Для багатьох Сихів – це лише найбільший спальний район Львова. Однак команда “Сихів.Медіа” вважає інакше. Сьогодні видання не просто висвітлює проблеми мешканців, а виконує важливу місію – створює “Мапу пам’яті” про полеглих захисників та гуртує громаду навколо волонтерства. Про те, як гіперлокальне медіа залучає читачів та виховує нове покоління журналістів, Львівському центру журналістської солідарності НСЖУ розповіла головна редакторка “Сихів.медіа” Христина Гоголь.
– “Сихів.медіа” працює уже 9 років. Як зародилася ідея гіперлокального медіа про Сихівський район?
– “Сихів.Медіа” дуже пощастило, бо його створювали люди, які справді люблять свій район і стараються його покращити.
“Сихів.Медіа” заснував Тарас Репицький – на той час він був громадським активістом і справжнім фанатом Сихова. Перший редактор видання Віктор Петров був спеціалістом з документальної відеозйомки, дуже крутий чоловік. З початку повномасштабного вторгнення Віктор долучився до Збройних Сил, але, на жаль, загинув на фронті у травні 2023 року.
Ми досі черпаємо натхнення розвивати Сихів із його відео. Також у непростий час ковіду та початку великої війни “Сихів.Медіа” розкрила по-новому Каріна Роханська. Вона дуже багато зробила для його розвитку.
Зараз спільно з нашою журналісткою Анною Баранчук ми працюємо над проєктом “Мапа пам’яті” про місця вшанування Героїв у Сихівському районі. Хочемо розробити таку карту із локаціями, куди люди можуть прийти в парк чи сквер і віддати шану полеглим, ознайомитися з їхнім шляхом боротьби.
Як видання ми також співпрацюємо із волонтерськими фондами, підтримуємо зв’язок з родинами загиблих Героїв, зокрема Юрія Руфа, Олега Христенка, Тараса Березюка, Олега Бабія та інших. Ми завжди відкриті до співпраці і готові розповідати про наших захисників. Наразі це наша першочергова місія. Бо навіть крізь біль можна об’єднуватися і зберігати пам’ять про тих сихівчан, які вже долучилися до небесного війська.
– Христино, які цінності Ви з командою напрацювали в умовах ковіду та повномасштабної війни. Що зараз сповідуєте у роботі?
– Наша філософія така, що ми не просто розповідаємо про ініціативи та повідомляємо новини. Ми хочемо задіяти людей, щоб вони були активними у громадському житті, брали на себе відповідальність і вирішували проблеми в їхньому будинку, на вулиці, у районі, та у місті загалом.
Звісно, на початках наше видання було зосереджене на висвітленні подій, ініціатив та історій людей, завдяки яким район живе, однак з повномасштабним вторгненням, звісно, акценти змістилися. Зараз багато друзів “Сихів.Медіа” на фронті або повернулися і започаткували свою ветеранську справу.
Уже зараз те ветеранське та волонтерське ядро, яке формувалося, вплинуло та змінило наші цінності і змотивувало сильніше розвивати патріотичну складову Сихова.
Звичайно, ми залишаємося локальним медіа, моніторимо проблеми району, реагуємо на повідомлення мешканців із “гарячої лінії”. Ми щодня відстежуємо коментарі людей і повідомлення, які нам надсилають мешканці особисто, фокусуємося на точкових питаннях, долучаємося до різних акцій та благодійних заходів.
Також стараємося готувати пояснювальні матеріали, інструкції та експлейнери. Наприклад, як і куди звернутися, щоб облаштувати біля свого під’їзду пандус, як податися на програми із модернізації старих сихівських панельок, як зареєструвати електронну петицію.
Ми реагуємо на запити. Ось мешканці вулиці Зеленої поскаржилися на погану дорогу. Вдалося залучити управлінців, депутатів, які виїхали на місце. Мешканці створили петицію, яку розглянули на сесії міської ради, і вже зараз ця дорога увійшла до програми співфінансування і місто частково покриє витрати на ремонтні роботи.
Або ж випадок із стихійною парковкою на старенькому стадіоні біля ліцею “Сихівського”: там часто паркувалися автомобілі. Мешканці нам написали, надіслали фото і ми звернулися за коментарями до посадовців, у підсумку там встановили обмежувальні стовпці. Ці історії доводять, що локальне медіа має свій вплив.
Якщо підсумувати, то ми стараємося об’єднувати мешканців навколо корисних ініціатив, щоб вони брали на себе відповідальність і долучалися до вирішення проблемних питань, щоб ми жили у ще кращому районі. І, звісно, зараз наше завдання – мотивувати людей до підтримки українських воїнів і до гідного вшанування пам’яті наших Героїв.
– Оскільки ви мовите на гіперлокальному рівні, чи не зіштовхувалися з проблемами у просуванні контенту? Наскільки ефективно працює Patreon? Ви живете чи виживаєте як медіа?
– Ми живемо сьогодні, як, зрештою, і всі – у непростих умовах війни. Зменшилася кількість грантової підтримки, але вона все ж залишилася. І можна подаватися на різноманітні навчання, тренінги та грантові конкурси.
Попри нашу гіперлокальність маємо гарне охоплення, і я дуже ціную нашу аудиторію: у фейсбуці маємо вже понад 47 тисяч відстежувачів. Також залучаємо нову авдиторію та додаткові фінансові можливості через співпрацю та спецпроєкти.
Цього року, до прикладу, ми запустили проєкт “Здоровий діалог” спільно з міською поліклінікою, де публікували інтерв’ю з медиками, поради лікарів та конкретних спеціалістів на ту чи іншу медичну тему. Ми завжди долучаємося до проєктів, які є особливо корисні нашій авдиторії, та допомагають їм краще орієнтуватися у важливих для них питаннях.
У нашій команді працюю я, дві журналістки та SMM-менеджерка. Кожен з нас ще залучений в додаткові проєкти. Таким чином, стараємося знаходити можливості продовжувати рости і розвиватися навіть у непрості часи.
– Крім фейсбуку, як Ви залучаєте авдиторію до “Сихів.Медіа”?
–Ми не так давно почали вести телеграм-канал, і маємо вже понад 6 тисяч читачів. Я щовечора моніторю кількість підписників, і тішуся, як мала дитина, кожному новому читачеві.
У фейсбуці та інстаграмі маємо напрацьований алгоритм публікації. Ексклюзивні інтерв’ю та матеріали, експлейнери, фото та відеоконтент завжди набирають велику кількість поширень та вподобайок.
Щодо конфліктних та проблемних ситуацій – як медіа, ми, звісно, дотримуємося балансу думок, подаємо дві сторони. До речі, для мене дуже цінно, коли люди надсилають нам свої світлини. Кожного дня з нами хтось неодмінно ділиться інформацією, своїм авторським фото чи відеоконтентом.
З телеграмом складніше. Ми конкуруємо з всеукраїнськими каналами, а також каналами типу “Труха” та іншими, які керуються не стандартами журналістики, а швидкістю подачі інформації, часто хайпом. Важко боротися з “накрученою” статистикою, порожніми акаунтами та ботами. Тому коли до нашого каналу долучається реальна активна людина – це завжди надихає і мотивує працювати ще більше.
Також прикро, коли доводиться бачити “крадіжку” наших ексклюзивних матеріалів, над якими працюють журналісти “Сихів Медіа”. Деякі канали просто дублюють собі інформацію і, чесно, навіть поняття не мають, що таке авторське право.
Вони “виграють” на тому, що можуть публікувати оперативні повідомлення, не перевіряючи інформацію, у той час, як нам потрібно перевірити, зателефонувати профільним службам, впевнитися особисто.
Та попри все: якщо твій контент якісний, ексклюзивний і більше того – важливий для людей, якщо він несе якусь глибину, цінність, ідею, то за тобою завжди будуть йти і стежити. До речі, цього року “Сихів Медіа” увійшло до мапи рекомендованих медіа від ІМІ та “Детектор медіа”.
Попередня редакторка Каріна Роханська створила питальник для читачів, який ми уважно вивчили, щоб вдосконалювати роботу редакції надалі. Завжди стараємося відповідати запитам, зважати на побажання та зауваження наших читачів. Тому коли ти справді маєш постійний і справжній зв’язок зі своєю авдиторією, то все вдасться.
– Поділіться особливістю вашої діяльності як головної редакторки “Сихів.Медіа”. Чим ви керуєтеся у роботі, які ваші основні обов’язки?
– Найважливіше – це команда, люди, у яких я впевнена, яким довіряю і в яких вірю. Вони працюють з джерелами, подають якісну, достовірну, перевірену інформацію. Щодня я читаю листи на пошті, повідомлення, коментарі під дописами, аналізую потреби аудиторії. Бо, не маючи зворотного зв’язку від читачів, медіа не може належно та критично оцінити свою роботу. Інакше для чого ми тоді існуємо?
Ми не обмежуємо себе екселівськими таблицями, наш контент-план – “живий”, він народжується в нашій голові і ми одразу стараємося це втілити. Тому генерую ідеї, координую роботу, читаю всі матеріали і затверджую перед публікацією, бо я особисто відповідаю за те, що з’являється у нас на сайті чи в соцмережах.
А ще я обожнюю сама писати тексти, хоча, чесно зізнаюся: часу на авторські матеріали на посаді головної редакторки стає суттєво менше. Але я дуже стараюся писати, спілкуватися з людьми, вишуковувати цікаві історії, черпаю в цьому натхнення і відчуваю велику творчу розраду. Таким чином, це дає мені можливість залишатися безпосереднього всередині журналістського процесу.
Ще ми, звісно, ретельно аналізуємо календар подій, детально продумуємо план для інтерв’ю чи репортажів. Намагаємося не засиджуватися в офісі і навіть з командою практикуємо окремі прогулянки “день на районі”, коли досліджуємо якісь теми, нові деталі, ловимо ідеї посеред вулиць. Пригадую, що торік улітку нашим топовим дописом стало відео, на якому квакають жаби у лататті із водяними лініями на ставку біля Духовної семінарії. І, звісно, це відео у нас “чемно вкрали” кілька телеграм-каналів.
Наше видання завжди відкрите до співпраці зі студентами, і я особисто підтримую тих, хто приходить до нас на практику, хто справді зацікавлений у створенні цікавих статей та новин, і хоче стати журналістом чи журналісткою.
Викладацька діяльність мене насправді дуже надихає. Я вже третій рік веду гурток журналістики у Центрі дитячої та юнацької творчості Сихівського району, двічі виборювала “Освітню премію” і цього року також перемогла у міській програмі “Педагоги, які надихають”.
Чесно зізнаюся, зовсім нелегко плекати в сучасних дітях допитливість до життя і подій в ньому, розвивати критичне мислення, особливо з посиленим впливом гаджетів, але я стараюся повертати їх до джерела творчого натхнення і бути їхньою наставницею у світі журналістики. Ми реагуємо на події, вчимося працювати з різними джерелами інформації, записуємо відео, ролики, опитування, проводимо інтерактивні завдання, їздимо в мандрівки. Звісно, ми стараємося вловити сучасні тренди, але я намагаюся показувати дітям у цьому всьому ціннісний орієнтир.
Важливо, що вони мають майданчик для того, щоб реалізувати себе, і можуть, зокрема, публікуватися на “Сихів.Медіа”.
Нелегко зараз зацікавлювати дітей, мотивувати їх розвиватися, креативити, продукувати оригінальний контент. І з кожним роком стає все важче, але це потрібно, і я відчуваю в цьому особливу місію. Це справді та сфера, яка вчить помічати життя навколо і знаходити щодня новий сенс.
– Чи маєте ви якісь поради для журналістів-початківців? У чому варто поглиблюватися, як знайти свою нішу?
– Часто на свої заняття я запрошую цікавих особистостей, які можуть поділитися із дітьми своїм досвідом та поглядом на багато речей. І якось під час однієї зі зустрічей я запросила в гості дитячу письменницю Уляну Чубу і почула від неї важливу річ та пораду для дітей: “Заведіть собі щоденник, і пишіть хоча б одне речення в день. Потім вам буде цікаво перечитати свої думки”.
Ще мені дуже подобається порада іншої письменниці та викладачки Марії Титаренко, яка радить тренувати не музи, а творчі м’язи.
Наостанок ще додам, що ми на гуртку навіть розробили свій мерч “10 заповідей журналіста”. Склали їх з учнями самі і я, відверто кажучи, сама до них повертаюся, коли опускаю руки чи втомлююся. Улюблені з них: “Дізнавайся правду”, “Пиши захопливо”, “Іди за своїми принципами”, “Розвивай свій талант”, “Завжди вчися” і “Не відступай від своєї мети”. А хіба не так?
І хоч тепер щоденники не так часто ведуть, завжди під рукою є нотатки на телефоні. Ця навичка справді допоможе помічати особливе, пізнавати життя максимально. А ще є камера, яка дозволяє точно зафіксувати щось красиве, важливе і неповторне. Тому моя основна порада – творити свою журналістику, і пам’ятати, що все починається з гарної ідеї і з людей.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Богдана Школьна
Дискусія з цього приводу: