92% прифронтових медіа працюють на застарілому обладнанні, а журналісти знімають репортажі на власні телефони. Національна спілка журналістів України дослідила технічний стан 25 редакцій-учасниць програми Frontline Press – і побачила картину, яка одночасно лякає й надихає.
Олександр Соломко із Ямполя Сумської області знімав свій найвідоміший сюжет п’ятнадцять хвилин. Це був останній рейс електрички – маленької, напівпорожньої, яка востаннє везла людей через прифронтову зону. В кишені в Олександра був лише смартфон. Журналіст сів у вагон, поговорив із жінками, які їхали передати дітям передачі, і поки електричка повертала назад – змонтував сюжет прямо в дорозі. З’явився мобільний інтернет – і матеріал був уже в редакції.
«Не важливо, який це має вигляд. Важливо, що ми розповідаємо»
Так каже Олександр Соломко, який за чотири роки роботи на прикордонні зробив простий, але важливий висновок: аудиторія цінує не ідеальну картинку, а правдиву інформацію. Його ютуб-канал – найбільший у Шосткинському районі – за один лише січень набрав 800 тисяч переглядів.
Утім, як свідчить опитування 25 прифронтових редакцій, яке провела Національна спілка журналістів України, за зовнішньою легкістю цифровізації журналістики стоїть реальність, наповнена масою труднощів, пов’язаних із війною, психологією і, звісно, фінансами. Реальність, у якій журналісти знімають на «китайські дешеві телефони, що глючать», верстають газету ночами, коли нарешті дають світло, і тримають старе обладнання буквально на скотчі.
Коли експерти НСЖУ попросили редакції оцінити свій технічний стан, жодна не обрала варіант «відмінний». Вісімнадцять із двадцяти п’яти (72%) визначили його як «задовільний», що на мові прифронтових медіа означає: частина обладнання застаріла і потребує заміни. Ще п’ять редакцій назвали стан незадовільним.
«Працюємо на техніці 2012–2015 років, яка постійно виходить з ладу. Комп’ютери зависають при обробці фото», – так описує ситуацію редакція «Голос Гуляйпілля» із Запорізької області.
«Наявний комп’ютер 2018 року вже не справляється з монтажем відео, процесор перегрівається», – додають «Вісті Придніпров’я» з Дніпра.
Понад половина редакцій не оновлювали обладнання більше трьох років. Кожна п’ята – більше п’яти. А журналісти газети «Ваш шанс» із Сум кажуть, що вся техніка була введена в експлуатацію ще у 2008 році. Комп’ютер верстальниці згорів ще на початку війни – і відтоді вона працює вдома, на власному обладнанні.
Війна забирає не лише людей
Кожна третя редакція втратила техніку через бойові дії. Редакцію видання «Зоря+Вісник Богодухівщини» з Харкіщини розтрощено планомірними російськими ударами, і звідти евакуювати вдалося далеко не все. Із розтрощеної в перші дні повномасштабного вторгнення редакції «Голосу Гуляйпілля» мародери вкрали фотоапарат. Евакуація «Перемоги» з прифронтового Краснопілля на Сумщині проводилася екстрено (головного редактора мобілізували), і частина техніки так і залишилась.
Прифронтові редакції працюють головним чином на старих комп’ютерах, при цьому частину техніки або позичають, або залучають особисте майно журналістів.
При цьому, як не дивно, прифронтові редакції не просто виживають – вони примудряються розвиватися. Друковані медіа одне за одним «ідуть у цифру»: ведуть фейсбук-сторінки, запускають інстаграм, експериментують із ютубом і тіктоком.
«Ми з серпня розпочали розкручувати сторінку у фейсбуці, – розповідають у редакції видання «Нові горизонти» із селища Короп на Чернігівщині. – Завдяки великій кількості фото і відеоматеріалів у нас почала стрімко рости аудиторія: за пів року з 2,4 тисячі до 6,5 тисяч. На сьогодні маємо до трьох мільйонів переглядів за місяць, і вже заробили перші 250 доларів на монетизації».
250 доларів, які для столичного медіа – дрібниця, для прифронтової газети – перший крок до фінансової стабілізації. Але четверо працівників редакції хочуть більшого: у січні створили сторінку в інстаграмі, планують залучити молодшу аудиторію. Для цього просять у потенційних донорів одне – потужний смартфон. Бо в журналісток відео та фото, зняті на дешеві телефони, виходять низької якості.
Смартфон як базовий робочий інструмент
«Коли НСЖУ готувала опитування, в переліку відеообладнання не було пункту «смартфони», – розповідає координаторка проєктів НСЖУ Ірина Хроменко. – Були відеокамери, фотоапарати, стабілізатори, освітлення. Але редакції самі дописали те, чого потребують найбільше. Не дорогу камеру, яку страшно везти на зйомки під обстрілами і яку немає кому калібрувати. Не студійне освітлення, для якого потрібне стабільне електроживлення. А сучасний потужний смартфон – інструмент, який поміщається в кишеню і замінює одразу все».
«При виїзді в прикордонні з Росією села працювати з відеокамерою чи фотоапаратом неможливо через безпекову ситуацію. Виручає телефон з потужною камерою. Користуємось особистими телефонами журналістів», – пояснюють у «Новинах Городнянщини» (Чернігівська область).
«Сьогодні редакційні смартфони – це базовий робочий інструмент, без якого складно оперативно і якісно висвітлювати життя громади, бо ми даємо багато мультимедійного контенту», – кажуть у газеті «Наш край» із Сумської області.
І додають, що вже були випадки, коли особисті телефони журналісток підводили: «у важливому відео “посипалося” зображення».
76% редакцій потребують відео- та аудіообладнання – це найзатребуваніша категорія за результатами опитування. Але за цією цифрою ховається не запит на студійні комплекти, а гранично конкретне прохання: допоможіть хорошим телефоном, мікрофоном-петличкою і штативом.
Так, Олександр Соломко з Ямполя розповідає, що для щоденних випусків відеоновин достатньо смартфону, петличного мікрофону і безкоштовної програми для монтажу VN. Якість зйомки на мобільний телефон без стабілізатора бере навіть Суспільне.
А Василь Мирошник із прифронтової Богодухівщини формулює мінімальний набір одним словом: «слухавка». «Вона заміняє сьогодні все – і відеокамеру, і диктофон, і все на світі. Хороша слухавка», – каже журналіст.
Світло, якого немає
Утім, навіть найкращий смартфон марний, якщо його нічим зарядити. Енергетична незалежність – перший за пріоритетністю запит прифронтових редакцій: 36% поставили його на перше місце.
76% редакцій втрачають понад 20% робочого часу через відключення електроенергії. 44% – понад половину. Найгірша ситуація – в Харківській, Сумській, Донецькій областях, де світло інколи буває лише дві години на добу.
«Верстаємо газету вночі, коли дають світло. Іноді доводиться їхати в інше місто, де є електрика», – говорять у газеті «Зоря+Вісник Богодухівщини».
«У нас більше немає електрики, аніж є», – лаконічно підсумовує «Степова зоря» з Дніпропетровщини.
Завдяки донорським програмам, зокрема НСЖУ, зарядні станції є в більшості редакцій. Але цього замало.
«Потужностей станції бракує для підключення принтеру. А ще зіткнулися з таким негараздом, що після споживання енергії не можемо підзарядити станцію з розеток, бо не вистачає напруги. Чекаємо напругу у 220 вольт, а чекати можна понад три й більше днів», – пише редакція видання «Наше життя» із Запорізької області.
Під час онлайн-конференції «Технічна стійкість медіа в умовах війни», який провела НСЖУ, Андрій Русиняк із телекомпанії «РАІ» (Бурштин, Івано-Франківщина) поділився рецептом, який відпрацьовував роками: зарядна станція плюс сонячні панелі плюс генератор.
«Навіть якщо поставити одну сонячну батарею на 600 Ватт – вона вже даватиме декілька ватт заряду. Просто винести на вулицю, поставити – необов’язково на даху», – каже пан Андрій.
За його підрахунками, базовий комплект – інвертор на 5 кВт і одна батарея – коштуватиме близько 90 тисяч гривень. Суттєві гроші, але вони дають редакції можливість працювати до десяти годин без зовнішнього живлення.
Без грошей = без розвитку
Але… на жаль, 84% редакцій не мають жодної фінансової спроможності для придбання техніки. Навіть ті три редакції, що готові співфінансувати, можуть покрити максимум 10-20% вартості. Решта – повна залежність від донорської підтримки.
Це створює замкнене коло. НСЖУ та міжнародні партнери спонукають редакції розвивати цифрові платформи – і правильно роблять, бо в цьому майбутнє. Редакції відгукуються, йдуть у соцмережі, починають знімати відео, бачать відгук аудиторії. Але соцмережі вимагають якісного візуального контенту. А для якісного контенту потрібна хоча б мінімальна техніка – потужний смартфон, мікрофон, стабільне джерело живлення. Коштів на це немає. І коло замикається.
«Без донорської підтримки технічне оновлення неможливе» – такий ключовий висновок опитування. Але є й другий, не менш важливий: ці редакції готові працювати. 88% мають працівників із достатніми компетенціями, щоб одразу використовувати нове обладнання. Інвестиція в техніку дасть швидкий ефект.
НСЖУ системно працює над тим, щоб підтримка прифронтових медіа була не фрагментарною, а послідовною. Голова НСЖУ Сергій Томіленко під час онлайн-конференції «Технічна стійкість медіа в умовах війни» розповів, що Спілка вийшла з ініціативою до уряду Японії щодо створення в Україні технічного фонду підтримки регіональних медіа. Цю ініціативу підтримала міністерка культури Тетяна Бережна. Паралельно НСЖУ реалізує програму «Frontline Press» за підтримки Шведської медіабізнес-асоціації, залучає підтримку від «Репортерів без кордонів», Фундації «Hirondelle», «Internews» та інших міжнародних партнерів.
Але масштаб потреб – більший за наявні ресурси. 25 прифронтових редакцій – це 25 команд, які щодня інформують громади, що живуть під обстрілами. Для багатьох із цих громад місцеве медіа – єдине джерело достовірної інформації. Єдина альтернатива анонімним телеграм-каналам із неперевіреними новинами.
«Якщо ми не скажемо – скажуть за нас. Якщо ми не зробимо свою роботу – свою роботу зроблять вони. І брехати набагато легше, ніж казати правду», – каже журналіст Василь Мирошник.
Інколи для того, щоб правда продовжувала звучати, достатньо одного хорошого смартфона. Питання лише в тому, хто допоможе його придбати.
Цей матеріал підготовлено в межах програми Frontline Press, яку реалізує Національна спілка журналістів України (НСЖУ) спільно зі Шведською медіабізнес-асоціацією Tidningsutgivarna (TU). Програма спрямована на зміцнення стійкості локальних редакцій у прифронтових областях України та діє з 1 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року. У межах програми 25 відібраних на конкурсній основі прифронтових газет із Дніпропетровської, Чернігівської, Харківської, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Сумської та Херсонської областей отримують фінансову, менторську та освітню підтримку.
НСЖУ з перших днів повномасштабного вторгнення послідовно організовує підтримку прифронтових та деокупованих медіа: від фінансування друку перших номерів газет після вимушених перерв до системних програм із цифровізації, медіаменеджменту та економічної стійкості редакцій. Зокрема, у межах Frontline Press НСЖУ проводить серію онлайн-конференцій та вебінарів із технічної стійкості медіа в умовах війни, присвячених практичним рішенням технічного забезпечення редакцій — від автономного енергоживлення та захисту обладнання до цифрової трансформації та роботи на платформах.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: