Як журналісту працювати в умовах війни та зберігати власну психологічну стійкість, як спілкуватися з людьми, які мають травматичний досвід, про що писати слід, а яких тем краще не торкатися, як не травмувати героїв, себе та аудиторію – про усе це розповідають у новому електронному експрес-гайді «Як медійнику досягти психологічної стійкості?»
Його створили за циклом вебінарів, який відбувся з ініціативи Західноукраїнського медіацентру «Нова журналістика» (Львів – Миколаїв – Суми, 12–22 грудня 2023 р.) у співпраці з Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у межах програми Voices of Ukraine, яку підтримує Міністерство закордонних справ Німеччини, за підтримки Національної спілки журналістів України та Львівського центру журналістської солідарності НСЖУ.
Упорядницею практикуму для журналістів є керівниця проєкту, доцентка кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету Соломія Онуфрів.
У виданні відображені результати роботи циклу вебінарів та сформовані основні поради для медійників.
Алгоритм спілкування з людьми, які зазнали травматичного досвіду
«Ключова фішка алгоритму – перше питання. Ми не пропонуємо допомогу, а навпаки, просимо допомогти. Це залучає людину до спільної діяльності, виводить її зі ступору», – зазначають в експерес-гайді.
- Як ти? Чи можеш мені трохи допомогти?
- А що було до цього?
- Як думаєш, що буде далі?
У багатьох людей, які втратили близьких, є схильність «провалюватися» у своє горе, як у яму. Симптомами є сльози, голосіння, концентрація на стражданнях (своїх чи чужих). На це варто очікувати й сприймати як нормальне явище. Однак це сигнал, що людині потрібна допомога.
Теми, які допоможуть витягнути людину з ями:
- Як жартують: «А який у нього (неї) був улюблений жарт?»
- Як допомагають: «Як він (вона) допомогла вам?»
- Чого навчили, що подобалося, що не подобалося.
У спілкуванні з тими, хто втратив близьких, журналістам радять бути максимально відкритими та щирими, не бути надто емоційними, але проявляти емпатію.
«Чим простішими та передбачуванішими будуть ваші слова, тим краще. Це пароль, який дозволяє повернутися до стану «свої». І його варто говорити спокійно і без емоцій», – йдеться у практикумі.
Три кроки розмови з тим, хто втратив близьку людину
- Висловити співчуття і готовність допомогти в будь-який момент
- Залучити до справ
- Концентруватися на добрих історіях про людину, яку втратили
Окрім цього в експрес-гайді детально розповідають про особливості спілкування з військовими.
«Безпечними темами для короткої розмови є харчування, побут, що було до війни, хобі. Чутливими для військових можуть бути теми війни, політики, справедливості/несправедливості, провини», – зауважують автори.
Алгоритм спілкування з військовими та ветеранами
- Визнання своїх обмежень (не знаю, не розумію, не уявляю)
- Подяка
- Розповідь про себе (фах, ціль, мотив)
- Вміння слухати
Також, автори практикуму закликають перед написанням будь-якого матеріалу чітко окреслювати його мету і завдання, і, звичайно, пам’ятати базове правило: «Не нашкодь!»
«Одне з основних завдань журналіста під час спілкування з людьми, котрі пережили травматичні події – не нашкодити. Готуючи публікацію, журналіст має чітко усвідомлювати, кому цей матеріал адресований, тобто знати цільову аудиторію, а також – що саме і як саме він хоче їй повідомити, щоби не травматизувати читачів/глядачів/слухачів», – зауважують в експес-гайді.
Окрім цього у практикумі розповідають про основні помилки під час роботи з людьми, які мають травматичний досвід, а також механізми їх уникнення.
Найтиповіші помилки журналістів
- Непідготовленість медійників до розмови. Потрібно зібрати та проаналізувати інформацію про співрозмовника, локації, обставини, орієнтуватися у специфічних термінах, географічних назвах, датах, коректно формулювати запитання.
- Не варто казати «я вас розумію» або «я знаю, як ви почуваєтеся». Ніколи не кажіть людям, що розумієте їх, зрозуміти всю глибину їхнього страждання ви не зможете. Але ми здатні побути поруч з ними, підтримати, спробувати якось розділити їхнє горе.
- Некоректні запитання: Що відчував у цей момент? Ти вбивав? Скількох вбив? Як наголошують дослідники Dart Centre, такі питання ретравматизують респондента.
Для медійників прописали й те, як зберігати власну психологічну стійкість та відновлюватись після складних розмов, як не нашкодити собі та працювати далі.
«Колекціонуйте» позитивні моменти, підсумовуйте їх час від часу. Це ресурс для стійкості. Звичка «збирати колекцію добра» допоможе тримати позитивні моменти у фокусі щоденної діяльності».
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності у Львові – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Аліна Штемпель
