На війні загинув журналіст і поет Мирослав Кулик, повідомив його брат Тарас Кулик.
25 листопада 2024 року в боях з російськими окупантами поблизу Авдіївки на Донеччині загинув випускник факультету журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, поет та кіносценарист родом із Луцька Мирослав Кулик.
«На російсько-українській війні у бою під Авдіївкою загинув воїн Мирослав Герасимович (Кулик). Був журналістом, літератором, музикантом… Пам’ятаймо…», – зазначив директор Інституту журналістики Юрій Бондар.
«У студентському гуртожитку ми мешкали в сусідніх кімнатах. Уже тоді Мирослав був романтиком, жив чистим мистецтвом. Здавалося, вбогий побут і взагалі матеріальна скрута першої половини 90-х років, на яку всі скаржилися тоді, взагалі не зачіпає і не цікавить його, – розповіла інформаційній службі НСЖУ запорізька журналістка Ольга Боглевська. – Кімната, в якій жив Мирослав, була особливою. Хлопці – Мирослав Кулик (він називав себе Мирославом Герасимовичем), Олег Поляков, Віталій Квітка, Олексій Матвєєв і Олександр Кириченко (нині, на жаль, уже покійний) утворили гурток під назвою «Школа Вільних Мистецтв імені Вечірнього Простору», який, здається, існує до сьогодні. Вони вели постійні дискусії на літературні, культурні теми, читали один одному свої твори. Хотіли бути схожими на українських літераторів 1920-х років… Це була весела творча спільнота 20-річних хлопців».
Мирослав Кулик, який кілька днів не дожив до свого 57-річчя, був не лише талановитим медійником, а й активним громадським діячем – брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Він писав вірші, прозу та сценарії. В останні роки жив у Романівці на Київщині. У перші дні повномасштабної війни разом із братом Тарасом пішов служити – спочатку в ПВО, потім став кулеметником у ДШВ.
«Він бачив красу Донецького краю, не дивлячись на все. У нього були плани, він збирався створити родину, й навіть говорив мені про дітей. Він ніколи не жалівся ні нащо, й ніколи не говорив, що йому важко, чи він чимось не задоволений. Наш Фундатор, наш Мирося, наш любий Мирослав Герасимович. Твій вірш тепер для тебе – нашого Героя…» – написала у фейсбуці подруга Мирослава, медикиня Оксана Виговська.
Пам’яті Героя
Мирослав Герасимович
Та постать, в задумі зробивша три кроки, фактично це я.
В секторі світла бетонні блоки, стіна ангару і магія
Ракетної війни.
Зіниці в бійницях черепа – датчики руху – лопатять пустоту.
Свідомість чітка.
Блоки, стіна ангару, постать на посту.
Чим все було-мерехтіло все оніміло
Як черепок з розкопок.
Зробилося безіменне
Шо вода в калюжі.
Я стою я дивлюся
І стопкадр сектору
Починає дивитись на мене.
Світ це і є ти
Себе не пізнати.
Раптом майнула сова поміж нас
– Стій! Хто іде?!
– Час.
Методична залізна і грізна робота.
Українська військова машина
Переносить кордони Європи.
В глибині оборони під її капотом
Я дивлюся донизу в пітьму землі
Як у сон без зображення,
Як в думи німі,
Як в якесь головне і мовчазне питання,
І здогадуюсь раптом: це хвилина мовчання.
І я погляд повільно підвожу на небо
Південного сходу.
Герой це таємниця життя
Розрубаний гордіїв вузол мозку
Ломака в палайці
Тріумф співчуття
Калатало дзвону
Дорога додому
Цеглина на педалі газу
Ридання жіночі до сказу
Шум верховіть
А ви далі живіть.
Герой це визволитель світу
Він нас робить людьми
І священною робить свободу.
Я дивлюсь в пітьму неба
Південного сходу.
2023 рік.
Національна спілка журналістів України висловлює щирі співчуття рідним і близьким Мирослава Кулика. Світла памʼять…
Інформаційна служба НСЖУ
