Вебінар «Пошук експертів та статистики по Криму» з онлайн-курсу для журналістів «У фокусі – Крим» – це захід НСЖУ в партнерстві з Європейською федерацією журналістів. З авдиторією спілкувалися Юлія Тищенко, керівниця Центру суспільних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, Микола Семена (Радіо Свобода, проєкт Крим.Реалії) та Тетяна Пасова («Голос України»). У вебінарі 23 листопада взяли участь 125 слухачів, модератор – голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Відома експертка з проблем кримської тематики Юлія Тищенко свого часу працювала в робочій групі конституційної комісії, що готувала пропозиції змін до 10-го розділу Конституції України про Автономну Республіку Крим. З 2010 по 2018 роки – керівниця моніторингових і дослідницьких діалогових проєктів Українського незалежного центру політичних досліджень щодо ситуації в Криму в межах міжнародних ініціатив.
За даними Нацради з питань телебачення і радіомовлення, тематика Криму на найвпливовіших загальнонаціональних телеканалах України становить від 0 до 1 відсотка. Водночас загальний рівень довіри до цих медіа падає: цьогоріч лише 46 % респондентів (2015 року було 85 %) дивляться теленовини. І лише 40 % довіряють теленовинам, навела статистику Юлія Тищенко.
Кримська тематика – широке поле діяльності
Завдання журналістів – робити так, щоб сюжети про Крим були цікаві, а тематика – широкою й актуальною. Нині згадки про півострів обмежуються прогнозом погоди й лише найбільш резонансними справами про порушення прав людини. Цю ситуацію потрібно виправляти, вважає Юлія Тищенко:
– Але найголовніше – виробити в наших громадян розуміння того, що дії Росії на півострові – це міжнародний злочин, порушення міжнародного гуманітарного права. І тут дуже важлива функція ЗМІ. Окупанти ж порушують права корінних народів, право здобувати освіту рідною мовою, руйнують екологію Криму, вирубують ліси, нищать культурний ландшафт і культурну спадщину… З’явилися проблеми дискримінації, тиск на релігійні громади, заміщення населення, а ще – надмірна мілітаризація (перетворюють півострів на велику військову базу), незаконний призов кримчан у російську армію тощо. На офіційному рівні поширюють фейки і маніпуляції, зокрема про нібито міжнародне визнання «російського статусу» Криму.
Отже, ми маємо справу з неоколонізацією Криму, введенням його в загальний російський дискурс із постійною демонстрацією того, що Крим – нібито «ісконно» російська земля. Це теми для досліджень і публікацій, як і тема порушень прав українців. У межах України абсолютну більшість становлять українці, але на півострові ми були і є «меншиною» в меншині. Тому потребували більшої уваги держави, додаткових зусиль для захисту, створення умов розвитку та всіх тих речей, які з цим пов’язані. Але…
У жовтні країна-агресор провела незаконний перепис населення, який засудила вся світова спільнота. Тепер усім цікаво, скільки Москва «намалює» росіян і українців у тимчасово окупованому Криму. Цю тему теж треба моніторити.
Окрема тема – земля на півострові. У зв’язку з цим згадаймо так званий указ президента РФ про те, що землею в російському прикордонні (тобто на їхню думку й у Криму) не можуть володіти іноземні громадяни. А на півострові понад 12 тисяч громадян України мають земельні ділянки, отож існує загроза, що вони втратять свою землю. Якщо в Україні цю тему не актуалізувати, то й на рівні міжнародних організацій залишаться тільки висловлення стурбованості.
Дуже важлива тема – порушення санкційного режиму. Що більше буде інформації у ЗМІ про порушення державою-агресором таких заборон, то ефективнішою може бути санкційна політика.
Не можна оминути й міжнародний контекст. Усі згадки про Крим на світових майданчиках, перемовинах та в судах – мають бути в наших ЗМІ.
Отже, що більше ми знатимемо про Крим у різних аспектах, про зусилля української влади, громадських організацій на захист кримчан, то цікавішими зможемо робити журналістські матеріали.
Де шукати інформацію про Крим?
Знаходити інформацію про Крим можна, з певними застереженнями, й у російських джерелах (видання саме в РФ, а не в Криму). Але до них треба ставитися дуже обережно, навчитися ними користуватися. Вони важливі під час журналістських розслідувань, приміром, коли писати про вибори до Держдуми, що нещодавно відбулися й на території тимчасово окупованого Криму. Використовувати можна такі відкриті інформаційні ресурси, як Міністерство культури РФ – 507 посилань стосовно Криму. На офіційному сайті президента РФ також є посилання на Крим. Інколи ці ресурси викладають стенограми нарад, у яких згадується Крим. У них можна знайти наголоси на певні тенденції щодо подій у Криму.
Статистичні дані варто шукати й у звітах міжнародних організацій, офіційних матеріалах конференцій. Є регулярні тематичні звіти структур ООН, зокрема Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини і Управління Генерального секретаря ООН, які стосуються кримської проблематики. Там можна знайти перевірену інформацію і про кількість репресивних заходів, і про аспекти мілітаризації, і про освіту. Є інформація також у звітах українських організацій: Кримської правозахисної групи, яка щомісяця готує моніторинговий огляд ситуації з правами людини в регіоні; Кримськотатарського ресурсного центру. У матеріалах центру, крім фактів порушень прав людини, є й цікава аналітика, наприклад, дослідження з екології.
Важливі джерела інформації про Крим – українські експерти, зокрема з Кримської платформи, соціальні мережі, блогери.
Не варто ігнорувати органи влади: Міністерство реінтеграції, Постійне представництво Президента України в АР Крим, тематичні звіти уповноважених тощо.
Наші громадяни потребують інформації з життя окупованих територій, тож важливо бачити Крим очима України. Нагальне завдання журналістів – робити цікаві, гострі, насичені матеріали на цю тему. Писати про Крим – не лише з нагоди пам’ятних чи трагічних дат (як-от 26 лютого – день спротиву окупації чи 18 травня – початок депортації кримських татар), а системно, постійно. Важливо не транслювати російські сенси у висвітленні інформації. Стосовно всіх подій у нас мають бути свої наративи і свій дискурс.
Маємо також орієнтуватися на аудиторію, враховувати її. Писати ж треба й для зовнішнього споживача, якому слід пояснювати, що Крим – це Україна і чому це Україна. Є внутрішня загальнонаціональна аудиторія, є аудиторія областей, які межують з окупованим Кримом, і є аудиторія на тимчасово окупованих територіях. Для різної аудиторії може бути різна сегментація тем, різні мови, форми публікацій тощо.
Час працює і проти Росії
Микола Семена (куратор навчальної ініціативи НСЖУ) нагадав, що проблема Криму весь час загострюється, отож і час працює не лише проти України, а й проти Росії. Світова спільнота визнає, що півострів окупований – це доконаний факт.
Російські пропагандисти шукають усіляких виправдань агресії Москви, аби ввести в оману світ, викривити міжнародне право. Вочевидь, через безвихідь і відчуття, що колись мусять відповідати за свої незаконні дії, Владислав Сурков (донедавна помічник президента РФ, один з ідеологів окупації українського Криму) вдався до такої собі політичної лисенківщини. У своїй статті він написав, зокрема, що Росія «розширюватиметься», – це, мовляв, фізика. Українські ЗМІ мають відповісти хвилею спростувань нісенітниць і критикою недолугих фантазій українофоба. Треба залучати до цієї справи українських експертів, аналітиків, зокрема брати інформацію, статистику й у тих джерелах, які назвала Юлія Тищенко.
Які українські ЗМІ пишуть про Крим
Тетяна Пасова, кандидат наук із соціальних комунікацій, заввідділу газети «Голос України» (раніше як журналістка працювала на телеканалі ATR – 2016-го, нині висвітлює кримську тематику на сторінках газети):
– Журналісти пишуть про Крим навіть тоді, коли немає доступу на його територію, знаходять джерела інформації через засоби комунікації. Але мусимо бути дуже обережними, беручи інтерв’ю в людей, які мешкають на півострові. Реалії ж нині такі, що «смажений» заголовок для нас може обернутися кримінальною справою для них. Кримчани живуть в умовах, коли інформація в тамтешніх і російських медіа майже стовідсотково пропагандистського забарвлення – окупаційна влада іншої не потребує.
Флагман серед українських ЗМІ, що висвітлюють кримську тематику, – мультимедійна платформа Крим.Реалії. Якщо казати про власне український зміст телерадіокомпаній, то варто назвати «Чорноморку» і «UA: Крим». Крім того, приватний холдинг ATR – орієнтований переважно на проблеми кримських татар.
