Як правильно спілкуватися з тими, хто переживає смерть близької людини на фронті чи втрату домівки від влучання снаряду? Як не посилити їхній емоційний стан та як журналісту абстрагуватися від потоку шок-контенту?
На ці запитання дала відповідь медичний психолог, психотерапевт у методі пролонгованої експозиції, член правління ГО «Українська Асоціація Фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій», психолог-консультант фундації Multiocalenie Олена Масик під час вебінару, організованого мережею Центрів журналістської солідарності НСЖУ за підтримки ЮНЕСКО.
На початку вебінару Олена Масик нагадала про необхідність дотримання медійниками під час написання матеріалів про травматичні події етичних норм.
– Висвітлюючи інформацію, важливо не втратили людяність до тих людей, яких ви інтерв’юєте, – наголосила вона.
За словами пані Олени, під час розмови з людиною, яка пережила трагічну подію, журналісту важливо:
– не травмувати ще більше. Якщо співрозмовник у стані шоку, варто спершу дати рятувальним службам виконати свою роботу;
– дати можливість обрати безпечне (тепле) місце, запропонувати воду/їжу;
– попередньо поінформувати респондента про можливі наслідки інтерв’ю, проговорити, як воно відбуватиметься, де і як буде використана інформація;
– не запитувати: як ви себе почуваєте? Краще: як ви це пережили? Як вам вдалося врятуватися?
– уникайте висловлювань: я вас розумію. Щоб підтримати, можна сказати: я бачу, як вам важко і висловити співчуття;
– ставити більше запитань не про емоції, а про думки, щоб не розхвилювати людину ще більше;
– брати з собою воду. Щоб заспокоїтися, зробіть 12 – 15 маленьких ковточків, роблячи між ними вдих-видих.
Крім того, пані Олена радить тележурналістам відмовитися від надто емоційної картинки.
– Показ яскравих емоцій, особливо про горювання, не завжди може бути комфортним для самої людини в майбутньому… Багато новинних каналів, телеграм-каналів досить швидко будуть поширювати «смажені» відео, людина це бачитиме понад сто разів, і це травмуватиме, – наголосила спікерка.
Внутрішньо переміщені особи: як уникнути «інвалідизації» героя
У зв’язку з повномасштабним вторгненням чимало українців втратили свої домівки. Природно, вони викликають співчуття у журналіста. Однак Олена Масик застерігає від нав’язування внутрішньо переміщеним особам образу жертви.
– Наша підсвідомість сприймає втрату домівки як велику втрату… Якщо ви спілкуєтеся з внутрішньо переміщеними особами, які переїхали на початку широкомасштабного вторгнення, то на цей момент ця травма вже не є гострою. Якщо ж людина виїхала з окупації нещодавно, то врахуйте, що вона може бути в гострому стані після перевірок, блокпостів, – зазначила фахівчиня.
Також вона не радить називати ВПО «жертвою», краще «постраждалий». За її словами, для психіки слово «жертва» маркує статус жертви і не дає людині йти далі.
– Жалість людину обезсилює, не дає самостійно розв’язувати питання, – продовжує пані Олена. – Важлива підтримка від громад, суспільства перші 3 – 5 місяців. Але якщо ця підтримка затягується, людина звикає нічого не робити для себе… Це інвалідизуюче явище.
Натомість психологиня радить журналістам ставитися до ВПО зі співчуттям, хвалити за, що вони самі для себе зробили.
Як медійнику не піддатися травмі свідка
Психологічної травми зазнають не тільки безпосередні учасники трагічної події, а й свідки, в тому числі й журналісти, зауважила Масик. Журналісти піддаються вторинному травмуванню не тільки тому, що стають свідками, а й коли переглядають чи монтують відео з місця подій.
– Через вбудовану емпатичність ми міряємо ситуацію на себе, і повторно переживаємо інцидент, – каже пані Олена.
Вона радить журналістам
– пам’ятати, що ця травмуючя подія – «не про мене, не зі мною»;
– «розводити» відео і звук, якщо це не можливо – робити перерви;
– висипатися – 6+ годин сну;
– випивати не менше 1,5 л води на добу;
– підібрати комплекс вітамінів;
– підібрати для себе вправи, що дозволяють відсторонятися від шок-контенту – медитації, маршове дихання тощо.
Цей вебінар є частиною співпраці Центрів журналістської солідарності НСЖУ із компанією In-person corporate з організації психологічної підтримки для журналістів та їхніх рідних. В рамках цієї програми для журналістів і членів їхніх родин діє постійна безкоштовна гаряча лінія психологічної підтримки.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Про ЮНЕСКО. ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Інформаційна служба НСЖУ
