Матеріали вебінару «Ненасильницький інформаційний спротив. Вимушена журналістська міграція. Інформаційні наслідки окупації», що відбувся 11 листопада 2021 року як частина онлайн-курсу для журналістів „У фокусі – Крим”. Основні спікери заходу: Гаяна Юксель – кандидатка філологічних наук, доцентка, докторантка Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Юрій Луканов – журналіст, письменник, автор книжок «Пресувальна машина. Як Росія знищувала свободу слова в Криму» та «Репортер Волковський».
Гаяна Юксель – кримчанка, досвідчена журналістка. У Криму працювала в пресі, проводила тренінги, була однією з організаторів і головною редакторкою українсько-турецької інформаційної агенції «Кримські новини». Агенція нині працює в Києві, випускає новини українською, кримськотатарською, англійською, турецькою, російською мовами.
Гаяна Юксель – член Меджлісу кримськотатарського народу і член Колегії Міністерства культури та інформаційної політики України.
У 2014 році вона з чоловіком (йому серед перших активістів спротиву окупації Москва заборонила в’їзд на територію Криму) опинилася в центрі складних і трагічних подій на півострові. І нині журналістка, навчаючись у докторантурі, працює над дисертацією «Кримська інформаційно-медійна парадигма в контексті окупації 2014 року».
Гаяна Юксель розкриває тему «Ідеологічні та інформаційні наслідки окупації Криму 2014 року з боку Російської Федерації» й нагадує:
– Інформаційна експансія Російської Федерації в українському Криму не припинялась упродовж усіх 30 років незалежності України – тільки до 2014-го експансія була прихованою, а нині вона відкрита.
Згадує журналістка-науковець, як колись, до тимчасової окупації, вона запитала колегу з британської BBC, що працювала в Ялті: «Які теми про Крим цікаві зовнішньому користувачеві?» І почула відповідь: «Флот. Земля. Татари».
– Так воно й виходить, – каже Гаяна. – Геополітичний фактор – це флот, відносини України і Росії, економічний цикл – питання землі й розвитку, етносоціальні – це формування української політичної нації, три етнічні групи, які домінували на півострові, і такий фактор, як повернення корінного кримськотатарського народу з місць депортації на батьківщину.
Інформпростір Криму до окупації був відкритим, умонтованим у єдиний інформаційний простір України й водночас унікальним. Там сформувався потужний журналістський корпус і не було місця «острівному синдрому». Медійну систему Криму становили регіональні, загальнонаціональні українські ЗМІ та міжнародні (AFP, TRT, BBC, Радіо Свобода та ін.). Тісною була співпраця з медійними компаніями Туреччини, яким цікава ситуація і в Україні загалом, і в Криму, і з кримськотатарським народом.
За даними Комітету з інформаційної політики Ради міністрів АР Крим, 2012 року на території півострова було майже 1350 зареєстрованих ЗМІ, серед них 1240 – друковані видання, 79 ТРК, шість інформагенцій. За деякими іншими даними, до 3000 ЗМІ діяли в Криму. Після окупації півострова Російською Федерацією його медійний ландшафт різко змінився. За словами Гаяни Юксель, умовно можна виділити кілька етапів примусової трансформації інформаційного ландшафту Криму.
Перший етап розпочався 20 лютого 2014 року з військової операції і закінчився так званим референдумом на півострові 16 березня. У своїй науковій роботі Гаяна Юксель пише, що початком нищення інформаційного поля стало захоплення 1 березня 2014 року ДТРК «Крим» (туди заїхали російські БТРи й почалася пропагандистська робота на підтримку окупаційного режиму).
– Це був період, коли найбільше застосовували такі форми тиску на журналістів, як побиття, викрадення, катування, провокації, – зазначає Гаяна Юксель. – Почалося захоплення матеріально-технічної бази державних і приватних українських ЗМІ, українських телевізійних та радійних частот, на яких абсолютно незаконно російські ТРК починали своє мовлення на території Криму.
Другий етап – 2014–2015 роки: примусове переведення українських ЗМІ в російське законодавче поле, репресії проти журналістів. У цей період з Криму виїжджають близько 200 професійних журналістів. Колега привертає увагу до трагедії в житті цих людей, які втратили роботу, житло, усталені зв’язки. Також з території Криму виїхали 14 редакцій ЗМІ, серед яких регіональні й представництва міжнародних ЗМІ в Криму.
Третій етап почався після 2015 року, коли українських журналістів уже не залишилося на території Криму. Тоді серед місцевого населення зародився рух – громадянська журналістика: люди брали телефони, інші гаджети й фіксували незаконні обшуки, арешти кримчан, а матеріали передавали медійникам на материкову Україну.
Спочатку ця робота була безсистемна, не завжди вдавалося з’ясувати, що за подія записана на відео, коли й де вона відбувається. Згодом громадянська журналістика еволюціонувала: тепер це потужний рух, який має власний сайт, зв’язок з адвокатами, з політв’язнями та їхніми родинами, проводить різноманітні соціальні акції. Весь час ведеться пошук нових форм і методів надання інформації. Наприклад, один з останніх інформаційних проєктів – «Народжені після арешту» – про дітей, що народилися після того, як їхніх батьків позбавили волі.
Гаяна Юксель розповідає, що порушення прав і свобод кримських журналістів реєструють за хронологією подій правозахисні організації «Центр з прав людини» і «Зміна». Поки що зафіксовано майже 500 порушень, але насправді їх значно більше. Одну з таких баз даних, складену Валентиною Самар з колегами з «Центру журналістських розслідувань», передано в прокуратуру АР Крим.
Наголошується:
– Робота всіх цих організацій дуже важлива і її треба проводити далі, щоб можна було говорити, що в Криму був серйозний інформаційний і журналістський спротив.
Серед проблем цивільного населення в тимчасово окупованому Криму дослідниця називає тотальний контроль за інформаційною діяльністю і активністю місцевого населення. Вона наводить приклад, як затримали дівчинку за коментар, зроблений 2014 року під постом про заяву Путіна, що російські війська готові перед собою штовхати дітей та жінок і, мовляв, хай спробують українські солдати стріляти. Дівчинка написала: «Тільки бандити наперед пускають жінок та дітей. Наші чоловіки виходять уперед, а вже за ними стоять їхні родини й діти». Тоді їй присудили штраф у майже 300 тисяч рублів, і весь Крим збирав їй гроші, щоб той штраф сплатити.
Затримані російськими спецслужбами татари розповідають, що ФСБ відстежує пости в соціальних мережах, збираючи «докази», робить скрини зі сторінок сайтів, листувань тощо.
Нашу колегу непокоїть, що на території півострова в контексті інформаційної гібридної експансії окупанти нині міфологізують історію Криму, намагаються її повністю переписати. І це не лише в медійному просторі, а й в освіті, науці, культурі, мистецтві. У ЗМІ широко застосовують методи маніпулювання, вживають мову ворожнечі, створюють негативний образ України й українського народу.
У наукових працях, хоч і без відвертої мови ворожнечі, посилання ті самі, що й у ЗМІ – мовляв, лише після 2014 року почався розвиток громадянського суспільства в Криму. Справжня історія Криму навіть не згадується. За словами Гаяни:
– Доходило до такої деструктивної пропозиції, як вважати приналежність Криму до України українською окупацію. Таку позицію навіть кримські теперішні історики не сприйняли.
Нарівні з міфологізацією історії триває мілітаризація свідомості жителів Криму – формування образу зовнішнього ворога (не обов’язково Україна, це може бути й Захід) і нав’язування думки, що всі в Україні заздрять кримчанам за «історичний вибір» 2014 року. У такий контекст вписуються штучні кримінальні справи з українським «шпигуном», кримськотатарськими «диверсантами». Тут же ідеологічна робота з дітьми й підлітками (військові ігри й табори, інсценізації тощо), спрямована на знищення національної свідомості молодого покоління.
– Майже мільйон дітей, які народилися вже на тимчасово окупованих територіях півострова. І ці діти ніколи не чули про Україну нічого доброго. Якими вони виростуть? Що ми можемо зробити, щоб наші громадяни в Криму знали про Україну? – запитує небайдужа кримчанка Гаяна.
Вона покликається на рекомендації групи з гуманітарної політики експертної мережі Кримської платформи, що дають розуміння, якою може бути деокупація Криму. Називають два шляхи – військовий і дипломатичний. Експерти вважають: треба бути готовим до тривалої роботи.
– Я впевнена, що в жодному випадку не можна припиняти цю роботу. Нам ще повертати Крим і нам ще повертатися в Крим, – наголосила Гаяна Юксель.
***
Юрій Луканов – досвідчений журналіст, який працював у республіканських газетах, на міжнародному канадському радіо, свідок подій у Криму 2014 року. Він автор близько сотні матеріалів з Майдану, про окупацію півострова й про війну на Донбасі, а також посібників, документальних і художніх книжок, фільмів. Як тренер з безпеки журналістів сприяє захисту їхніх прав у співпраці з ОБСЄ, Міжнародною і Європейською федераціями журналістів.
Юрій Луканов зазначає, що відбувалася не лише інформаційна, а і юридична підготовка до загарбання Криму. Незадовго до 2014 року Держдума Росії ухвалила поправки до законодавства, згідно з якими посилено покарання за публічні заклики до зміни територіальної цілісності Росії, а згодом додали туди – «з використанням ЗМІ». Дієвість цього закону відчули на собі Микола Семена й низка інших колег-журналістів.
Сам Юрій Луканов був у Криму наступного дня після того, як стало відомо про захоплення урядових будинків, став свідком, як 1 березня 2014 року російські військовики прийшли до ДТРК «Крим». Він згадує:
– Ми телефонували керівникові ТРК, він запевняв, що все буде нормально. А потім з’ясувалося, що він зрадник, і за кілька днів українські телеканали вимкнули з ефіру, і на їхнє місце зайшли російські ЗМІ.
Юрій розповідає, що біля кримського парламенту його вважали за російського журналіста й пропустили всередину, за оточення так званої кримської самооборони. А там побачив, що стоїть передавальна машина ДТРК «Крим» і працюють виключно російські журналісти.
Довелося Юрію Луканову з кримським колегою в ті дні вести кількагодинні перемовини з так званою самообороною Криму, щоб домогтися визволення затриманого французького оператора. А ще йому запам’яталося, як у Севастополі жорстоко, з пострілами в асфальт побили групу журналістів з Андрієм Цаплієнком, який спеціалізується на висвітленні війни. Андрій тоді сказав: «Я міг собі уявити, що таке відбувалось би за кордоном. Але у своїй рідній країні я такого ніяк не міг очікувати».
Коли почалася агресія РФ, певний час тривала бурхлива дискусія, як ці події висвітлювати. Журналісти навіть звинувачували одне одного в непатріотизмі або навпаки – в надмірному патріотизмі. І тепер Юрій Луканов ділиться власними міркуваннями, як має поводитися журналіст у гарячих точках і як має писати. Найперше – журналіст їде на війну не воювати:
– Головне завдання журналіста – привезти до редакції матеріал, щоб читацька аудиторія мала можливість дістати об’єктивну інформацію.
Західні партнери дають рекомендації про те, що журналісти повинні уникати пропаганди, займати абсолютно нейтральну позицію. Юрій вважає, що ці рекомендації з минулої епохи, а коли в країну принесли гібридну війну, інформація стає зброєю у формуванні громадської думки.
Якщо раптом усі українські ЗМІ стануть нейтральними у висвітленні подій, то вони й громадську думку сформують таким чином, що населення буде ставитися до війни нейтрально: мовляв, війна далеко й вона не наша. Цю думку Юрій Луканов підтверджує прикладом, як він приїхав зі зруйнованого Слов’янська до Харкова. Відстань між містами – три години електричкою, а різниця між містами війни і мирного життя – разюча. Це і є нейтральна позиція у ставленні до війни. І те саме можна сказати про ставлення до тимчасової окупації Криму.
Журналіст показав на прикладі фотографії Путіна з пташкою в руці, як видання, публікуючи це фото в статті про україно-російські відносини, може навести читача на думку, що Україна – маленька пташка в лапах хижого російського звіра, посіяти невпевненість у нашій перемозі. Не можна допускати, вважає Юрій Луканов, щоб в українському суспільстві, в інформаційному просторі домінували поразки. Нам треба наголошувати на позитивних новинах, мобілізувати суспільство на опір ворогові.
Українським медіа не варто проводити проукраїнську пропаганду в стилі Російської Федерації – тобто на брехні й дезінформації. Дезінформованим населенням завжди легко управляти – з цього може скористатися ворог.
Український журналіст має казати правду і звертати увагу на термінологію. Наприклад, коли говоримо й пишемо про Росію, коли це стосується війни, нейтральна термінологія недоречна. Належить казати правду – це країна-агресор, країна-ворог, країна, що напала на Україну…
Далі Юрій Луканов зауважує:
– Існує таке поняття, як мова ворожнечі. Це – розпалювання ворожнечі за расовою, національною, релігійною та деякими іншими ознаками. І я думаю, що тут вживати термінологію треба якомога коректніше і беземоційно. Називати, приміром, росіян кацапами вважаю неприпустимим. Проте в авторській колонці в коректних рамках допустимо вживати емоційно забарвлену термінологію, щоб надати тексту експресії. Онлайн-курс для журналістів «У фокусі – Крим» – це ініціатива Національної спілки журналістів України в партнерстві з Європейською федерацією журналістів. Курс із 10 зустрічей – про досвід і методику висвітлення проблем тимчасово окупованого українського півострова
Презентація Юрія Луканова
prezentacziya-yak-zhurnalist-vysvitlyuye-vijnu-kopiyaПрезентація Гаяни Юксель
tema-ideologichni-ta-informaczijni-naslidky-okupacziyi-krymu-1
