Конфлікти супроводжують нас щодня – на роботі, вдома, у редакції чи під час спілкування з героями матеріалів. Але чому одні суперечки завершуються пошуком рішення, а інші швидко перетворюються на взаємні звинувачення, агресію й емоційні зриви?
Саме про це говорили під час чергового психологічного тренінгу «Конфлікт чи скандал? Як не зриватися у складних розмовах», який Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ провів для журналістів разом із психологом і тренером ГО «ГОЛОС ПРО» Олександром Макухою.
Учасники розбиралися, чому навіть незначні суперечності іноді переростають у деструктивну поведінку, як стрес і автоматичні реакції впливають на нашу поведінку та що допомагає зберегти конструктивний діалог. Відповіді шукали не лише в теорії, а й через практичні вправи, рольові ситуації, власний досвід та знайомі кожному життєві ситуації.
Так, першою стала інсценізація розмови між редактором і журналістом, який не встиг подати матеріал у визначений час. Спочатку діалог будувався навколо суто робочої проблеми: дедлайну, верстки, затримки тексту тощо. Проте вже за кілька реплік співрозмовники почали переходити на особистості: говорити про безвідповідальність, характер, професійні якості, згадувати попередні випадки тощо.
– Доки ми говоримо про проблему – ми можемо її вирішити. Але коли починаємо говорити про те, яка людина перед нами, ми перестаємо вирішувати питання і починаємо захищати себе, – пояснив Олександр Макуха.
Конфлікт – це зіткнення різних позицій, інтересів, поглядів, цінностей тощо. Сам по собі він не є проблемою і може завершитися пошуком рішення. Проте нерідко розмова переходить до образ, взаємних претензій та боротьби за власну правоту. Тоді предмет суперечки вже не має значення – головним стає бажання перемогти.
– Скандал починається тоді, коли предмет розмови зникає, а люди починають захищати себе одне від одного, – наголосив Олександр Макуха.
Втім, за словами тренера, проблема полягає не лише у словах, але й у тому, що ми часто переоцінюємо власну здатність діяти виключно раціонально.
Під час тренінгу учасники неодноразово зазначали, що втома, постійний стрес і велике професійне навантаження помітно впливають на спілкування. Коли людина виснажена, навіть незначні труднощі або різкі слова співрозмовника можуть викликати зовсім іншу реакцію, ніж у спокійному стані.
– Ми звикли думати, що повністю керуємо собою. Нас так виховують: стримуйся, не показуй емоцій, будь сильним. Але людина – цілісна. Неможливо окремо мислити й окремо відчувати, – зауважив тренер.
Емоції – не зайві. Вони роблять нас людьми й виконують важливі функції: допомагають орієнтуватися в ситуації, сигналізують іншим про наш стан тощо. Проте коли накопичуються втома, напруга або тривалий стрес, контролювати реакції навіть на незначні подразники дедалі складніше. Саме тому важливо помічати свій емоційний стан до того, як він почне керувати поведінкою.
– Запитайте себе: «Що зі мною зараз?» Якщо людина не знає, що вона відчуває, це не означає, що емоції не керують нею. Керують. Просто вона цього не помічає, – наголосив тренер.
Частина зустрічі була присвячена особистим межам. Учасники виконували практичну вправу, за якої по черзі повільно наближалися один до одного, а партнер мав сказати «стоп» в момент відчуття дискомфорту. Виявилося, що межі комфортної дистанції для всіх є різні. Хтось дозволяв підійти майже впритул, а комусь було достатньо кількох кроків, щоб зупинити партнера.
Так само і з психологічними кордонами. Людина часто не усвідомлює момент, коли починає відчувати загрозу, але саме тоді переходить від обговорення до самозахисту, бажання змінити поведінку співрозмовника тощо.
– Скандал закінчується не тоді, коли інша людина заспокоїлася. Він закінчується тоді, коли я перестаю віддавати іншій людині право керувати моїм внутрішнім станом. Саме це я називаю внутрішньою точкою опори, – підсумував Олександр Макуха.
Першим кроком до деескалації, за словами тренера, часто стає проста пауза: помітити власний емоційний стан, повернути розмову до предмета конфлікту й не відповідати агресією на агресію.
Психолог запропонував простий орієнтир, який варто пам’ятати під час будь-якої складної розмови. Насамперед варто зрозуміти, що саме відбувається: вирішення проблеми чи захист власної гідності, самооцінки, особисті кордонів тощо. Якщо вчасно помітити цей момент, шанс повернутися до конструктивного діалогу значно зростає.
Конфлікт сам по собі не руйнує стосунки. Навпаки, він може допомогти знайти рішення, домовитися про нові правила взаємодії чи краще зрозуміти одне одного. Скандалом конфлікт стає лише тоді, коли люди перестають говорити про проблему і починають боротися між собою. Саме тому одним із головних практичних висновків тренінгу стало вміння вчасно помічати початок ескалації та повертати розмову до конструктивного діалогу.
Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з AramintagUG та Офіс Дій.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко, фото Віктора Качанова і Світлани Іотової
Дискусія з цього приводу: