«До наступної передплатної кампанії ми можемо і не дотягнути», – вважає директор газети «Ружинська земля», яка виходить у Ружині на Житомирщині. Колектив видання скоротився з шести до двох працівників.
– Виживати зараз дуже важко. Раніше ми значною мірою заробляли за рахунок реклами, а також публікації оголошень, вітань, поминань тощо, – розповів пресслужбі НСЖУ очільник редакції «Ружинської землі» Василь Кащук. – Зараз надходження від реклами зменшилися відсотків на 90, а оголошень ніхто не дає взагалі. Тож ситуація критична.
За час війни доволі суттєво впав тираж: якщо на початок року він був 2300, то зараз – 1600 примірників. За словами Василя Анатолійовича, кошти, отримані від передплати, закінчилися дуже швидко – від лютого вартість друку збільшилася щонайменше у 2,5 разу. Як наслідок, довелося відмовитися від двоколірного друку й перейти з 8 сторінок до 4.
– Наразі проблема в тому, що до наступної передплатної кампанії ми можемо і не дотягнути, – каже керівник видання. – Крім того, на сьогодні «Укрпошта» закриває стаціонарні відділення, замінюючи їх «пересувними». Це ускладнить передплату.
Для багатьох місцевих газет України необхідним заходом задля збереження видання стало скорочення працівників. У «Ружинській землі» ця проблема вирішилася сама собою: більшість працівників редакції… пішли у декретну відпустку.
– Отак склалося! – каже Василь Кащук. – Щоправда, одна з працівниць, журналістка, виїхавши за кордон, звідти прислала заяву про звільнення… Крім цих трьох жінок, із нашого колективу пішла ще одна, коректорка. Вона з початком війни важко перенесла стресову ситуацію й, будучи вже пенсіонеркою, вирішила звільнилися.
Наразі газету роблять Василь Кащук разом із ще однією працівницею – вони обидва і пишуть, і верстають сторінки. З веденням бухгалтерії дистанційно допомагає бухгалтерка, яка перебуває в декреті.
– При цьому з квітня ніхто не отримує зарплати, – каже Василь Анатолійович. – Щомісяця пишемо заяви про відпустку за власний рахунок, а газету все одно випускаємо. Тому що якщо я заплачу зарплату, не буде чим платити за друк. Виживаємо за рахунок родичів, за рахунок власного господарства. Моя співробітниця, з якою ми працюємо удвох, має групу по інвалідності – тож отримує невеличку пенсію. Отак і виживаємо.
За словами Василя Кащука, який розмовляв із редакторами інших місцевих видань Бердичівського району, в газетах працювати без зарплати – звична справа. Щастить тим, хто має пенсію або якийсь підробіток.
– Як вижити? Надходжень від реклами немає. Гранти? Це разова допомога. Потрібна державна політика підтримки місцевих і регіональних ЗМІ! – переконаний Василь Анатолійович. – Після укрупнення районів держава, по суті, більше не присутня на місцевому рівні, втратила на нього вплив і не знає, що там коїться. Багато що залежить від місцевих традицій: приміром, на сусідній Вінниччині держава завжди з більшою увагою ставилася до ЗМІ, ніж у нас на Житомирщині… Але зараз і втрачається і те, що було. Натомість, місцевому самоврядуванню часто не цікаво підтримувати пресу, бо вона його, як правило, критикує. Як результат, старше покоління українських селян (60+, а то й 40+) залишається без засобів інформування.
Переходити на випуск інтернет-видання замість друкованої газети у «Ружинській землі» не планують, оскільки, по-перше, не бачать можливості заробляти в електронному форматі, а, по-друге, їхні читачі – це переважно літні селяни, які не звикли «сидіти в інтернеті».
– Нас передплачують люди віком 70-80 років. Їм потрібний папір! – каже Василь Кащук.
