Робота журналістів в сучасних умовах, за наявності безлічі фейків, вимагає від них жорсткої дисципліни, адже помилка може коштувати довіри аудиторії, а інколи і безпеки людей. Нині інформація поширюється дуже швидко, що ускладнює медійникам процес перевірки її достовірності. Все важче стає відрізнити факт від маніпуляції – основного інструменту ІПСО. Розібратися в інформаційних реаліях працівникам запорізьких мас медіа допомогли доктор філософських наук, професор, соціолог Максим Лепський та журналіст, продюсер, випускник Deutsche Welle Akademie UMESchool Дмитро Іванов під час тренінгу «ІПСО без міфів: як не стати зброєю в чужих руках», який відбувся в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Як зазначив професор Максим Лепський, ІПСО може використовуватись в політичних війнах. Вона створюється також під військову чи психологічну операцію. Приклад – загострення нинішніх відносин з Польщею.
–Чим фейк відрізняється від ІПСО? Фейк – це просто неправдива інформація, тоді як ІПСО – ціла масштабна стратегія з використанням дезінформації, яка має конкретну мету – змусити людей мислити або діяти певним чином. Фейк часто створюють заради розваги, щоб заробити на переглядах. А ІПСО створюється державою, певними організаціями або спецслужбами, щоб посіяти паніку, підірвати довіру до держави, армії або змінити поведінку суспільства.
Як правило, фейк живе недовго і поширюється стихійно. ІПСО – це комплексна довготривала кампанія. До її поширення залучаються експерти і боти, використовуються маніпуляції. ІПСО тисне на людські емоції – страх, розпач, гнів – і змушує діяти, наприклад, кудись тікати або зняти гроші з рахунків, – зазначив професор Лепський.
Тож як мусить діяти журналіст, готуючи матеріал до публікації? Тренер радить:
- Не публікувати добуту інформацію автоматично. Слід відокремити терміновість події від терміновості чужого повідомлення. Зафіксувати, що вже відомо, а що лише стверджується.
- Потрібно знайти першоджерело, автора, дату, місце, повний контекст, оригінал фото або відео. Не зайве уточнити, чи не цитують усі одне і те саме неперевірене повідомлення. Потрібно зіставити повідомлення з офіційними даними, місцевим контекстом і хронологією.
- Перш ніж опублікувати матеріал, необхідно обрати конкретну дію, а саме: дію: публікувати; публікувати з чіткими застереженнями; відкласти; не публікувати. Як визначитися? Критерій доволі зрозумілий: якщо неможливо пояснити походження матеріалу, ступінь перевірки та його суспільну користь, публікацію слід відкласти, об все детально уточнити і перевірити.
ІПСО поширюється різними каналами комунікації. Методи реалізації ІПСО постійно вдосконалюються. Серед новітніх інструментів – технологія діпфейків, що дозволяє створювати надзвичайно реалістичні відеоматеріали. Розпізнати ІПСО нелегко. І все ж існує простий спосіб – проаналізувати власну реакцію на інформацію. Захиститися від ІПСО допоможе критичне мислення. Натрапивши на емоційно забарвлену інформацію, варто зробити паузу перед реакцією на неї, оцінити актуальність новини, перевірити факти. Правильна реакція на інформаційно-психологічну операцію допоможе уникнути її поширення.
–В умовах доступності штучного інтелекту ІПСО стає витонченішим, що створює для журналіста ризики вчасно не розпізнати його наявність. ШІ змінив професійна роль журналіста, специфіку його роботи. Ми перейшли від дефіциту інформації до її надлишку, – підключився до розмови Дмитро Іванов.
– Головне завдання зараз не знайти відповідь, а зрозуміти, що перед нами. Ми отримуємо якусь інформацію – це що: факти, інтерпретація, припущення або діпфейк. ШІ може писати, перекладати, узагальнювати факти, монтувати відео, висувати версії, він скоріше знайде потрібну інформацію, опрацює великі бази даних.
А що повинен робити журналіст? Він повинен поставити правильне запитання, відокремити факт від інтерпретації, перевірити логіку, ухвалити редакційне рішення і нести відповідальність. ШІ може запропонувати будь-яку відповідь, але він не бере на себе професійну відповідальність за те, чому саме цю відповідь ми вирішили оприлюднити. А якість редакційного рішення залежить від якості мислення журналіста. Факти ми беремо із ШІ, а висновки хай зробить читач або глядач, підкреслив журналіст.
Під час практичної частини зустрічі медійники працювали з опублікованими в медіа інформаційними повідомленнями, аналізували наявність в них маніпуляцій, визначали фейки та ІПСО. Вони також опановували простим алгоритмом перевірки повідомлень, користуючись таблицями з методичних матеріалів, спеціально розроблених професором Максимом Лепським для журналістів.
Тож тренінг і майстер клас одержали високу оцінку всіх учасників.
–Це було заняття дуже високого рівня – надзвичайно цікаве і корисне. А таблиці, розроблені професором Лепським – це практично покроковий алгоритм, який допомагає журналісту правильно діяти і мислити, щоб розпізнати ІПСО і не стати ненароком його розповсюджувачем», – зазначила молода журналістка сайту «Іnform.zp.ua» Ірина Обухова,
–Я згодна з колегою, Ми за ці дві години одержали серйозні базові знання з актуальної сьогодні теми. Що особливо цінно, не тільки теоретичні знання, але й практичні навички. Бо працювали з реальним інформаційним масивом, вивчаючи особливості ІПСО, – додала журналістка сайту «Справжнє» Юлія Сафронова.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Ніна Деркач, світлини Дар’ї Зирянової та Сергія Біжка
