Реклама, субсидія від держави, платна підписка, – як живуть медіа в Данії?
У складі групи журналістів локальних медіа за підтримки Nordic Journalist Center (NJC) мені вдалося декілька днів побувати в Данії. Ми відвідали низку редакцій і, звісно, вони теж мають свої нюанси в роботі, як і українські медіа. Та зрозуміло, що данським все-таки легше. Чому ?
– Колись, пригадую, в юності, я розвозив газети, але це важко, тому пішов у офіціанти, – каже Расмус, який нині працює над проєктами у місцевій газеті в данському містечку Драгор. Фактично, Расмус є головою розвитку проєктів за гроші держави. Тут, у Данії, держава дає усім медіа кошти на розвиток, щоб була справедливість. Газетою, де працює Расмус, володіє чоловік і дружина, які не є політиками.
Це незалежна газета, що виходить раз на тиждень і поширюється (увага!) безкоштовно. Їй більше 60 років. Колись у цьому містечку вона з’явилася внаслідок попиту населення, хтось хотів знати, яка ціна на товари, хтось шукав м’ясника. Тому газета насамперед давала телефони, оголошення, а нині вона має близько 50 відсотків журналістських матеріалів, а 50 нежурналістських. Подібних газет в країні 7-10. Їх більше називають тижневиками. Є й щоденні безкоштовні газети, їх більше, десь 100-120, але там все націлено на продаж товарів і послуг, там немає журналістських матеріалів, їм треба, щоб ви скачали якийсь додаток, щось купили тощо….
Звісно, повноцінні газети, як-от в Драгорі, мають більше витрат. Адже тут є праця журналіста.
“Реклама в газеті “Dragor Nyt” приносить в рік 3 млн данських крон. Субсидії від уряду маємо 2 млн данських крон. Сайт переглядають люди безкоштовно. Та є план до 2028 року все змінити, щоб мати гроші не лише від реклами в газеті, а й від реклами в інтернеті, також мати платну підписку. Сьогодні в нас середній читач газети – це людина старшого віку. Ми визначаємо так, від нуля до 20 років людина формується, їде вчитись у більше місто, потім створює родину. Десь до 30 років починає накопичувати кошти, має кошти на житло вже за великим містом, повертається сюди. Основний читач має від 50 до 70 років. Ми розуміємо, що газетних читачів стає менше. Тому і думаємо про сайт, також плануємо дискусію щодо того, щоб газета продавалася за гроші, а не розносилася безкоштовно”, – каже Расмус.
Цифри. Драгор – мале місто. Тут живе 14569 людей. Примірників газети виходить 6500 раз у тиждень. У поштові скриньки йде з них 5300.
Сайт має 10000 переглядів щодня. У фейсбуці 17300 підписників. Виходить більше, ніж жителів містечка.
Команда редакції: власник і його дружина, три журналісти, два графічні дизайнери, дві людини у відділі продажів, одна репортерка, якій 13 років (юна репортерка пише матеріали для підлітків, щоб газета залучала таким чином і дітей тих батьків, які згодом зможуть стати користувачами платної версії), одна людина веде соцмедіа, і власне Расмус, який має проєкт за кошти від держави. Чоловік згадує, що з-поміж тем, які активно висвітлювали в газеті через війну в Україні, це і зміна системи опалення для міста, бо газу не стало, а він ішов з росії.
“Все поміняли, перерили вулиці і замінили труби, тепер тепло дає електрика. Тобто теплові насоси”,- каже він.
У газеті пишуть і політики, причому всіх партій. Листи дають від всіх, однак зважають на етику, щоб не порушувати закон. Це головний критерій.
“300 000 крон в рік йде за друк, 300 000 за доставку, 120 крон за годину отримує доставщик. Нині в основному її розвозять поляки чи румуни”,- каже Расмус.
Серед нововведень – газета хоче робити свій застосунок. 10 тис євро запланували на розробку. 1500 євро щороку коштуватиме підтримувати застосунок. Це простий застосунок, щоб читачу надходили сповіщення про нові статті.
Щодо зарплати – в Данії діють великі податки, є залежність від стажу. Журналіст загалом в цій газеті отримує 2500 тис євро на руки. (Раніше писалося про інші медіа, де, маючи десять років стажу, журналіст може мати 7 тис євро).
Увага! В одному з попередніх матеріалів із Данії йшлося на блозі про ШІ. Так от, тут в редакції використовують штучний інтелект для фактчекінгу, тут мають платну версію програми, і за допомогою ШІ визначають, чи надіслана в редакцію стаття правдива.
Онлайн-медіа “Altinget” розташоване неподалік парламенту в Копенгагені. Насамперед медіа пише про політику. Воно не аж таке прям потужне, щоб мати всюди корпункти по світу, в Америці чи Україні, але от в Брюсселі мають журналіста. Є ньюзруми в Осло, Стокгольмі.
Видання працює з 2000 року. Основна тема – це політика. Тут трудиться 45 журналістів, всього фокусуються на тридцяти темах. Є невелика технічна команда, якій скидають аудіо, вона робить подкасти, які потім ідуть на сайт, в соцмережі.
Спершу безплатно можна переглянути заголовки, та потім, щоб почитати статтю, доводиться платити. 130 крон для звичайних користувачів на місяць. Однак медіа має і нішеві видання. Там ціна різна – залежно від кількості читачів, від цінності інформації. Наприклад, є розділ, на який підписані низка міністерств.
В дворі тут мають місце для зустрічей, з квітня по вересень місце збирає людей на нетворкінги.
Щодня виходить 8 новинних статей, із розрахунку в середньому 3 статті від автора на тиждень.
Тут теж є субсидія від держави – 1- 1,5 млн євро на рік.
“Ми витрачаємо 4 млн євро на рік, тож субсидії не вистачає, “- каже редактор Якоб Нільсен.
Доходи розподілені так: менше 20 відсотків дає реклама, 80 відсотків дають передплатники – всього це 9-10 млн на рік.
Теми є й про Україну: скільки йде грошей на Україну від Данії, історія дівчинки з Бучі, досвід данського посла в Україні, репортаж з подорожі в Україну редактора видання. Окрім тем війни, тут цікавить читача клімат, політика, щось особисте, таке як інтриги в політиці тощо.
Тут кажуть, що журналістика входить у двадцятку найоплачуваніших професій…
Назарій Вівчарик
