Кількаденну відпустку на Прикарпатті провів радіожурналіст, спілчанин із Харкова Роман Кривко. Каже, скучив за колегами з Івано-Франківського Центру журналістської солідарності НСЖУ й журналістського осередку та Прикарпаттям. Ось його розповідь про враження від пізнавальної мотопоїздки з колегою, заслуженим журналістом України Володимиром Безгачнюком.
Мотоподорож у часі – так би назвав двоколісну мандрівку історичними місцями Прикарпаття. Ідея подорожі цілком спонтанна й належить журналісту та мандрівнику у часі й просторі Володимирові Безгачнюку. А народилася вона в Івано-Франківському Центрі журналістської солідарності, свідками чому є його працівники й відвідувачі.
Дяка пану Володимиру та його залізному коневі, який витримав двох нелегких чоловіків, один із котрих осідлав байк уперше в житті.
Можливо, місцевим читачам буде цікавим погляд та враження корінного слобожанина від звичних для них забудов та краєвидів.
Я не був на Франківщині з осені 2022 року. Зміни, які впадають в око, це кількість пам’ятних дошок на фасадах полеглим захисникам. Світла пам’ять героям!
Як на мене, дуже важливо, аби місцеві й гості бачили, якою ціною дається відносний спокій тиловим громадам. Також помітив сліди влучань російських дронів та ракет. На цих місцях знайомі «харківські» краєвиди: випалені оселі та закриті дерев’яними плитами контури. Так само триває відбудова пошкоджених споруд.
Івано-Франківськ продовжує розростатися новобудовами. Дуже сподіваюся, що місту вистачить водних та інших ресурсів для їхнього утримання, а новоприбулі жителі органічно соціалізуються та стануть франківцями не лише за реєстрацією чи сплатою комірного, а й мовно та культурно.
Приємно бачити перехожих, занурених у звичні побутові клопоти, численні родини з дітьми, що неспішно простують від крамниць до своїх авт, їдуть у громадському транспорті й переважно не чують виття тривог, дзижчання дронів та віддалених вибухів.
Дуже вабить автентична й природна архітектура багатоповерхівок кольору скель та з різноманітними виступами: я би назвав цей стиль гірським конструктивізмом. Це дуже органічно, хоч до справжніх камінних локацій ще десятки кілометрів.
Так само ця стилістика супроводжує й за межами міста: прямокутні одно- чи двоповерхові будиночки з прозорими парканами контрастують зі слобожанськими нештукатуреними цегляними чи кольоровими фасадами та «глухими» парканами.
Населений пункт Крилос. Суто за назвою відчуваєш себе у Греції.
Яка мальовнича й просотана історією Галицька громада…
Пригадуються численні «документалки» про державотворче українське місто Галич та його давніх правителів: «Невже побачу цю місцину на власні очі?». Ці думки випереджали дорогу й гули гучніше за мотор, малювали уявні замки та вежі.
Що ж, національні пам’ятки доглянуті, траву скошено, персонал працює.
Усі ці локації не виглядають завмерлими й статичними. Навколо вирує життя, як і тисячу років тому.
Трохи далі Княжа криниця. Не беруся судити, чи це є прийнятно, можливо, традиція мити килими поряд з історичною пам’яткою теж має сотні років і є досить органічною…
Ефект життя на історичних локаціях створюють не лише місцеві: приміром, ще за десятки метрів у заповіднику «Давній Галич» чутно історичну розповідь в одній із веж Галицького замку. Там ви можете побачити давні зброю, одяг і навіть найпростіше укриття. Саме так я, як харківець, сприйняв прохід на рівень нижче землі.
А ще тут можна посидіти на троні та надіти корону, як це зробив мій супутник Володимир Безгачнюк.
– Пане Володимире, корона не тисне?
І княжий погляд дав знати, що все гаразд, пасує добре.
Але усе це ви, шановні друзі, можете побачити і самі. А ось почути те, хто ще ніколи не чув – то вже наша заслуга з колегою.
Завдяки авторитету й обізнаності пана Безгачнюка ми спустилися на місце чинних розкопок, які здійснюються на волонтерських засадах.
Ось що розповів мені волонтер, громадський діяч, директор видавництва «Лілея-НВ» Василь Іваночко під час розкопок найстарішої і найбільшої вежі замку, яка була в’їзною й оборонною:
«…Були підвальний, перший та другий поверхи. Під цим поверхом, де стоїмо, ще вісім метрів униз. Загалом кладку робили на вапняно-піщаному розчині різного типу. Точиться наразі дискусія, чи відкривати ці глибини для туристів, оскільки засипаний піском простір – теж історія. Ще цікавий факт. Ми припускали, що в 13 столітті татари зруйнували Галич. Це так, але церкви вони не чіпали, бо толерували культові споруди. Церкви наші розібрали поляки, коли з цих каменів робили вежу…
Загалом займаюся Галичем, котрий брав на себе функцію столиці, коли її втрачав Київ. Ми маємо це максимально дослідити й пишатися».
А ще колеги пана Василя розповіли, що на розкопках у Крилосі є й діти з Харківщини. Організував їм поїздку один із благодійних фондів.
Ось так, спускаючись метр за метром хиткими сходами, зрозумів, що мандрую не лише у просторі, а й у часі. Не віриться, що торкаюся руками стін, які зводили наші пращури понад тисячу років тому.
