Дронофобія – нове, ще недостатньо досліджене явище, яке впливає на психіку людей, формуючи у них феномен хронічного очікування загрози. На жаль, це фактор, який неможливо обійти чи усунути, допоки триває війна, тому треба навчитися з цим жити. Це надзвичайно важливо для журналістів, які в силу специфіки своєї роботи перебувають в групі підвищеного ризику. Про те, як це зробити, як сформувати навички саморегуляції та психологічної самодопомоги йшлося на тренінгу в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ, який провела відома клінічна психологиня Ольга Лоцман. Вона детально розповіла про механізми виникнення і наслідки цього явища для людини.
– За визначенням спеціалістів дронофобія – це специфічний страх, пов’язаний зі звуками та загрозою безпілотних літальних апаратів. Людина може тривалий час чути характерний звук, бачити апарат у небі або очікувати його появи. Ці фактори можуть формувати суб’єктивне переживання персоналізації загрози: здається, ніби дрон полює саме за мною. Наш мозок створений для виживання. Тому, коли людина переживає реальну загрозу життю, нервова система «запам’ятовує» цю небезпеку і надалі намагається виявити її якомога раніше. А, оскільки подібні ситуації повторюються неодноразово, мозок починає працювати у режимі постійної бойової готовності, навіть у відносно безпечних умовах продовжує шукати ознаки можливої небезпеки.
Людина постійно сканує небо, шукає укриття, уважно прислухається до шумів, звук мопеда чи газонокосилки здатен викликати у неї панічну атаку, оскільки він схожий на раніше відсканований мозком сигнал небезпеки. Він автоматично запускає знайому реакцію – механізм виживання: «бий, біжи або замри»!
«Бий!»: мозок вирішує, що загрозу можна подолати (виникає агресія, готовність атакувати)
«Біжи!»: мозок оцінює силу противника як більшу (активується м’язова сила для втечі).
«Замри!»: мозок розуміє, що сили нерівні, а втекти неможливо (тіло ціпеніє, біль притупляється, сповільнюється серцебиття – стратегія «прикинься мертвим», щоб стати непомітним).
Але жодна людина не здатна тривалий час жити у режимі постійної бойової готовності, бо коли мозок перебуває у стані очікування небезпеки, виснажуються системи, які відповідають за раціональне мислення та самоконтроль. І як результат – тривога, дратівливість, безсоння, труднощі концентрації уваги, перепади настрою, відчуття постійної втоми, емоційне оніміння, панічні атаки, відчуття безпорадності, – говорить психологиня.
Підбиваючи підсумки першої – теоретичної частини тренінгу, пані Ольга запросила журналістів висловитися з приводу корисності всього почутого. Квінтесенцією спільної думки стали слова молодого журналіста-практиканта Владислава Ганіча.
– Разом з тренеркою ми детально розібралися у механізмах появи дронофобії і станах організму, який вона викликає. Дуже важливими для мене, та й для всіх учасників тренінгу, стали слова пані Ольги про те, що дронофобія, гіперпильність і підвищена тривога – це не прояв слабкості чи «поганого характеру». Це закономірні реакції нервової системи на тривале перебування в умовах реальної смертельної загрози. І хороша новина, як підкреслила тренерка, полягає в тому, що психіка здатна відновлюватись. Сучасні методи психологічної допомоги, навчання вправам саморегуляції, підтримка близьких і професійний супровід (в разі необхідності) дозволяють поступово знизити рівень тривоги та повернути людині відчуття контролю над власним життям. І у практичній частині тренінгу ми цьому навчимося, – підкреслив Владислав.
Потім журналісти перейшли до практичних порад і засвоєння навичок саморегуляції та психологічної самодопомоги. Головна порада: (з досвіду ізраїльських психологів, які вважаються в цьому напрямку визнаними спеціалістами) – навчитися сканувати себе, визначати свій психологічний стан, враховуючи все, що вивчалося на тренінгу, по шкалі від 1 до 10.
Від 1 до 4 – зелена зона. Ви психологічно стабільні. У вас все нормально.
Від 5 до 7 – жовта зона. Ви ще самі здатні надати собі психологічну допомогу, користуючись спеціальними вправами.
Від 8 до 10 – червона зона. Для психологічного відновлення потрібна допомога спеціаліста.
Методи саморегуляції і самодопомоги:
Опишіть положення свого тіла у просторі – це теж своєрідне тестування.
Простукайте кожну частину зверху до низу. Відчуйте ступнями землю. Скажіть собі: це я, я тут, я відчуваю кожну часточку свого тіла.
Практична вправа для саморегуляції:
«Квадратне дихання». Вдих – 4 сек., затримка – 4 сек., видих – 4 сек., затримка – 4 сек. Вправа виконується 5 циклів.
Техніки заземлення:
Рахуємо: 5-4-3-2-1 – побачити, відчути на дотик, почути, відчути на смак, на нюх… Або скорочений варіант: назвати 5 предметів, які бачите навколо.
Відчуйте свої ступні, покрутіть предмет в руках.
Вмийтеся холодною водою або зробіть фізичну дію (прогулянка, рух)
Заспокоєння тривоги:
Глибоке дихання (наприклад, «4-7-8» – вдих – 4 сек., затримка 7 сек., , видих – 8 сек. Зробити 4 цикли
Прогресивна м’язова релаксація (приємна розминка, вправи, що вам подобаються)
Послухайте музику. Подивіться релакс-відео, відчуйте запахи, текстури, що вас заспокоюють.
– Для журналістів знати все це особливо важливо. Бо вони належать до групи ризику, адже постійно контактують з людським горем, роблять або переглядають відео і фото руйнувань, працюють після обстрілів, беруть інтерв’ю у постраждалих, відчувають інформаційне перевантаження. Тому порада – для збереження психологічної стабільності варто дотримуватись інформаційної гігієни – не перевантажувати себе переглядом різних (часто не дуже відповідальних інформаційних джерел), – радить пані Ольга.
Вона також звернула увагу на такий феномен, як «ефект безкарної розправи». Знати про нього дуже важливо для наших журналістів. Російські пабліки часто публікують відео, де зблизька і в різних ракурсах показують, як їхні дрони довго переслідують нашого пораненого бійця, який намагається відбитися автоматичною зброєю, але дрон усе одно завдає удару. Або показують цивільних, на яких полює безпілотник, наздоганяє, зависає над людиною і вбиває. Мета цих кадрів – викликати у того, хто дивиться, паралізуюче відчуття тотальної безпорадності та неминучої смерті.
– Ми повинні добре подумати, якої мети досягають ті журналісти, які іноді використовують такі ролики, хай і з коментарями: «Подивіться, який жах»… Вони не розуміють, що мимоволі стають ретрансляторами психологічного впливу противника, тиражують психологічний терор на наш тил. Ми повинні чітко усвідомлювати: кожен наш репост чи відео в ефірі має працювати на нашу стійкість або не з’являтися взагалі, – каже радіожурналістка з Енергодару Алла Шамрай.
Підбиваючи підсумки тренінгу, психологиня зазначила: реакція страху на постійну загрозу є нормальною реакцією психіки на ненормальні обставини. «Ілюзія «я звик і більше не звертаю уваги» – це зазвичай ознака того, що нервова система вже перебуває в стадії глибокого гальмування (виснаження), а не адаптації. Тому наше завдання – навчитися зберігати контроль над своїм станом, користуючись для цього вправами і методиками, які ми вивчали на тренінгу, відновлювати свої ресурси та в разі необхідності своєчасно звертатися по допомогу до спеціалістів, – підкреслила тренерка.
На завершення зустрічі журналістки-майстрині Алла Шамрай та Світлана Костюк подарували улюбленій тренерці свої нові вироби – ляльку-десятиручку та мотанки-подорожниці, які психолог використовує на заняттях з військовими в період їх реабілітації у клініці.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Валентина Бистрова, світлини Наталії Вадимової та Владислава Ганіча
Дискусія з цього приводу: