маємо всі підстави вважати, що ті, хто вів вогонь, розуміли, що стріляють по журналістах, оскільки в районі обстрілу військових немає».
Вересень 2022 року
– росіяни скинули з дрона вибухівку на знімальну групу «Фактів ICTV», яка готувала сюжет у селі Сеньківка на Чернігівщині. Журналістка, оператор та водії не постраждали, але ворог, імовірно, цілився саме в автомобіль телеканалу.
Липень 2023 року
– під Бахмутом зазнав поранення журналіст агенції AFP Ділан Коллінз внаслідок атаки безпілотника під час репортажу з позицій української артилерії.
Листопад 2024
– журналісти hromadske Олексій Нікулін та Ксенія Савоскіна потрапили під атаку російського дрона в Харківській області під час зйомок на лівому березі Купʼянського району. Вщент згоріла машина з рюкзаком журналістів.
Січень 2025 року
– журналістки-фрилансерки Інна Варениця та Зоряна Стельмах потрапили на авто під удар російського дрона в Покровську на залізничному переїзді. Журналістки були одягнуті в марковані жилети синього кольору та каски. Дрон вибухнув у кількох сантиметрах від авто, але жінки дивом не отримали поранень.
Кожен із цих випадків – не це реальні люди, які ризикували життям, щоб донести правду про війну. Деякі з них поплатилися за це найвищою ціною.
Детектори дронів: нова необхідність для журналістів
«Детектор дронів – це зараз необхідність для редакцій, які працюють у прифронтових районах, і команд, які їдуть працювати до лінії бойового зіткнення, – констатує Національна спілка журналістів України в одному з досліджень. – З літа 2025 року детектори стали такою ж необхідністю, як захисне спорядження і аптечка».
Прикладами цього є свідчення харківських журналістів. Робота в Харківській області – на Куп’янському, Вовчанському, Липецькому напрямках, в околицях Золочева чи Слатиного (близько 20 км до кордону з Росією) або виїзд за деокупований Ізюм – вимагає постійного контролю неба. Як приклад інтенсивності атак: село Оскіл – 15 грудня зафіксовано 5 ударів БПЛА, 16 грудня – 3 атаки.
Співкоординатор Центру журналістської солідарності Харків НСЖУ Володимир Павлов на власному досвіді переконався в необхідності детектора для знімальних груп. Восени під час роботи на Донеччині (Краматорськ, Слов’янськ) він із групою понад 10 разів перехоплював сигнали з FPV та інших дронів. Завдяки відеоперехопленню, яке дає детектор, вони бачили, як ворог б’є по ринку.
Восени під час роботи в Яровій (після удару КАБа по пересувному поштовому відділенню) журналісти завдяки детектору побачили, як на село спрямовують дрон. Використання детектора з відеоперехопленням дало можливість сховатися в лісі і врятувати місцевого мешканця.
16 грудня 2025 року Володимир Павлов працював із військовими на Лиманському напрямку. Бійці використовували для контролю за небом детектор «Чуйка». Пристрій спрацьовував 4 рази за день.
Співкооррдинаторка Центру журналістської солідарності Харків Ганна Черненко у середині листопада 2025 року фільмувала евакуацію місцевих жителів у Великобурлуцькій громаді. Підрозділ поліції «Білий янгол» і загони швидкого реагування Червоного Хреста мають детектори як обов’язковий елемент безпеки.
«Їхати без детектора – значить наражати себе на пряму небезпеку, – каже Ганна. – Кожну зупинку чи обрану трасу “диктує” детектор».
Зараз у Харківській області активно триває будівництво антидронових трас – це теж маркер того, що кількість атак зростає. Однак пересування тільки таким маршрутом неможливе і не дає стовідсоткової гарантії безпеки. Під таким укриттям перебувають тільки окремі траси, є випадки, коли дрон залітає під сітку.
Василь Мирошник із газети «Зоря. Вісник Богодухівщини» (Золочів) розповів НСЖУ про випадок, коли він їхав на власному автомобілі саме в той момент, коли під антидронову сітку залетів ударний безпілотник.
«Я їду, в заднє дзеркало чітко бачу маленький дрон – летить, гуде, – згадує журналіст. – Чесно сказати, я рванув так, що… Шлях один – тільки вперед. Буквально долетів до містка, який був на дорозі – і там перед містком дрон упав».
Журналіст каже, що вже давно перестав думати, ніби дрони на прикордонні полюють на військових або на важливих чи впливових осіб.
«Вони вбивають усіх, кого зустрінуть. Це в росіян такі «жарти», – припускає Василь Савич. – Те, що трапилося зі мною – не виняток, а норма для прикордонних сіл Харківщини».
Журналіст, а нині військовослужбовець Артем Листопад у листопаді 2025 року їздив у відрядження на Донеччину та в Запорізьку область. Він ділиться досвідом роботи в Костянтинівці:
«Ми знімали евакуацію з командою “Проліска”. По дорозі розминулися з підбитим українським бронеавтомобілем. Тобто по цій же дорозі ми проїжджали ось тільки недавно, і підбитої машини там не було. Це був свіжий удар, і ми з ним розминулися. Далі по дорозі ми ще розминулися з двома дронами-“ждунами” російськими. Була ситуація, коли буквально над головами пролетіла “фпвішка” і влупила кудись через пару подвір’їв від нас. Тобто сумарно, якщо підрахувати, чотири рази було вкрай небезпечно».
Наступного ранку після зйомок командир екіпажу волонтерської групи гуманітарної місії «Проліска» Євген Ткачов скинув Артему відео про те, що по таки влучила FPV-вішка. Це те саме відео, яке потім розлетілося в мережах. Поїздка журналіста була за день до цієї ситуації.
Моделі детекторів дронів швидко «старіють»
Придбати детектор для захисту місцевим редакціям чи корпунктам національних медіа важко як фінансово, так і організаційно, оскільки не завжди медіа має необхідне оформлення для реєстрації у чергу на придбання.
Окреме питання – швидке «старіння» детекторів. Те, що працювало ще навесні чи влітку, вже стало неефективним. Командам, які їдуть працювати в кіл-зоні (зараз це вже відстань від лінії фронту в 60 км, куди можуть добити дрони на оптоволокні; для розуміння: Харків розташований в 20 км від фронту), доводиться шукати чи передавати один одному детектори, а далі вже на маршруті вмикати все, що вдалося знайти.
Володимир Павлов для роботи використовував у різний час різні моделі детекторів: «Хувер 2», «Хувер 3», «Дзиґа 2», «Ванільний цукорок», «Tynn SA». Деякі з них станом на середину грудня 2025 року можна використовувати тільки як допоміжні.
Зараз найкращими (такими, що здатні виявити більше ворожих дронів і БПЛА) є ті, які працюють у трьох діапазонах. Вони перехоплюють відеосигнал, і можна побачити, над яким об’єктом летить дрон.
Відеодетектори, зокрема «Чуйка», використовують різні алгоритми пошуку сигналу відео, але їх об’єднує легкість у використанні. Щоб ними користуватися, не потрібні специфічні знання.
Без детектора командам доводиться покладатися на погодні умови (прикриття туману), швидку та прохідну машину, на водійські навички, щоб вивести з-під удару, та на везіння.
НСЖУ закликає всі редакції, які працюють поблизу лінії фронту, переглянути протоколи безпеки та усвідомити нову реальність. Час, коли можна було просто «приїхати в Краматорськ і звідси їхати на передову», минув. Тепер журналістам треба працювати з урахуванням:
• мінімального часу перебування в небезпечних зонах,
• розосередження техніки,
• постійного моніторингу дронової активності за допомогою детекторів,
• запасних маршрутів евакуації,
• посиленого бронезахисту транспорту,
• дій у постійному контакті з пресофіцерами та силами оборони,
• обов’язкової наявності детекторів дронів у кожній знімальній групі.
Проте навіть усі ці застережні заходи не гарантують безпеки. Дрони можуть атакувати будь-де і будь-коли…
За верифікованими даними НСЖУ, від початку повномасштабного вторгнення під час виконання професійних обов’язків загинули 21 медіапрацівник і медіапрацівниця. Загалом війна забрала життя 140 представників медіа – серед них 10 цивільних жертв і 109 журналістів, які мобілізувалися до лав Збройних сил України.
Національна спілка журналістів України звертається до міжнародних партнерів із закликом посилити безпеку українських медійників.
«Ми закликаємо міжнародних партнерів посилити програми безпеки, забезпечення бронезахистом, засобами зв’язку, детекторами дронів і евакуації журналістів, які працюють у зоні бойових дій, – наголошує Сергій Томіленко. – Світ має бачити правду – і допомогти тим, хто ризикує життям, щоб її донести».
За даними організації «Репортери без кордонів» (RSF), 2025 рік став одним із найсмертельніших для журналістів. Україна – серед найнебезпечніших країн світу для представників преси. RSF наголошує: «Ніхто не віддає своє життя за журналістику – його забирають у них; журналісти не просто вмирають – їх убивають». Організація закликає світову спільноту посилити захист журналістів та притягнути до відповідальності винних у злочинах проти представників медіа.
Російські дрони, що полюють на журналістів, – це не просто зброя війни. Це інструмент боротьби проти правди, проти свідчень про злочини, проти документування реальності. Кожна атака на журналіста – це спроба замовчати факти, приховати звірства, залякати тих, хто наважується показувати світові справжнє обличчя війни.
Максим Степанов, Ганна Харченко, Аріна Кантоністова, Інна Косянчук, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: