Оскільки коронавірус змушує більшість із нас залишатися вдома, як журналісти все ще можуть створювати та висвітлювати історії-рішення, не маючи можливості пересуватися навіть по місту чи спілкуватися з ким-небудь особисто?
Хороша новина: гарні репортажі з дому все ще можливі, хоча й не ідеальні. Незважаючи на те, що дистанційна робота ускладнює створення сильного, яскравого почуття місця або несподіваних поворотів, є практичні способи, якими журналісти можуть все це компенсувати.
Від Тіни Розенберг, співзасновниці Мережі Журналістики Рішень та оглядача колонки New York Times Fixes, та Роксани Патель Шепелаві, виконавчого редактора/ співвиконавчого директора The Philadelphia Citizen, – ось п’ять порад про те, як займатися журналістикою рішень із вашої вітальні. Ви також можете ознайомитись з їхнім повним вебінаром на цю тему, де вони переглядають два власні репортажі, зроблені віддалено та відповідають на запитання учасників.
Порада 1: Сплануйте свою поїздку – але не їдьте
Ви б ніколи не поїхали за історією, попередньо не зрозумівши, чи варто це часу та грошей. Перш ніж кудись поїхати, потрібно знайти дані та інші докази, які підкреслюють цінність історії. Вам потрібно знати, що саме місце також пропонує правильний (потрібний) напрямок для історії. Вам потрібно спланувати свою поїздку: визначити, що ви хочете побачити і у кого хочете взяти інтерв’ю.
Ці дослідження ви робите, не виходячи з-за свого столу, навіть якщо можете подорожувати. Якщо ви не можете подорожувати, все одно можете виконати попередню роботу. Вам просто потрібно знайти способи зробити решту історії, не залишаючи свого столу (робочого місця).
«У більшості історій ви не збираєтеся знаходити людей випадковим чином або на вулицях, – говорить Розенберг. – Ви плануєте зустрічі та домовляєтеся з людьми, і все це можна зробити за допомогою відеодзвінка чи по телефону». Шепелаві погоджується. «Деякі аспекти, яких вам не вистачає через неможливість особистої присутності, ви можете отримати, використовуючи інші різноманітні джерела, – каже вона. – Якщо у вас є три людини, які можуть розповісти про одні і ті ж збори (мітинг), у вас можуть бути три різні аспекти (деталі), які для них виділялися, які ви, можливо, помітили або ні».
Порада 2: Знайдіть людей які будуть «вашими очима»
Якщо ви не можете бути там, на місці, наберіть номер за допомогою відеодзвінка, попросіть когось, хто перебуває на місці, зняти, або попросіть когось, хто там був, наочно описати сцену. У розповіді New York Times про програму під назвою “Припинення вогню” Розенберг починає, змальовуючи зустріч громади з приводу проблеми насильства з використанням зброї. Оскільки вона не могла бути там особисто, вона попросила когось описати, хто і що знаходиться в кімнаті. Завдяки цьому інтерв’ю Розенберг дізналася про невеликі деталі – наприклад, тип їжі, яку подають (сендвічі, салат та тістечка), – що допомогло їй намалювати багату картину для читача.
Шепелаві каже, що ви можете зібрати ці деталі, попросивши свої джерела переказати цей досвід, як історію. «Скажи, що і як було в кімнаті? Про що говорили люди? Що вони сказали? Це може бути все, що завгодно, що спонукає джерело навіть розповісти вам анекдот.» Розенберг додає: «Що носили люди? Що робили люди, коли вперше зайшли – чи розмовляли між собою чи просто сиділи? Як виглядала кімната – якого кольору були штори та підлога?»
Порада 3: Присвячуйте телефонним розмовам більше часу для глибшого розуміння
Давайте поглянемо правді у вічі: навіть журналістам, які роблять репортаж на місцях, може бути важко ходити по всіх місцях і бачити всі зустрічі та події, які вони хотіли б. Ось чому важливо попросити різних людей з різними точками зору розповісти свою версію історії.
«Ви можете довше залишатися у телефонній розмові і просто дозволити їм говорити, а не перейматися наступним питанням, наступним питанням», – говорить Розенберг, додаючи, що це може допомогти джерелам почуватися більш комфортно. «І тоді ви можете перейти до питань, які можуть мати більш важливе значення. «Чи трапилось щось, що вас здивувало? Чи пам’ятаєте історію будь-якої людини, яка поводилася так, що вам дуже запам‘яталося або викликало ваше занепокоєння?»
Один із прикладів Шепелаві: Коли вона розповідала про бідність для видання The Philadelphia Citizen, вона довго проводила інтерв’ю з Елізабет Бак, президента “Об’єднаного шляху Центральної Айови”. Задавши Бак «тонну запитань», вона змогла зібрати ілюстративні випадки – наприклад, про бізнесмена, який сказав, що «він нікого не знав з бідності», і людину, яка відповіла, «ваш бариста, ймовірно заробляє за те, що він бідний».
Порада 4: Тріангулюйте докази ефективності ідеї
Навіть коли особисто ви висвітлюєте подію, важливо перевірити, про що йдеться, перевіривши з великою кількістю людей, а також дослідивши якісні та кількісні дані. «Якщо я говорю про програму в тій чи іншій області/регіоні, я хочу поговорити з людьми, які працюють за цією програмою, з’ясувати, хто її клієнти, хто її критики і хто, можливо, не отримав від неї користі», – говорить Розенберг.
Щодо кількісних даних, Розенберг каже, що ви можете шукати позитивний девіант (відхилення від норми). «Розділіть проблему на невеликі шматочки, і для кожного фрагмента поставте питання: «Хто краще працює з подібними ресурсами?» Розенберг рекомендує шукати бази даних, організації та експертів із широким світоглядом.
Порада 5: Розширити загальну картину
Історії-рішення часто прагнуть розповісти історію про одну багатообіцяючу практику, «як це було зроблено (вирішено)». Але також добре вивчити, чи мали подібний успіх в інших місцях. «Якщо щось працює в одному місці, це не означає, що те ж саме буде працювати в іншому”, – говорить Шепелаві.
Іноді те, що програма поширюється природньо, також є свідченням того, що вона варта уваги і того, щоб про неї написати (розказати). Наприклад, Розенберг виявив, що Ньюбург – одне з 80 міст США, які використовують програму «Припинення вогню». В якийсь момент своєї розповіді про цю програму вона переїжджає до Окленда, де організатор громадськості Антоніо Седієль розповідає про те, як працює програма в його місті. В інший момент вона згадує, що Ньюбург може мати структурну перевагу завдяки ініціативі державного фінансування.
Суть, каже Шепелаві, – пам’ятати, що якість історії: деталі, яскраві персонажі, декорації, – це не сама історія. Натомість «сама історія полягає, в чому проблема, яке рішення для неї, як його використовують і що показують дані».
Переклала Катерина ТЕСЛЕНКО.
