Мистецтво – безмежна форма творчості й оповідання через рухи, форми, кольори, звуки… Так, чимало інструментів уже п’ятий рік допомагають українцям через картини, музику, літературу, театр розповідати про втрати, травми й шалений біль. Та часом виникає потреба бодай на хвилину змінити тональність.
Саме так народилася нова вистава Патріотичного театру «Арт-Фронт» – «Солдат Степан Бандура та болотні примари», яку творча команда презентувала під час допрем’єрної зустрічі у Дніпровському центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Для Дніпровського ЦЖС такі зустрічі – це не лише можливість познайомити журналістів із новими культурними проєктами. Це й спосіб підтримати професійну спільноту, яка щодня працює в умовах війни, дати колегам можливість переключитися, поспілкуватися та отримати позитивні емоції.
– Ми свідомо підтримуємо такі ініціативи, адже журналісти, як і всі люди, які живуть і працюють в умовах війни, потребують не лише практичної допомоги, а й простору для відновлення, – зазначила координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова. – Культура й мистецтво можуть стати саме таким простором. І особливо цінно, коли через них можна говорити про складні речі, але вже в іншій тональності.
Торік команда розповідала про інклюзивну виставу-катарсис «Гучна тиша війни», створену за текстами й спогадами бійця-письменника Бориса Гуменюка. Та цього разу автори обрали інший підхід – сатиру, іронію та казковий абсурд.
– Після «Гучної тиші війни» побратими сказали: «Артист, скільки можна плакати після твоїх вистав? Зроби щось смішне», – розповів керівник ГО «Патріотичний театр “Арт-Фронт”», ветеран і виконавець головної ролі Ігор Кирильчатенко. – Власне, відтоді й почалася історія нової вистави.
Казка, у якій усе трохи не так
Головним героєм вистави, сценарій до якої написала письменниця Ірина Мазур, є український військовий за позивним Степан Бандура, який потрапляє до «сірої зони» та намагається переконати людей залишити небезпечну територію. Але що, як навколо солдата – болото, Баба Яга, Кощій, Хатка-на-курячих-ніжках та болотні примари?
Всім знайомі з дитинства персонажі нині з’являться в новому амплуа. Баба Яга – не стара чаклунка, а жінка «років зо 300», займається йогою і саморозвитком. Кощій Бездушний – «голодний ждун», який усе чекає на «руський мир». Навіть «сіра зона» у виставі має подвійне значення – це і територія, і своєрідний стан свідомості людини.
Та казкову форму для проєкту обрали свідомо. За словами авторів, вони не хотіли жартувати про бойові дії, натомість створили творчий простір, у якому через сатиру можна говорити про реальні явища. А казкові образи стали й можливістю поговорити про українську культурну спадщину.
– У нас багато чого забрали – починаючи від Київської Русі й закінчуючи казками. Тому ми вирішили забрати своє назад, – пояснив режисер-постановник вистави Олександр Глумов.
Сміятися теж потрібно вміти
Попри комедійність, за казковими героями й абсурдом залишаються реальні проблеми й питання – про страх, евакуацію, вибір, життя на прифронтових територіях, повернення військових із фронту до цивільного життя тощо.
У виставі є й серйозні моменти, зокрема ті, що можуть бути близькими ветеранам. Герой згадує власний досвід війни, страх та ситуації, які довелося пережити на передовій.
Сам Ігор Кирильчатенко говорить про театр не лише як про мистецтво, а і як про спосіб відновлення.
– Мистецтво дійсно лікує. Це випробувано на собі, – зазначив актор.
Для творців важливо, щоб глядач не просто посміявся, а вийшов із зали з відчуттям полегшення – у піднесеному настрої, з бажанням усміхнутися, поспілкуватися, можливо, навіть підспівати фінальній пісні. Адже під час війни потреба у таких емоціях не менша, ніж потреба говорити про біль.
Театр, який працює із сучасними технологіями
Окрім гри акторів, на глядачів чекає цифрова сценографія, для якої було розроблено спеціальне програмне забезпечення. Два проєктори створюють динамічне 3D-середовище: болото, воду, хмари, вітер, сонце та абстрактні простори страху.
Частина об’єктів на сцені фактично «оживає» за допомогою програми, якою під час вистави керує асистентка режисера. Саме програмне забезпечення Олександр Глумов розробив спеціально для цієї постановки.
– Створення такого софту зайняло близько 80% моєї режисерської роботи над цією виставою, – зазначив Олександр Глумов. – Тож «Солдат Степан Бандура та болотні примари» – це не лише акторська гра й текст, а поєднання театру, 3D-графіки, проекцій, звуку та сучасних цифрових технологій.
Водночас творці подбали й про доступність вистави. Для людей із порушеннями слуху передбачені субтитри – цей підхід команда «Арт-Фронту» використовувала й у попередній постановці.
Для ветеранів, військових, ВПО – і всіх, кому потрібна пауза
Цільова аудиторія вистави – ветерани, військовослужбовці, їхні родини, внутрішньо переміщені люди та цивільні.
Окрема увага у виставі приділена темі ВПО – зокрема думці про те, що Україна залишається домом, а після повернення люди мають отримати підтримку й відчуття, що їх тут чекають.
У «Арт-Фронті» наголошують: усі покази вистави будуть безкоштовними. Це принципова позиція театру, адже його проєкти мають соціальне спрямування.
Після прем’єри 22 серпня виставу можна буде побачити ще чотири рази – 23 та 29 серпня, 5 і 12 вересня. Покази відбуватимуться о 18:00 на малій сцені КДЦ «Дніпропрес» за адресою: вул. Василя Сліпака, 35.
Мистецтво як простір підтримки
Для Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ співпраця з «Арт-Фронтом» – це також продовження роботи зі створення простору, де журналісти та інші представники професій, які працюють в умовах війни, можуть не лише отримувати практичну допомогу, а й відновлюватися через спілкування, культуру та мистецтво.
Підтримка ментального здоров’я колег-медійників – один із пріоритетних напрямків діяльності Центру. Саме тому тема мистецтва як способу відновлення є близькою для команди Дніпровського ЦЖС. А спільні проєкти з «Арт-Фронтом» дають можливість поєднати журналістське середовище, культуру та ветеранську спільноту і створити простір для розмови про досвід війни в іншій – не травматичній – тональності.
Партнерство, яке продовжується
Прем’єра «Солдата Степана Бандури та болотних примар» стала ще одним етапом співпраці Дніпропетровського обласного журналістського осередку та ГО «Патріотичний театр “Арт-Фронт”».
Організації закріпили свої домовленості Меморандумом про співробітництво, який передбачає об’єднання досвіду та професійних можливостей для реалізації культурних, інформаційних, просвітницьких та гуманітарних ініціатив.
Ця співпраця розпочалася не сьогодні. Торік у Дніпровському Центрі презентували «Гучну тишу війни». Тепер команда «Арт-Фронту» повернулася з іншою історією – казкою для дорослих, у якій можна сміятися з абсурду, впізнавати реальність і водночас хоча б на годину дозволити собі перепочити.
Бо іноді потрібно не лише дозволити собі плакати, а й знову навчитися сміятися.
Проєкт «Казка-антистрес для дорослих “Солдат Степан Бандура та болотні примари”» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Стійкість суспільства через культуру».
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко, Дніпровський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: