Знищення накладів друкованих видань, блокування журналістських розслідувань й SLAPP-позови без обмежень – такі ризики для свободи слова та прав медіа містить проєкт нового Цивільного кодексу України (№ 15150), прийнятий у першому читанні 28 квітня 2026 року 254 голосами народних депутатів. Рада Європи зафіксувала їх у юридичному висновку, підготовленому консультантом Данілом Сербіним у рамках проєкту «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні – Фаза ІІ».
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук у Facebook охарактеризував висновок як «важливий і загалом позитивний», і цю оцінку підхопили інші публічні діячі. Однак вона потребує суттєвого уточнення.
По-перше, висновок містить конкретні зауваження та рекомендації щодо кожної з проаналізованих статей: усі вони потребують доопрацювання для приведення у відповідність до законодавства ЄС та практики ЄСПЛ. По-друге, і це головне: документ стосується лише невеликої частини законопроєкту, а саме статей, що регулюють свободу слова, доступ до інформації та цифрові права. Це не оцінка Цивільного кодексу в цілому, хоча саме так цей документ було сприйнято у частині публічних коментарів.
Що оцінювала Рада Європи
У висновку проаналізовано статті 294-299, 321, 324, 326-328, 332, 336, 337, 345 та 353. Зокрема, йдеться про право на спростування та право на відповідь (статті 294-295), право на примирення, заборону поширення інформації та відшкодування шкоди (статті 296-299), право на честь та репутацію (стаття 324), право на інформацію та право на особисту інформацію (статті 326-327), цифрові права особи (статті 321, 328, 332, 336), право на інформаційний спокій (стаття 337) та цифрові права юридичної особи (статті 345, 353).
Аналіз інших статей законопроєкту у висновку не проводився.
Про що йдеться в юридичному висновку РЄ
Системні ризики для журналістики та свободи слова – саме на них зосереджена переважна частина висновку.
Відсутність диференційованого підходу до публічних осіб. Статті 294, 295, 297 і 324 не розрізняють публічних та приватних осіб. Це суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема справам «Лінгенс проти Австрії» та «Аксель Шпрінгер проти Німеччини», відповідно до яких межі допустимої критики публічних осіб є ширшими, а самі вони зобовʼязані проявляти вищий рівень толерантності до суспільного контролю.
Знищення тиражів і документів як «захід захисту». Статті 294 та 297 передбачають можливість знищення документа, в якому міститься недостовірна інформація, а також вилучення й знищення всього тиражу медіа, видання або фільму. Такий підхід визнано непропорційним і таким, що суперечить прецедентній практиці ЄСПЛ.
Необмежене право на відповідь. Стаття 295 надає право на відповідь без будь-яких кваліфікуючих критеріїв незалежно від достовірності поширеної інформації та без строків реалізації. Це здатне перетворити право на відповідь на інструмент систематичного примушення медіа до публікацій.
«Цифрова приватність» без виключень для журналістики. Стаття 336 вводить поняття «права на цифровий особистий простір» і встановлює, що обробка цифрових даних (метаданих комунікацій, пошукових запитів, геолокації, історії інтернет-активності) допускається виключно за згодою субʼєкта. Це значно суворіший підхід, ніж загальноєвропейські стандарти: Регламент ЄС (GDPR) передбачає шість рівноправних підстав обробки даних, тоді як законопроєкт залишає лише одну. Відсутність виключень для журналістських розслідувань, антикорупційного контролю та OSINT-аналізу загрожує паралізувати відповідні сервіси та інструменти.
«Право на забуття» без критеріїв. Стаття 328 надає особі право вимагати знищення або деіндексації інформації про себе, якщо вона, на думку заявника, «втратила суспільний інтерес». Відсутність чітких критеріїв такої оцінки може перетворити норму на інструмент зачищення публічно значущої інформації – зокрема, для осіб, причетних до корупції або судових справ.
Юридичні особи з «правом на приватність». Статті 345 та 353 поширюють на компанії концепції «цифрового образу» та «цифрового особистого простору», передбачаючи обробку відповідних даних лише за згодою юридичної особи. Висновок кваліфікує це як концептуально хибний підхід: поняття «приватності» розроблені для захисту людської гідності фізичних осіб і не відповідають природі юридичних осіб. На практиці такі норми можуть унеможливити ведення державних реєстрів, регуляторний нагляд, перевірку контрагентів і журналістські розслідування щодо компаній.
Відсутність анти-SLAPP механізмів. Жодна з проаналізованих статей не містить положень, що унеможливлювали б використання норм про захист особистих немайнових прав як інструменту SLAPP-позовів – стратегічних позовів проти участі громадськості, що тиснуть на журналістів і активістів. Це суперечить зобовʼязанням України відповідно до Рекомендації CM/Rec(2024)2 Ради Європи та Директиви (ЄС) 2024/1069.
Рекомендації
Висновок містить девʼять конкретних рекомендацій щодо доопрацювання законопроєкту перед другим читанням:
- Закріпити диференційовані норми щодо публічних осіб – визначити підвищений стандарт допустимої критики та суспільного контролю відповідно до практики ЄСПЛ (статті 294, 295, 297, 321, 324, 336, 345, 353).
- Усунути розмиті формулювання – замінити відкриті конструкції («тощо», «орган правопорядку», «особиста безпека», «істотне значення») конкретними та вичерпними визначеннями (статті 294, 296, 321, 326, 327, 337).
- Вилучити положення про знищення документів і тиражів як непропорційні способи захисту; переглянути порядок попередньої заборони поширення інформації з урахуванням принципу пропорційності та суспільного інтересу (статті 294, 297).
- Доопрацювати право на відповідь – додати кваліфікуючі критерії, встановити чіткі строки надання відповіді та підстави для відмови в опублікуванні відповідно до стандартів Ради Європи та Директиви ЄС (стаття 295).
- Гармонізувати норми про цифрові права між собою та з вимогами GDPR – замінити «згоду» як єдину підставу обробки даних на повноцінну систему законних підстав; закріпити спеціальний захист чутливої інформації та окремих категорій осіб: журналістів, адвокатів, правозахисників (статті 321, 327, 328, 332, 336).
- Доповнити норму про цифрову приватність процесуальними гарантіями доступу держави до цифрових даних відповідно до стандарту «суворої необхідності» та вимог Регламенту ЄС про штучний інтелект (стаття 336).
- Переосмислити норми про цифрові права юридичних осіб – встановити систему законних підстав обробки даних, передбачити чіткі виключення для регуляторного нагляду, антикорупційного контролю та журналістської діяльності, додати субстантивні критерії обмеження права (законна мета, необхідність, пропорційність) (статті 345, 353).
- Запровадити анти-SLAPP механізми – унеможливити попередню заборону діяльності медіа або дій журналіста до набрання судовим рішенням законної сили відповідно до Директиви (ЄС) 2024/1069 та Рекомендації CM/Rec(2024)2 Ради Європи, а також врахувати рекомендації, викладені в Юридичному висновку щодо законодавчих змін про захист громадської участі від явно необґрунтованих претензій або зловживань судовими процесами в Україні (LEX__2026_09 від 27.02.2026 року), підготовленому Радою Європи в лютому 2026 року.
- Забезпечити внутрішню узгодженість між статтями, а також їх відповідність нормам законодавства ЄС та практиці ЄСПЛ.
Разом із критичними зауваженнями висновок фіксує й позитивні новації законопроєкту. Вперше розмежовано право на спростування та право на відповідь – кожне в окремій статті (294 і 295), тоді як у чинному Цивільному кодексі ці механізми були обʼєднані. Закріплено позасудове врегулювання конфліктів через примирення (стаття 296), вперше нормативно визначено поняття «честь» та «репутація» (стаття 324). Законопроєкт також вводить нові статті щодо права на цифровий образ, права на забуття, права на особисті нотатки та інформаційний спокій.
Проте більшість із цих новацій (у частині, що стосується свободи слова та прав медіа) отримали зауваження експертів і потребують суттєвого доопрацювання перед другим читанням.
Проєкт «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні – Фаза ІІ» фінансується у межах Плану дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та відбудова» на 2023–2026 роки та спрямований на вирішення нагальних потреб головних зацікавлених сторін і медіа акторів у країні. Метою проєкту є «Сприяння плюралістичному медіасередовищу в Україні шляхом вдосконалення правової бази та політик відповідно до європейських стандартів».
Інформаційна служба НСЖУ
