«Їжу маємо, дайте нам інформацію!» – такі прохання журналісти не раз чули від жителів прифронтових і окупованих міст. Редакції, які релокувалися з захоплених ворогом територій, стали для своїх громад справжнім рятівним колом.
Як вдається працювати в умовах переслідувань, блокування сайтів і розпорошеності аудиторії, – розповіли редактори видань з Мелітополя, Бахмута та Херсона під час організованої НСЖУ конференції «Уроки 2024». На заході за участю 30 спікерів були присутні більше 120 журналістів і редакторів. Спеціальну сесію конференції було присвячено роботі медіа для українців на окупованих територіях та в солідарність із полоненими журналістами.
«Журналісти стали психологами»
Редакція «РІА-Південь» (колишнє видання «РІА-Мелітополь») й далі працює для своєї аудиторії попри окупацію рідного міста.
– «РІА-Південь» залишалося єдиним українським медіа, яке продовжувало працювати в Мелітополі після окупації міста. Ми не усвідомлювали, наскільки це ризиковано, бо не знали, що вже всі в списках окупантів на репресії, – зізнається керівниця видання Світлана Залізецька.
Спочатку окупанти викликали журналістів на «співбесіди», але з кожним днем тиск посилювався. Більшість команди змогла виїхати, проте двоє співробітників – журналістка Анастасія Глуховська та адміністратор телеграм-каналу Георгій Левченко – залишились у місті. У 2023 році обох захопили в полон. Тривалий час про їхню долю нічого не було відомо, і лише нещодавно колеги дізналися, що Георгія Левченка утримують в Маріупольському СІЗО.
Зараз «РІА-Південь» – це мультимедійна платформа з сайтом (35-180 тисяч унікальних відвідувачів щодня), телеграм-каналом (25 тисяч підписників), ютуб-каналом та сторінками у соцмережах. Видання працює для розпорошеної аудиторії – жителів окупованих територій, внутрішньо переміщених осіб та тих, хто виїхав за кордон. Інформацію збирають, спілкуючись із рідними та знайомими на окупованих територіях.
– Журналісти стали психологами, – розповідає Світлана Залізецька. За її словами, кожна розмова з людьми в окупації закінчується питанням «Ви нас не залишите?..»
Цікаво, що серед читачів видання є й колаборанти та окупанти, які відстежують публікації та навіть реагують на них.
– Якщо ми показуємо купу сміття на центральному проспекті Мелітополя, наступного дня вони змушують своїх пропагандистів робити сюжет про те, що це фотомонтаж, – розповідає керівниця медіа.
Видання існує переважно завдяки грантовій підтримці.
– Якби не грантодавці, якби не Національна спілка журналістів, IRMI та інші донори, ми б просто не змогли працювати, – підкреслює Світлана Залізецька.
Вона додає, що редакція дуже мріяла цьогоріч підготувати репортаж про звільнення Мелітополя.
– На жаль, цього не сталося, – зізнається журналістка. – Але команда «РІА-Південь» продовжує працювати та вірить, що саме вона першою розповість про деокупацію рідного міста.
«Газета без міста»
– У нас унікальна ситуація – немає міста, воно віртуальне, існує тільки на мапі. Фізично його не існує, воно не тільки знищене вщент, але й закидане фосфорними бомбами, – так розпочала свою розповідь головна редакторка газети «Вперед» із Бахмута Світлана Овчаренко.
Під час активних бойових дій видання «Вперед» врятувало сотні життів бахмутян. Коли люди сиділи в підвалах без інтернету, зв’язку і телебачення, видання стало єдиним джерелом достовірної інформації. Газету розносили разом з гуманітарною допомогою, а коли волонтерів перестали пускати до міста – передавали через військових.
– Нам казали – не треба продуктів, дайте газету. Завдяки волонтерам харчів і води в Бахмуті було достатньо. Але людям була потрібна інформація, – згадує Світлана Овчаренко.
Зараз ситуація змінилася – місто зруйноване і захоплене російськими військовими, а його мешканці розкидані по всьому світу. Багато хто, особливо старше покоління, впадає в депресію. Люди розуміють, що навряд чи за свого життя побачать відбудоване місто – навіть за умови деокупації на розмінування території, за оцінками фахівців, піде близько 20 років.
Додає розпачу й те, що бахмутяни не можуть отримати компенсацію за зруйноване житло – для цього потрібен акт обстеження будинку, а складання такого акту наразі неможливе.
– У людей старшого покоління з’являються думки про суїцид. Вони не бачать жодного виходу з ситуації, – каже редакторка.
В цих умовах газета «Вперед» бачить свою місію у згуртуванні громади та збереженні пам’яті про рідне місто. Видання друкує примірники для кожного хабу в містах, де найбільше бахмутян. Люди передають газети одне одному, несуть до бібліотек.
– Це частинка міста, частинка дому. Люди пишуть, що навіть згодні платити за пересилку «Новою поштою» – аби потримати газету в руках, дати почитати мамі, бабусі. Кажуть: коли беремо газету в руки – серце мало не зупиняється, – розповідає Світлана.
Редакція намагається не нагнітати смуток, а навпаки – надихати читачів історіями успіху бахмутян, які змогли релокувати бізнес чи знайти себе на новому місці.
– Люди читають і бачать приклади – хтось зміг, може і я зможу. Не треба ставити життя на паузу, ця пауза може затягнутися на десятки років, – пояснює головна редакторка.
Видання також інформує про можливості отримання допомоги та роз’яснює зміни в законодавстві – але без зайвих обіцянок.
– Люди пишуть: «Ми вам дуже вдячні, ви нам сказали правду», – додає Світлана Овчаренко. – Зникло місто, але є люди – вони і є це місто.
«Писати про окупацію»
«Про окупацію пишуть і говорять дуже мало», – переконана головна редакторка видання «Кавун.City» Євгенія Вірлич. Понад 70% Херсонської області наразі перебуває під окупацією, проте, за словами журналістки, на офіційних сайтах обласної влади це майже не відображено.
– Якщо зайти на сайт Херсонської обласної ради і не знати, що більшість території Херсонщини окуповано, це важко зрозуміти. Таке ставлення дуже болить для людей по той бік фронту, – зазначає журналістка, яка сама пережила окупацію і змогла виїхати лише через 4,5 місяці перебування в захопленому місті.
Як наголошує Євгенія, мешканці окупованих територій живуть в іншому інформаційному полі, де їм постійно розповідають, що «Україна впала», або поширюють фейки на кшталт «у Дніпрі в Херсоні знайдена холера». Тому українські медіа мають бути для них джерелом достовірної інформації.
– Коли сьогодні кажуть про те, що треба заборонити телеграм, коли від нього відмовляються офіційні органи, ми просто б’ємо на сполох, – підкреслює Євгенія Вірлич. – Адже телеграм – єдиний месенджер, що стабільно працює в окупації, навіть при поганому зв’язку.
Головна редакторка наголошує: при роботі з темою окупованих територій звичні журналістські стандарти не діють.
– Перше, про що ми маємо дбати, – це безпека людей, тож не можемо називати джерел своєї інформації серед місцевих жителів. Маємо також пам’ятати, що популяризувати окупаційні сайти не можна, а отже не даємо навіть скріншоти таких «видань», – пояснює Євгенія.
Люди в окупації мають особливий психологічний стан, і його треба розуміти.
– Не можна собі дозволяти якоїсь різкості або незграбності, яка може людину не те що образити, а загнати назад у депресію, – підкреслює журналістка.
«Кавун.City» має розпорошену аудиторію – херсонці зараз і в самому Херсоні, і по всій Україні, і за кордоном. Хоча доступ до сайту в окупації заблокований російською владою, видання і далі працює через телеграм-канал, куди надходить інформація від людей та їхніх родичів.
* * *
Національна спілка журналістів України активно працює за ключовими напрямками підтримки колег, які постраждали від російської агресії. Перший напрямок зосереджений на допомозі полоненим журналістам через низку інформаційних та адвокаційних заходів. НСЖУ організувала фотовиставку в Україні та за кордоном, видала спеціальний буклет та брошуру «Судилища над правдою в Криму», яка висвітлює історії 20 переслідуваних журналістів. Спілка провела тематичний вебінар щодо ситуації в Криму та опублікувала серію аналітичних матеріалів про кримських колег. Створено 5 ексклюзивних історій про журналістів у полоні. Важливим компонентом роботи стали зустрічі з дипломатами для обговорення механізмів звільнення журналістів через міжнародні організації та уряди впливових країн.
Другий напрямок охоплює підтримку журналістів, які постраждали внаслідок війни. З початку 2024 року НСЖУ веде постійний моніторинг нападів на журналістів та редакції. Створено 20 відео- та текстових історій про українських журналістів, які постраждали під час війни. Додатково підготовлено близько десяти правозахисних роз’яснювальних матеріалів, які були опубліковані у 15 локальних та регіональних медіа. НСЖУ також регулярно ініціює та підтримує акції солідарності спільно з партнерськими організаціями.
Матеріал створено в межах проєкту «Підвищення обізнаності цільових груп в Україні та за кордоном про військові злочини росії проти журналістів та посилення суспільного тиску задля звільнення полонених журналістів», який реалізує Національна спілка журналістів України за підтримки шведської некомерційної правозахисної організації Civil Rights Defenders.
Інформаційна служба НСЖУ
