Замість того, щоб «тиражувати» мову ворожнечі та сприяти розколу в суспільстві, місцеві медіа мають ставати майданчиками, які згуртують навколо себе громаду. Корисні поради редакторам ЗМІ зі Сходу й Півдня України дала перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ в рамках тренінгу «Ефективна медіадіяльність, заснована на цінностях прав людини», який відбувся в Запоріжжі.
«Тема мови ворожнечі не стає менш актуальною, а навпаки, загострюється у зв’язку з поляризацією суспільства. І ЗМІ не є винятком. Дискусії, які точаться в цьому суспільстві, переносяться на екрани ТБ та сторінки газет. Помітним є й значний вплив соцмереж на роботу журналіста й тональність його матеріалів», – наголосила на важливості теми Ліна Кущ.
Пропонуємо до уваги читачів основні месиджі з її майстер-класу.
Події на Сході збільшили кількість «жертв»
мови ворожнечі
Мовою ворожнечі є висловлювання ненависті, презирства, відрази (чи спонукання до таких почуттів) до людей через їхні особисті характеристики. Це колір шкіри, місце проживання, стать, національність, вік, фізичні якості чи релігія. В українському законодавстві не прописане поняття саме мови ворожнечі, але низка законів, у тому числі закони про інформацію, про друковані ЗМІ, про телебачення і радіомовлення чітко забороняють розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі. Водночас у країнах Європи зараз активно обговорюють відповідальність за мову ворожнечі, зокрема, й у інтернеті.
Через законодавчу неврегульованість, якщо не брати до уваги, приміром, відверті заклики до насильства, такі собі напівтони начебто не матимуть жодних наслідків у вигляді покарання. Але матимуть наслідки глибші.
Один з прикладів – інформаційні повідомлення в ЗМІ про людей, яких прямо чи опосередковано зачепили події на Донбасі. Серед таких особливих соціальних груп – ветерани АТО (ООС), родини військових, у тому числі – загиблих, внутрішньо переміщені особи, мешканці окупованих територій, мешканці підконтрольних українській владі територій у зоні конфлікту та волонтери. Їхня діяльність і їхнє життя надто часто стає предметом висвітлення у ЗМІ. А це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Наприклад, якщо дуже часто медіа повідомляють про те, що військовим виділили землю, надали житло, ще якусь допомогу, – в аудиторії складається думка, що ці люди «відбирають» у громади, що мало би належати і ще комусь. Таке хибне враження тільки підкріплює негативні стереотипи.
Щоб важлива тема не стала причиною поглиблення конфлікту, а ЗМІ – свідомим або несвідомим інструментом цього, – журналістам варто бути не просто ретрансляторами прес-релізів чи повідомлень у соцмережах, а ставати майданчиками для обговорень важливих тем за участі представників місцевих громад.
«Коли вся Україна активно обговорювала «формулу Штайнмаєра», практично ніхто з місцевих медіа не пішов шляхом створення власного матеріалу. Обмежувалися інформацією зі столиці, коментарями столичних експертів. А можна було попитати місцевих мешканців, тих самих переселенців. Потрібно виявляти власну ініціативу і подавати тему через тих людей, які живуть на вашій території», – зазначила Ліна Кущ.
Соціально вразливі категорії довіряють ЗМІ!
Прикладів дискримінації у ЗМІ можна наводити багато. Але їхні наслідки тим глибші й через те, що дуже багато людей, особливо соціально вразливих категорій, довіряє ЗМІ. І саме позиція медіа може стати або рушієм, або запобіжником поглиблення конфлікту.
За даними опитування, проведеного Міжнародною організацією з міграції в Україні, найефективнішими каналами інформування суспільства про проблеми переселенців самі переселенці вважають:
- повідомлення в медіа (42%),
- спілкування з місцевими органами влади (38%),
- спілкування з центральними органами влади (37%),
- спілкування з міжнародними організаціями та міжнародними неурядовими організаціями (36%),
- спілкування з неурядовими організаціями (30%).
Ліна Кущ навела приклад трагедії, що сталася на початку минулого року в Польщі, коли було вбито мера Гданська Павла Адамовіча. Як писали оглядачі польських видань ліберального спрямування, Адамовіч став жертвою кількарічної кампанії ненависті, яку розгорнули проти нього проурядові ЗМІ та крайні праві націоналістичні середовища.
«Все починається зі слова. Із заохочення мови ворожнечі, причому на вищому політичному рівні», – прокоментувала Ліна Кущ.
Наслідки вживання мови ворожнечі:
Дискримінація;
Ізоляція;
Агресія;
Насильство;
Поглиблення конфлікту.
Коли журналіст чи ЗМІ прагне відмежуватися від певної соціальної групи, дискримінуючи її словами, то зрештою лише поглиблює конфлікт у суспільстві. А це може призвести до невідворотних наслідків.
Як протидіяти мові ворожнечі
Експертка виділяє 7 інструментів журналіста для протидії мові ворожнечі:
- Проактивність;
- Фактчекінг;
- В центрі – людина;
- Розвінчування міфів, зміна фокусу;
- Оперативне реагування на прояви дискримінації;
- Використання соціальних мереж;
- Залучення лідерів думок.
Особливо важливою тут є саме проактивність. Адже в часи, коли скрізь працюють прес-служби, коли соціальні мережі рясніють повідомленнями, журналісти нерідко стають просто трансляторами цих повідомлень. Отримав прес-реліз – поставив новину.
«Ми не йдемо шляхом формування порядку денного і активної аудиторії навколо нас. І тут є дуже великий потенціал саме у місцевих медіа», – зазначила Ліна Кущ.
Журналіст може вийти за межі газетної шпальти, ініціювати публічні обговорення, круглі столи, акції. І не обов’язково навіть бути організатором – активна аудиторія, яка сформується навколо, підхопить ініціативу. Таким чином ЗМІ може стати майданчиком для лідерів думок і сприяти формуванню громадської думки. Проактивність – це відхід від перенесення прес-релізів на сторінку газети чи на сайт онлайн-ЗМІ. Це перехід до того, що насправді хвилює людей, для яких журналіст працює.
Украй важливим є і розуміння базових елементів фактчекінгу. Серед них експертка називає наступні:
- Пошук першоджерела чи підтвердження інформації з кількох незалежних джерел;
- Протилежна думка;
- Вміння розпізнавати фейки;
- Точність важливіша за оперативність.
На жаль, ЗМІ часто грішать відсутністю протилежної точки зору, відсутністю джерела інформації взагалі. Часто «джерелом» є просто повідомлення у соцмережах.
«Протилежна думка обов’язково повинна бути присутня. Якщо ми пишемо про якісь негативні явища, особливо пов’язані з чутливими групами громадян, то треба з’ясувати іншу позицію. Публікації, де містяться дискримінаційні вислови, припущення чи узагальнення якраз і є такими, де немає протилежної думки. А вразлива соціальна група подається знеособлено – як люди без почуттів чи без свого життя», – наголосила Ліна Кущ.
Вміння розпізнавати фейки – основне для журналіста. І тут важливо дотримуватися базових правил не тільки на роботі, а й у власному житті. Наприклад, не поширювати фейки на особистій сторінці в соцмережах. Адже там вас теж сприймають насамперед як журналіста.
«У часи соціальних мереж ми переважно не будемо швидшими за них. Але наша перевага як ЗМІ – це точність, бекграунд, який ми можемо дати, прогноз або аналітика», – прокоментувала Ліна Кущ ще один із елементів фактчекінгу.
Позиція журналіста і ЗМІ в соцмережах на сьогодні дуже важлива. Як свідчать дані проекту No Hate Speech Movement, 5% користувачів інтернету постять понад 50% коментарів; 75% користувачів зустрічалися з мовою ненависті в інтернеті; 48% побоюються дискутувати через риторику ворожнечі.
Тому якщо на сторінці ЗМІ чи особистій сторінці журналіста хтось починає транслювати мову ворожнечі, варто оперативно реагувати на такі прояви і залучати лідерів думок.
«Якщо ваша аудиторія читає соцмережі й вірить їм, то ви повинні йти туди. І в разі, коли лунають ті чи інші дискримінаційні вислови, маєте оперативно реагувати. Щоб ваша аудиторія не подумала, нібито такі заклики для вас є нормою. Залучайте лідерів думок до коментування, спростування негативних тверджень, до тих чи інших акцій у вигляді дискусій і круглих столів. Авторитет лідерів думок посилює довіру до медіа», – прокоментувала Ліна Кущ.
Експертка радить: ЗМІ повинні нести не тільки емоційне, а й корисне та соціальне. А також давати довготривалий ефект. Зокрема, відстежувати теми в розвитку, тримати фокус аудиторії. Спонукати людей до бажання зробити щось корисне для себе і для громади. Адже саме місцеве медіа може стати рушієм позитивних змін у суспільстві.
Тренінгова програма «Ефективна медіадіяльність, заснована на цінностях прав людини» започаткована у рамках реалізації проекту «Права людини для України», що впроваджується ПРООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії та є спільною ініціативою з Національною спілкою журналістів України (НСЖУ).
