Коли хірурги лікували Ользі Звонарьовій понівечені кінцівки, у неї боліло не лише тіло. Болів також журналістський борг – незавершений матеріал про артилеристів 118-ї окремої механізованої бригади.
– Мені було дуже соромно перед хлопцями за те, що репортаж вийшов наприкінці травня, хоча відрядження було в перші дні квітня, буквально за пару днів до поранення. Власне через неї і не вдалося написати матеріал одразу, — розповідає нині Ольга у коментарі для НСЖУ.
Кореспондентку «Укрінформу» Ольгу Звонарьову вважають одним із символів журналістської незламності. Після того, як 5 квітня 2024 року вона отримала важкі поранення під час повторного російського ракетного удару в Запоріжжі, її історія облетіла медіапростір. Але мало хто знав, що попри всі отримані травми, вона продовжила працювати з лікарняного ліжка.
– Телефон був зі мною в лікарні, в ньому ж був і запис. Тож, як тільки відчула, що є сили, то написала, скинула пресофіцеру бригади, вибачилась за таку «оперативність» у лапках, — пояснює Ольга.
Репортаж «Екіпаж САУ «Паладін»: Ми б’ємося за життя» читається тепер зовсім по-іншому, коли знаєш, що авторка писала його, відчувши на власному тілі, що таке російський удар. Особливо пронизливо звучать слова військових: «Ми б’ємось не за територію, ми б’ємось за життя. Наші діти дитинства не бачили. Так не мало бути. Ми б’ємось за те, аби наші діти в майбутньому жили так, як зараз хотіли б жити ми самі».
Ольга Звонарьова детально пояснює, чому не могла залишити матеріал ненаписаним, попри свій стан: «Для мене було дуже важливим його написати, бо хлопці тоді приділили нам свій час, говорили зі мною, взяли на позиції, ми разом з ними мчали на автівці, і нічого не видати після всього цього… не мала права. Я розуміла, що вони ризикують, показуючи нам свою роботу, розповідаючи про неї. Тому, незважаючи на все, я повинна була довести цей матеріал до публікації, навіть з лікарняного ліжка».
Після поранення Ольги Центр журналістської солідарності НСЖУ надав їй юридичну та психологічну підтримку, допоміг з документацією для отримання компенсації. Зараз журналістка продовжує проходити курс реабілітації, але вже повернулася до професійної діяльності.
– Після тривалої реабілітації я почала дещо інакше дивитися на свою роботу, — ділиться Ольга. – Травма змінила не лише моє тіло, але й мій підхід до журналістики. Переживши таке, розумієш: кожен твій матеріал має вагу, кожна розказана історія — це не просто робота, це відповідальність перед людьми, які довірили тобі свої слова. Тепер я ще більше ціную цей кредит довіри.
У серпні 2024 року, через чотири місяці після поранення, Звонарьова змогла зробити перші кроки без ходунків. А цього травня вона вже похвалилася семикілометровим забігом у соцмережах.
Президент Зеленський нагородив її орденом «За заслуги», але сама журналістка скромно відхиляє будь-які розмови про подвиг: «Цей матеріал, можливо, не найкращий фронтовий репортаж, але для мене він важливий. Я просто виконувала свою роботу, як і тисячі моїх колег по всій Україні. Багато журналістів працюють у набагато складніших умовах, ніж я. Так, я отримала поранення, але інші платять вищу ціну — хтось втратив домівку, хтось — здоров’я, а хтось — життя. Я вдячна долі за те, що просто змогла завершити розпочате».
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: