Пропонуємо вам ознайомитися із адаптацією колонки президента профспілки працівників сфери комунікацій та ЗМІ «NewsGuild» Джона Шлюса, опублікованої американським виданням «The Hill».
Наприкінці березня м’ясопереробний гігант Smithfield Foods оголосив про перший підтверджений випадок COVID-19 на своєму заводі в Су-Фолсі. Через кілька тижнів встановили взаємозв’язок із цим захворюванням на заводі більше ніж з 1000 іншими випадками. Ця новина розпочалася як локальна, перш ніж Smithfield (й інші підприємства з перероблювання м’яса) стали відомі, як осередки поширення коронавірусу.
Про цю історію ми знаємо лише завдяки завзятим репортерам з «Sioux Falls Argus Leader» та «Minneapolis Star Tribune». Вони розслідували випадки та дізналися, що Smithfield ігнорував скарги працівників щодо здоров’я та безпеки, натомість пропонував співробітникам гроші, щоб ті продовжували працювати в небезпечних умовах. Без локальної журналістики ця історія, можливо, ніколи не з’явилась би на світ.
Оскільки COVID-19 завдав удару по бюджетах видань, які вже до цього ледве трималися на плаву, дехто почав стверджувати, що пресу не треба рятувати, а слід дозволити їй потонути. Так не повинно бути. Це потребуватиме бачення та зосереджених зусиль, але ми можемо захистити місцеві новини та ту критичну роль, яку вони відіграють у громадах по всій країні.
У ЗМІ, безумовно, є свої проблеми. Впродовж останнього десятиліття бізнес-модель кардинально змінилась через різке переміщення потоків доходів від новинних видань — як друкованих, так і цифрових — до гігантських технологічних платформ, таких як Google та Facebook.
Галузь також була спустошена безліччю злиттів та поглинань, очолюваних приватним капіталом та хедж-фондами. Ці рішення йшли від менеджменту, а не від рядових журналістів, які наполегливо працюють над тим, щоб забезпечити свою аудиторію правдивими новинами.
Мало хто з цих мега-власників продемонстрував далекоглядність або стурбованість довгим здоров’ям галузі. У багатьох випадках вони активно сприяли його занепаду. Виділяти гроші на цю проблему, не вирішивши найкритичніші проблеми галузі, буде безглуздо і безрезультатно. Натомість, нам потрібно всебічне переосмислення того, як виглядатиме майбутнє місцевих новин.
Будь-яке рішення повинно починатися з двосторонньої підтримки негайної, необхідної допомоги в наступному раунді фінансуванні федеральних стимулів.
Однак зрештою знадобиться більше, ніж просто тимчасове підживлення грошима. Одним із варіантів може бути довгострокове державне фінансування місцевої журналістики. Наприклад, федеральний уряд міг би створити фонд для підтримки редакцій та запобігання звільненням, щоб журналісти могли продовжувати розповідати історії своїх громад та тримати ситуацію під контролем. Фонд також зміцнював би існування журналістики в так званих «інформаційних пустелях» (районах без сталого висвітлення місцевих новин) у всіх 50 штатах.
ЗМІ слід демонструвати фінансові потреби та звітувати про те, як вони використали кошти. Одержувачам слід заборонити протягом п’яти років використання грошей для «золотих парашутів» для менеджменту, участі в злиттях і поглинаннях або купівель на запозичені кошти, що призведуть до втрати робочих місць або зменшення виплат. Критично важливо, щоб, Фонд забезпечив незалежність медіа відповідно до норм журналістської етики, проголошених такими організаціями, як Товариство професійних журналістів (Society of Professional Journalists). Медіа-організації, які отримують державне фінансування, як PBS та NPR, хоча і досі регулярно проводять висвітлення важливих подій політичного спектру, показують, що цей незаангажований підхід до журналістики може працювати.
Скептики називають такі пропозиції «безпрецедентними». Якщо це найсильніша критика, яку можна винести, я закликаю циніків подивитися на все, що відбувається в нашій країні, і запитати, чи справді час шукати прецеденти. Ніхто з нас не повинен відчувати себе комфортно, уявляючи собі світ без сильного, здорового, незалежного місцевого медіапростору.
В епоху, визначену страхом та дезінформацією, місцеві видання залишаються тими медіа-організаціями, яким американці найбільше довіряють. Це важливо для притягнення до відповідальності органів місцевого самоврядування та бізнесу. Коли регіон втрачає свої місцеві ЗМІ — ризик корупції зростає, а місцеві органи влади стають більш недбалими щодо залучення позик та витрат. Втрата місцевих новин навіть сприяє збільшенню політичної поляризації — тривожна тенденція протягом останніх кількох років. І без місцевих новин розслідувальні повідомлення про такі історії, як торгівля інсайдерською діяльністю Кріса Коллінза або порушення закону про запас репутації Донни Шалали, завдадуть серйозного удару.
Існує двопартійне визнання того, наскільки серйозні ставки. Сенатори Емі Клобучар, Джон Кеннеді, Джон Бузмен та Марія Кантвелл направили спільний лист керівництву Сенату, в якому говорилося, що місцеві новини «необхідні для підтримки якісної поінформованості громадськості». Це питання виходить за рамки політичних ліній, як і деякі інші.
Якщо ми дозволимо індустрії потонути, десятки тисяч американських журналістів, які присвячують себе інформуванню своїх місцевих громад, втратять роботу. Прозорість, відповідальність та безпека постраждають у всьому нашому суспільстві.
Наша демократія вже стоїть перед низкою інших викликів. Ми не можемо додати до списку втрат місцеві медіа.
Джон Шлюс — президент профспілки працівників сфери комунікацій та ЗМІ «NewsGuild»
