У сучасному світі, а особливо в умовах війни, журналіст має не лише володіти словом, а й бути фактчекером, аналітиком достовірності інформації. У багатовимірному комунікативному просторі сучасності він повинен бути і комунікативістом, і психологом, здатним розуміти механізми впливу інформації на людей та її специфіку для різних аудиторій.
Особливо це стосується маніпулятивної та недостовірної інформації, яка є основою інформаційної війни, розпочатої росією проти України.
І це не просто гучні слова. Сьогодні росія посідає перше місце у світі за системними інвестиціями у пропаганду. Лише у 2024 році її бюджет на це перевищив 2 мільярди доларів. Найпотужнішою зброєю проти цієї пропаганди є критичне мислення. Водночас, як наводила у своїх дослідженнях професорка, достатній рівень розвитку критичного мислення має лише близько 20% населення.
Саме тому тема фейків, маніпуляцій та дезінформації, а головне — способів їх розпізнавання й протидії, стала центральною на другій менторській сесії медіаекспертки Академії Української Преси, бізнес-тренерки, професорки, завідувачки кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяни Іванової.
Слухачами курсу були головні редактори та журналісти прифронтових медіа — учасники проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією».
Чи завжди журналістам реагувати на фейки?
Працюючи з реальними прикладами фейкових повідомлень, учасники навчалися правильно реагувати на недостовірну інформацію. На конкретних кейсах вони будували модель достовірної новини та визначали меседжі, які варто у ній закладати.
Це важливо, адже, як розповіла редакторка газети «Путивльські відомості» Тетяна Каушан, у їхньому регіоні чимало людей поширюють чутки на кшталт: «завтра відхоплять шматок території, підірвуть мости, а ми залишимося біля росії». Такі повідомлення сіють страх і тривогу, й люди швидко починають у них вірити, якщо бачать їх на якихось ресурсах.
Іншим блоком стало питання: чи завжди журналістам потрібно реагувати на фейки в інфопросторі?
Разом дійшли висновку: медіа обов’язково мають реагувати, особливо якщо йдеться не про поодинокий випадок, а про масове поширення неправди.
За словами Тетяни Іванової, важливо одразу виходити до аудиторії з перевіреною, офіційною інформацією й зазначати це навіть у заголовку. Так, перевірка фактів вимагає часу, але перевага журналіста завжди на боці достовірності.
Контрпропаганда як місія журналіста
«Під час війни журналісти не можуть бути пропагандистами, але вони мають бути контрпропагандистами, — підкреслює Тетяна Іванова. Адже непротидія або поширення фейків — це маленька, але небезпечна перемога ворога на інформаційному фронті, а ми не можемо йому цього дозволити».
Експертка виділила кілька ключових принципів для журналістів, які спростовують фейки:
- Використовуй факти, а не лозунги. Пропаганда апелює до емоційних гасел, натомість журналіст має працювати з цифрами, документами, перевіреними свідченнями.
- Показуй складність. Правда часто неоднозначна, і не варто приховувати «сірі зони». Чесність створює довіру.
- Дай читачеві право на висновки. Не нав’язуй думку, а пропонуй інформацію, стимулюючи критичне мислення.
- Не уподібнюйся ворогу. Уникай мови ненависті й дегуманізації навіть у матеріалах про війну.
- Розповідай особисті історії — без ідеалізації. Сила правди саме у її недосконалості.
Отже, писати правду — це не тільки виклик, а й відповідальність, — таким став головний висновок учасників.
Чому люди вірять фейкам?
Наступним етапом тренінгу було завдання з’ясувати, які психологічні механізми змушують людей довіряти неправді.
У форматі мозкового штурму на платформі Canva учасники проаналізували причини довіри до дезінформації та вирішили, що журналісти мають пояснювати їх своїй аудиторії. Це підвищує інформаційний та психологічний рівень читачів.
«Людина, яка живе у стані війни, психологічного збентеження, часто не здатна критично мислити. Вона швидше повірить у те, що дає їй ілюзію виживання. Для створення фейку достатньо впливати на дві сфери: емоції та когнітивні упередження», — пояснила Тетяна Іванова.
Технології створення фейків
Окремим модулем було вивчення технологій, за допомогою яких поширюються фейки. Учасники розібрали:
- фотофейки та діпфейки,
- інсценування подій,
- монтаж брехні у достовірний контент,
- «пиріг брехні» Геббельса,
- методи нейролінгвістичного програмування,
- технологію «інформаційних хвиль» тощо.
На прикладах зі своїх регіонів (Запоріжжя, Нікополь, Сумщина, Чернігівщина та ін.) журналісти побачили, як російські пропагандисти використовують ці методи, і яку загрозу вони становлять для суспільства та держави.
Інструменти перевірки інформації
«Соцмережі видаляють лише близько 5% фейкового контенту. Решта 90% продовжує жити навіть після спростувань», — наголосила Іванова. Саме тому перевірка фактів — критично важлива.
Серед технологій учасники знайомилися з методами OSINT-розслідувань (Open Source Intelligence Investigation), які базуються на відкритих джерелах: соцмережах, фото- та відеоресурсах, картах, базах даних, супутникових знімках тощо.
Також розглянули інструменти фактчекінгу:
- Google Reverse Search — зворотний пошук зображень;
- TinEye.com — пошук першоджерела та хронології появи фото;
- FotoForensics.com — виявлення редагування завдяки аналізу зображення (ELA).
Учасники змогли переконатися, як одна й та сама фейкова світлина розкриває свою неправдивість через три різні інструменти.
Практична «родзинка»
На завершення учасники виконали вправу «Фейк»: аналізували «новину» за критеріями фактчекінгу й визначали, чи є вона правдивою.
«Це стало справжньою «родзинкою» тренінгу. Адже, як казав Сократ, найцінніша істина — та, до якої людина дійшла сама. Саме так, через практику, дискусії, натхнення та взаємну підтримку і формується стійкість українських прифронтових медіа», — підсумувала Тетяна Іванова.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
