Відомий на Запоріжжі телерадіожурналіст Суспільне Запоріжжя Герман Дубінін на початок широкомасштабного вторгнення вже мав бойовий досвід – воював в АТО на Луганському напрямку, був артилеристом. Відслуживши, повернувся до редакції з готовою п’єсою «Бліндаж» про ті вікопомні події – новий жанр для журналіста. Разом з колегами здійснив радіопостановку по цій п’єсі, яка мала великий успіх у слухачів, і продовжив свою цивільну репортерську роботу.
Лютий 2022 року вкотре кардинально змінив його журналістське життя. Вже через десять днів після початку повномасштабного вторгнення Герман Дубінін знову вдяг однострій. Цього разу – у військовій частині НГУ. Тож зрозуміло, що саме в День Національної гвардії України – віднині ще одного його свята – ми і спілкувалися з колегою-захисником.
– Для мене стало певним відкриттям, що підрозділи Національної гвардії виконують не лише якісь охоронні, патрульні чи допоміжні військові функції, а повноцінно беруть участь у бойових діях. Хочу підкреслити, що це честь – бути військовослужбовцем 15 бригади оперативного призначення НГУ «Кара-Даг» імені Героя України лейтенанта Богдана Завади, – говорить Герман. – Довелося мені послужити в самохідній артилерії та на причепних гарматах, виконував різні функції від навідника до зарядного.
Спочатку ми боронили Оріхівський напрямок Запорізької області. Згодом бригаду перевели знов-таки на Донбас, на Покровський напрямок. За іронією долі я вдруге потрапив до Покровського району, котрий у часи моєї служби в АТО ще називався Красноармійським. Зараз 15 бригада НГУ «Кара-Даг» виконує бойові завдання в Харківській області. Весь цей час мені дуже щастило на товаришів. Пишаюся тим, що поруч зі мною чесні, сильні, розумні люди – офіцери, сержанти й солдати. Головне – вони дійсно професіонали своєї справи!
– Що можна сказати про твою службу зараз? Чи знаходиш час для творчості? Чи підтримують тебе колишні колеги і спілка, обласна організація НСЖУ?
– Зараз я працюю у відділенні інформаційного та культурного забезпечення бригади. За традицією у нас цей підрозділ називають Хорунжа служба. Ми забезпечуємо гідний ритуал прощання з нашими полеглими побратимами, дбаємо про те, щоб поховання героя закарбувалося в серцях, як данина справжньому подвигу, як достойне вшанування пам’яті всіх, хто віддав життя за Україну.
Крім цього, ми ведемо лекційну роботу в нашому підрозділі. В спілкуванні з бійцями разом проводимо історичні паралелі, аби глибше розуміти важливість нашої боротьби, причини цієї війни та її можливі наслідки. Тож, я залишаюся військовослужбовцем, перебуваю й працюю серед побратимів, але можу виконувати певну соціальну функцію. Підтримку моїх колег із медіа-спільноти я відчував і відчуваю постійно, і, насамперед, обласної організації Національної спілки журналістів України.
– Чи збираєшся після війни повертатись в журналістику?
– Можливо, повернуся. Але не буду працювати рядовим репортером. Або запропоную на телебаченні масштабну програму, пов’язану з військовими, ветеранами та їхніми сім’ями, або спробую створити якусь інтернет-платформу такого спрямування. Можливо – радіо. До речі, серед моїх колег чимало бажаючих долучитися до цього творчого проєкту.
Але спочатку нам треба здобути перемогу. І всі ми разом зараз докладаємо до цього всіх зусиль – кожен на своєму місці, і всі – задля України – вільної, сильної і незалежної.
Валентина Бистрова, світлини – від Германа Дубініна