До зустрічі, вежі та їхні дослідники! Бажаю вам відновлення й щедрих допитливих туристів!
А ми з паном Володимиром сідаємо на двоколісну машину часу аби познайомити вас із символічними та мовними таємницями давнього храму Святого Пантелеймона – єдиної вцілілої перлини галицької архітектури 12 століття. Храм зведено у 1194 році!
Тож рушаймо до Шевченкового!
Не щодня самотужки відчиняєш двері храму, тримаючи в руках величезного відблискуючого золотом ключа.
Два оберти і старовинні двері пускають вас усередину пам’ятки архітектури національного значення.
Таку можливість нам люб’язно надав історик і дослідник храму Андрій Гусак.
Історія храму унікальна. Чого він тільки не пережив і не бачив! 830 років історії!
Тож далі про церкву, стіни якої слугували давнім українцям і стінгазетою, і соцмережею, і способом захистити свою честь перед людьми та Богом. Численні графіті й рисунки на стінах дозволяють вивчати не лише історію, але й мову та психологію пращурів. І все це можна побачити й помацати. А зрозуміти тексти допоможе науковець та екскурсовод пан Андрій. Трохи багатоконфесійної історії храму: в 14 ст. церкву переосвячено у костел св. Станіслава. Були в середньовіччі тут і вірмени. Наприкінці 16 ст. пам’ятка перейшла у власність монахів ордену св. Франциска.
До 1611 р. споруду перебудували у костел і надали йому рис бароко. Згодом при храмі постає монастирський комплекс. Упродовж наступних сторіч храм неодноразово руйнували.
У 1926–1929 та 1960–1980-х роках його реставрували.
Реконструкцію знову переосвяченої церкви св. Пантелеймона розпочато у перших роках незалежності України і закінчено 1998 року. Зараз це греко-католицький храм і один із найцінніших музейних реліктів Національного заповідника «Давній Галич».
Ось що розповів мені Андрій Гусак: «Вціліла церква до 9 метрів. Це хороший показник. Ось тексти на стінах всередині храму. Це графіті. З автентичних деталей в інтер’єрі маємо капітель 12 ст. В екстер’єрі таких деталей більше. Залучалися до зведення храму й іноземці, відчувається італійська школа. Є знаки будівельників і це як маркетинговий хід. Наприклад, давня кирилична літера Ять. Тобто, серед каменярів були українці-галичани, які переймали досвід».
Мене як гуманітарія зацікавила писемність на стінах. Тож запитав, наскільки давньоукраїнськими є ці написи:
«Ми навіть відмінки можемо побачити!» – говорить пан Андрій і вказує на текст із невідокремленими один від одного словами, якому присвятив понад рік свого життя.
«По-перше, ці тексти поляки ховали… Це кирилиця. Збереглося 70 відсотків тексту, закінчується він хрестом.
Перше слово, яке прочитали, – це «могорич». Тексти читати важко, все збито до купи, ми не знаємо, де починається одне слово, де інше. «Ім’я яково – Юдка», – цитує Андрій давній текст. Решту на слух розібрати важко.
«Ідеться про епізод життя Галича 13 ст., що хтось на когось звів наклеп», – продовжує розповідати дослідник. «Людина, честь котрої попрана, заручається підтримкою військових, авторитет яких поза сумнівом. Іде судовий процес, на що вказує слово «врязані». Є свідок Юдка. Таким чином людина зберегла в суспільстві свою репутацію. Текст створено, щоб людина не була покарана на божому суді.
Ми черпаємо свідчення з літопису, але це джерело як політична програма, як фейсбук-сторінка політика, де князь завжди молодець і красень, який виграє походи.
А це мова народна, тут є слово «борше», що означає «швидше». Люди часто плутають похідне «борзий», гадаючи, що воно означає «нахабний», плутаючи з російським тюремним жаргоном, а насправді значення «швидкий». Приміром, борзий кінь».
Поміркували ми з Андрієм Гусаком і про мотивацію жителя написати свою побутову ситуацію на стінах храму й дійшли висновку, що ось так публічно, в божому місці людина відстояла свою гідність, у такий спосіб повідомивши і Бога, і людей, а також зазначивши імена кривдників, як і, приміром, у Румунії. По суті, це сповідь Богу. Попри ризики наразитися на штраф за написи у стінах храму.
Хто ж хоче докладніше дізнатися про храм Святого Пантелеймона в Шевченковому, є сторінка цієї церкви у фейсбуці й інстаграмі, а краще –приїхати та побачити пам’ятку наживо. За словами Андрія Гусака, церква потребує поширення знань і свого відкриття для гостей з України та світу.
Ось про такі миттєвості нашої міжчасової і просторової мотоподорожі хотів розповісти читачам сторінки.
Дякую Івано-Франківському Центру журналістської солідарності за натхнення й можливості! Текст написано в одному з будинків по вулиці Євгена Коновальця 4 серпня «по гарячих слідах».
До нових зустрічей на спілчанських ресурсах!
Обговорюємо започаткування рубрики про життя на прифронтовій Харківщині, тож онлайн-зустрічі можуть стати частішими!
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Роман Кривко
Дискусія з цього приводу: