Під час триденного візиту виконавчої директорки Free Press Unlimited Рут Кроненбург до Києва відбулося кілька різнопланових зустрічей у Національнй спілці журналістів України. Зокрема, Рут Кроненбург вручила Центру журналістської солідарності НСЖУ Спеціальну Грамоту міжнародної організації Free Press Unlimited, і провела фахові розмови з керівництвом НСЖУ та керівниками медіа Чернігівщини. Продовжилося її знайомство з ситуацією в українських медіа із зустрічі з з журналістами, яким довелося вибиратися з окупованих територій і налагоджувати роботу своїх медіа у безпечніших місцях. Журналісти з Херсонщини та Донеччини. Журналісти зазначили, що їх підтримав Free Press Unlimited у скрутній ситуації.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко подякував Рут Кроненбург за допомогу організації, завдяки якій вдалося підтримати 150 українських журналістів, яким це було конче необхідно. Також голова НСЖУ подякував за можливість надати низку тревел-грантів херсонським журналістам для відряджень на прифронтові території області, звідки вони привезли ексклюзивні матеріали про стан справ на Херсонщині та про жителів області.
Слова вдячності за підтримку прозвучали і від журналістів-переселенців – учасників зустрічі, які розповіли свої непрості історії.
Євгенія Вірлич – головна редакторка одного з найвідоміших херсонських видань «Кавун.City» розповіла про те, як нелегко було виживати медійникам, і їй, зокрема, в окупованому Херсоні, а тим часом вона разом з чоловіком Владиславом Гладким продовжувала працювати аж до липня 2022 року. Їм довелося ховатися від ФСБ, змінювали квартири й різними способами «шифрувати ся». Втім, їм вдалося виїхати з Херсона, аби працювати й далі – але вже в іншому місті.
Тим часом «Кавун.City» продовжує парцювати, інформувати своїх читачів про ситуацію, що склалася зараз у південному місті, а вона зовсім непроста. Ворог продовжує обстрілювати Херсон, пошкоджено міст на «острівну» частину міста і оголошено евакуацію тамтешніх жителів, які опинилися під загрозою блокади.Про все це інформує «Кавун.City», і зокрема, через соцмережі видання намагається допомогти людям, які змушені виїжджати – прагне знайти місця, де б можна було розмістити жителів Острова.
Олена Калайтан –директорка і головна редакторка найстарішої газети Маріуполя – «Приазовский рабочий», редакцію якого захопили окупанти, а дім Олени розбили, з рідного міста разом із сином втікала від війни під обстрілами – пішки. Вона пережила кілька етапів евакуації. Вона розповіла, що нині видання перейшло в онлайн, і прагне надавати землякам правдиву і корисну інформацію. І вважає, що краще, коли про Маріуполь пишуть ті, хто пережив важкі події, ніж ті, хто не має такого досвіду. Тим більше, що «Приазовский рабочий» – газета авторитетна і шанована, їй довіряють люди.
Тим часом окупанти використовують відомий бренд, його логотип для того, щоб видавати свою окупаційну газету з пропагандистським контентом. Перший номер рейкової газети вийшов у 2022 році, і, за даними Олени Калайтан, ворог і досі її видає.
Лідія Тараш – головна редакторка видання «Наше слово» із Волновахи Донецької області, розповіла, що газета мала свого читача і виходила до війни накладом 2-2,5 тисячі примірників. Та коли 11 березня 2022 року ворог захопив місто, що їй довелося виїжджати з Волновахи, яка знаходиться за 60 кілометрів від Маріуполя. Ситуація склалась так, що довелося виїхати в Донецьк, однак там її переслідував ворог – у її помешкання приходили озброєні військові, на щастя, пані Лідії вдома не було. Також окупанти пропонували їй, як і її колегам, співпрацювати з ними, звісно, українські медійниці відмовились. До того ж, вона дізналася, що ворог використав авторитет і логотип газети у своїх цілях – також почав видавати фейкову газету «Наше слово». І інформаційному полі була тільки російська пропаганда. Тож, долаючи важкий шлях, Лідія з дітьми почала свій нелегкий шлях на контрольовану Українською владою територію, і, перетнувши кордони кількох країн, їй вдалося добратися до Києва.
–Від НСЖУ я одержала велику психологічну підтримку, мені рекомендували якнайшвидше покинути окуповану територію, допомагали, як могли, і я дуже вдячна Спілці та міжнародним партнерам. До Києва я приїхала без грошей, родичі допомогли, скільки могли, але… Я прийшла до НСЖУ, бо більше йти було нікуди. Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ стала моїм справжнім янголом-охоронцем, а надані кошти допомогли вижити. Також НСЖУ допомогла трохи відновитися, надавши можливість поїхати разом з дітьмидо Польщі на ретрит, д я поспілкувалася зі своїми колегами. Також НСЖУ допомогла й знайти роботу, – каже Лідія Тараш.
Олена Ваніна – херсонська журналістка-телевізійниця, яка була кореспонденткою ТСН 1+1 у Херсонській області, розповіла, що в перші дні війни ще виходила у прямі ефіри, знімала сюжети. Навіть коли почалась окупація Херсона, не припинила працювати, інформуючи своїх глядачів про соціальне життя міста. Щоправда, тоді довелося діяти по іншому – не афішуючи, що вона журналістка. Професійну техніку довелося сховати, і все знімати на мобільний телефон, підписуючись іншим прізвищем, тексти також начитувала інша колега.
–Під час окупації була критична ситуація – не було навіть продуктів. Щоправда, пізніше з навколишніх сіл люди почали завозити продукти в окуповани Херсон, але вони були надто дорогі, гроші швидко закінчувались. Та завдяки підтримці НСЖУ мені з трьома дітьми вдалося вижити в тій ситуації, а через 9 місяців після початку окупації виїхати з Херсона. Тут допомогли друзі, знайшли помешкання, де ми живемо досі, – каже Олена Ваніна.
Розповідаючи про свою журналістську роботу після виїзду, вона каже, що дала багато інтерв’ю своїм колегам про те, що відбувалося в окупації. Та й самі запровадили рубрику «Говорить Херсон», де збирали історії людей, які виїхали. Адже інтерв’ювати тих, хто знаходився в окупації, було небезпечно насамперед для них самих. Коли ж Херсон було звільнено, Олена їздила до рідного міста на зйомки.
Щоправда, нині з каналу, де Олена Ваніна пропрацювала 15 років, її звільнили через економічну ситуацію, зараз вона проходить стадію відновлення, аби з осені продовжити професійну роботу у новій ролі.
–Вона була єдиною журналісткою національного каналу в Херсоні, яка знімала, ховаючи обличчя, передавала відео. І мене зачіпає, що що медіа, в якому журналістка пропрацювала скільки часу, з легкістю звільняє регіональних медійників через економічний стан. Це важка проблема, – зауважив Сергій Томіленко.
Також Сергій Томіленко подарував Рут Кроненбург одну з листівок, випущених за результатами творчої акції дитячого малюнка «Я з родини журналістів» – це листівка, створена на основі малюнка «Мама на роботі» старшої доньки Лідії – 11-річної Олени.
Пані Кроненбург зауважила, що її вразили історії, які вона почула під час зустрічі.
–Ці історії вражають, і вони дуже важливі, – заважила вона і попросила дозволу у журналісток опублікувати це у своєму блозі.
Також вона розповіла про те, як працює фонд допомоги журналістам, зазначивши, що акумулюються кошти звичайних громадян, аби підтримати медійників у скруті.
Інформаційна служба НСЖУ