До 2014 року найпопулярнішою українською газетою в Криму була «Кримська світлиця». На жаль, зараз вона виходить лише онлайн і рівень її дещо інший – це радше видання для душі, а не суспільно-політичне.
Серед інформаційних агенцій цікава BlackSeaNews, зокрема для тих, хто шукає статистику, конкретні дані. Вона часто публікує звіти, особливо ті, що стосуються нелегального заходу суден у порти Криму, пише про інші порушення санкційного режиму. Колегам, яких цікавлять факти, статистика, цифри, варто звернути на неї увагу.
Сайт «Ґрати» часто розповідає про гоніння в тимчасово окупованому Криму.
На мою думку, бажано, щоб журналісти, які пишуть (або планують писати) про Крим, не лише продукували статті, а й пропонували тематичні проєкти, що привернуть увагу широкої авдиторії.
Джерела інформації
Серед джерел інформації журналістів одне з чільних місць посідають правозахисні групи. Приміром, Кримськотатарський ресурсний центр подає вичерпні відомості про гоніння кримських татар на півострові. Кримська правозахисна група відстежує порушення прав людини в Криму. Їхні звіти можуть бути підґрунтям створення повноцінних журналістських матеріалів.
Група «Кримська солідарність» координує мирний спротив репресіям окупантів. На півострові ж уже понад сто політв’язнів. Стримують маховик переслідувань безстрашність і згуртованість кримських татар, їхній громадський рух солідарності. Відповідна група може надати журналістам чимало необхідної інформації.
ГО «КримSOS» на початку своєї діяльності допомагала переселенцям, згодом стала проводити й акції (пікетування посольства РФ у Києві), вечори, мистецькі заходи. На сторінках КримSOS у соцмережах також є інформація про порушення прав людини в Криму.
Привертають увагу громадські проєкти «Кримське дитинство», «Наші діти» (останній започаткувала Муміне Салієва – багатодітна мати, дружина політв’язня Сейрана Салієва). Тут опікуються дітьми ув’язнених кримських татар (таких дітей уже понад 200). У групах соцмереж люди гуртуються, щоб допомагати одне одному. І про них теж треба говорити й писати: важливо бачити, що в тимчасово окупованому Криму люди здатні на самоорганізацію.
На півострові є також проєкти, які стосуються культури та історичної спадщини. Так, кримськотатарська поетеса и журналістка Ліля Буджурова не лише серед засновниць громадського руху «Бизим балалар» («Наші діти»), а вона й організовує мистецькі акції.
Останнім часом матеріали з Криму – здебільшого про суди, гоніння, обшуки тощо. Тут завжди важливі посилання на думки адвокатів (з ними треба дружити у соцмережах): захисники зацікавлені робити публічними події, що відбуваються в судах. Це певною мірою заважає окупаційній владі безоглядно фабрикувати вироки.
Поради колегам: переглядайте сторінки громадських активістів, які не бояться працювати в Криму й висловлювати думку. Але у власних дописах у ЗМІ чи у спілкуванні з кримчанами, які живуть на півострові, маємо бути дуже відповідальними, щоб їм не нашкодити. Ми всі знаємо: Крим – це Україна. Та якщо вони публічно вимовлять цю фразу – можуть потрапити за ґрати. Такі прецеденти вже були.
Цікавтеся діяльністю Меджлісу кримськотатарського народу – він, як відомо, відіграє провідну роль у боротьбу корінного народу на свої права на своїй же землі. Його лідерів звинувачують в екстремізмі, їм оголошено вироки, їм забороняють в’їжджати до Криму. Та й сам Меджліс ще 2016-го визнаний у РФ «екстремістською організацією» – це взагалі нечувано, щоб так називали виборний орган!
На часі й активна діяльність Кримської платформи для поширення у світі українського бачення подій на окупованому півострові.
Журналісти покликані не лише задовольняти елементарні інформаційні потреби авдиторії, а й говорити з нею про потреби суспільства, проблеми, болі нашої країни. А Крим саме і є таким нашим болем.
Партнери цього вебінару – кафедра журналістики і філології Сумського державного університету й кафедра соціальних комунікацій Волинського національного університету імені Лесі Українки.
Онлайн-курс для журналістів «У фокусі – Крим» – ініціатива Національної спілки журналістів України у партнерстві з Європейською федерацією журналістів. Курс із 10 зустрічей – про досвід і методику висвітлення проблем окупованого українського півострова.
